Адміністративний арешт майна: зменшення ризиків

Недопуск до перевірки є підставою для накладення на все майно платника податків умовного арешту, підтвердження обґрунтованості якого повинен розглянути суд. Іноді, програвши суд першої та апеляційної інстанцій, контролюючий орган подає касаційну скаргу, що є не зовсім правомірним. Крім того, спробувавши провести податкову перевірку та отримавши відмову в допуску до неї, контролюючий орган може певний час не виносити рішення щодо застосування до платника податків умовного арешту майна, а зробити це лише через місяць. Увесь цей час платник податків буде розмірковувати, чи варто йому продавати все рухоме та нерухоме майно для уникнення умовного арешту. Розглянемо варіанти захисту прав платника податків у разі винесення фіскальним органом рішення про арешт майна із запізненням, спроби податкового органу оскаржити рішення судів першої та апеляційної інстанції до Верховного Суду, законні варіанти уникнення арешту майна за допомогою цивільно-правових договорів, завдяки яким право власності на товари перейдуть до іншого підприємства.

Питання законності або незаконності недопуску до перевірку може бути предметом розгляду судової справи про підтвердження обґрунтованості адміністративного арешту майна. Незважаючи на те що доведення правомірності рішення щодо призначення та проведення перевірки відповідно до ч. 2 ст. 77 КАСУ покладається на контролюючий орган, правомірність недопуску до неї має доводити платник податків. І рішення щодо правомірності таких дій залежить безпосередньо від рішення, яке ухвалить адміністративний суд щодо підтвердження обґрунтованості адміністративного арешту.

Якщо платник податків зможе довести, що він мав право на недопуск та скористався ним правомірно, адміністративний суд відмовить контролюючому органу в задоволенні заяви про підтвердження обґрунтованості адміністративного арешту майна.

Вдалим прикладом захисту своїх прав у аналогічній ситуації є постанова Одеського апеляційного адміністративного суду від 05.07.18 р., у справі № 815/5626/17. Відмовляючи в задоволенні заяви контролюючого органу про підтвердження обґрунтованості адміністративного арешту на майно платника податків, судом було зазначено, що наказ та направлення фіскального органу не містили інформації про суб’єкта підприємницької діяльності, якого збирався перевіряти цей орган. Крім того, у документах на перевірку не було зазначено місце її проведення та інші реквізити, що не дозволяло ідентифікувати, якого саме підприємця контролюючий орган збирався перевіряти. Водночас посилання податкового органу на те, що в наказі та направленні на перевірку зазначено об’єкт перевірки і цього достатньо для її проведення, є хибним висновком, про що суд і зазначив. Виходячи з таких обставин, платник податків відмовив фіскальному органу в допуску до проведення перевірки.

Адміністративний суд у такій ситуації не розглядатиме питання законності складення та скасування наказу про перевірку, а розгляне лише дії платника податків щодо правомірності чи неправомірності недопуску до перевірки працівників фіскального органу. У разі складення наказу з порушенням суд відмовить контролюючому органу в підтвердженні адміністративного арешту майна.

Висновки суду: