При укладанні договору поруки отримувати згоду боржника не обов'язково

Сторони спору

Позивач – приватне акціонерне товариство (далі – ПАТ, позичальник); відповідач-1 – інвестиційний банк (далі – банк, кредитор); відповідач-2 – приватне акціонерне товариство (далі – підприємство, поручитель).

Обставини справи

23.07.13 р. між банком і ПАТ був укладений кредитний договір. Повернути борг позичальник повинен був до 20.01.14 р. У забезпечення виконання цього кредитного зобов'язання між банком і підприємством був укладений договір поруки. За умовами даного договору поручитель у випадку невиконання або прострочення виконання позичальником своїх зобов'язань повинен був погасити заборгованість замість нього.

Позичальник не був повідомлений про укладання договору поруки й дізнався про це тільки під час розгляду позову про стягнення заборгованості, поданого банком. У зв'язку із цим позичальник звернувся до суду з вимогою визнати договір поруки недійсним.

Суд першої та апеляційної інстанцій у задоволенні позову відмовив. Тоді ПАТ звернулося до Верховного Суду України.

Позиції сторін

Позивач (позичальник). У кредитному договорі встановлено, що сторони зобов'язуються зберігати в таємниці зміст цього договору, а також будь-яку інформацію та дані, передані кожною зі сторін у зв'язку з виконанням договору. Тому укладений банком договір поруки повинен бути визнаний недійсним на підставі ч. 1 ст. 203 і ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу (далі – ЦК).

Відповідач-1 (кредитор). Договір поруки, оформлений у забезпечення зобов'язання за кредитним договором, був укладений із підприємством (поручителем) законно, і згоди позичальника для цього не було потрібно.

На чиєму боці суд

Суд залишив діючим рішення суду першої та апеляційної інстанцій: позов ПАТ про визнання договору поруки недійсним був відхилений.

Аргументи суду

1. У кредитному договорі дійсно зазначено, що сторони зобов'язані зберігати в таємниці його зміст. Однак у договорі також закріплено, що банк має право – для забезпечення виконання умов цього договору – розкривати, поширювати, передавати інформацію та документи, пов'язані із кредитуванням позичальника та виконанням умов цього договору, третім особам, у т. ч. тим, з якими банком буде укладений договір на отримання послуг із повернення заборгованості, в обсягах і формі, визначених банком. Тобто банк за умовами кредитного договору мав право укладати договір поруки.

2. Суть договору поруки полягає в тому, що третя особа поручається перед кредитором за боржника. Порукою може забезпечуватися виконання зобов'язання частково або в повному обсязі (ст. 553 ЦК).

3. У випадку порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не передбачена субсидіарна відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що й боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки (ч. 1 і 2 ст. 554 ЦК).

4. Згідно зі ст. 553, 554 ЦК договір поруки укладається кредитором і поручителем за зобов'язанням, яке забезпечується порукою. Що стосується боржника, то він стороною договору поруки не виступає, а є учасником у зобов'язанні, забезпеченому порукою. Кредитор або поручитель не зобов'язані отримувати згоду боржника на укладання такого договору, оскільки діючим законодавством це не передбачено та не випливає зі змісту даного договору.

Висновок

Законом не заборонено укладати договір поруки без отримання згоди боржника, оскільки договір поруки не породжує в боржника нових прав та обов'язків. Укладання договору поруки та солідарна (субсидіарна) відповідальність поручителя за зобов'язаннями позичальника не змінює розміру заборгованості позичальника перед кредитором.

Реквізити рішення: Постанова ВСУ
від 18.10.18 р., ЄДРСР, реєстр. № 77258077