Чи потрібно ФЛП сплачувати ЄСВ за себе, якщо у нього відсутній підприємницький дохід

Сторони спору

Позивач – фізособа-підприємець; відповідач – орган ДФС.

Обставини справи

Підприємець перебуває на обліку в органі ДПС з 17.02.05 р. У встановлений строк він не нарахував і не сплатив ЄСВ у розмірі мінімального страхового внеску, що становить: за 2017 рік – 8 448 грн (704 грн х 12 міс.), а за 2018 рік: за I квартал – 2 457,18 грн (819,06 грн х 3 міс.); за II квартал – 2 457,18 грн (819,06 грн х 3 міс.); за III квартал – 2 457,18 грн (819,06 грн х 3 міс.); за IV квартал – 2 457,18 грн (819,06 грн х 3 міс.). Держреєстрація припинення підприємницької діяльності за рішенням фізособи відбулася 08.04.19 р. Того ж дня було сформовано податкову вимогу про сплату боргу (недоїмки) з ЄСВ на суму 18 276,72 грн. Підприємець оспорив цю вимогу в суді. Суд першої та апеляційної інстанцій не задовольнив позов, тоді позивач подав касацію до ВСУ.

Позиції сторін

Позивач (підприємець). Заява про припинення підприємницької діяльності була подана ще в 1999 році. Позивач уважав, що його підприємницька діяльність припинена і працював як найманий працівник. Орган ДФС не направляв ніяких повідомлень про необхідність сплати боргу. Відповідач (орган ДФС). Платниками ЄСВ є фізособи, у тому числі й ті, які вибрали спрощену систему оподаткування, незалежно від їх фінансового стану.

На чиєму боці суд

Суд задовольнив касаційну скаргу частково (Постанова ВСУ від 04.12.19 р., ЕГРСР, рег. № 86203700). ВСУ визнав, що коли позивач одночасно був підприємцем і найманим співробітником, то сплачувати ЄСВ двічі (безпосередньо позивачеві та його роботодавцеві) не потрібно. Проте справа була направлена на новий розгляд до суду першої інстанції, щоб суд перевірив: наявність у позивача статусу підприємця й отримання доходу від підприємницької діяльності, а також факт нарахування і сплати роботодавцем позивача ЄСВ у розмірі не менше від мінімального страхового внеску щомісяця.

Аргументи суду

1. Згідно зі ст. 2 Закону від 08.07.10 р. № 2464-VI (далі – Закон № 2464), дія цього Закону поширюється на відносини, що виникають у процесі діяльності, пов'язаної зі збором та урахуванням ЄСВ. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених Законом № 2464, або в частині, що не суперечить цьому Закону.
2. Платниками ЄСВ є, зокрема, підприємці, які вибрали спрощену систему оподаткування. Такі платники сплачують ЄСВ за себе із сум доходу в межах максимальної бази для нарахування ЄСВ, установленої Законом № 2464. При цьому сума ЄСВ за місяць не може бути менша від розміру мінімального страхового внеску (абзац перший п. 1 і п. 3 ч. 1 ст. 7 Закону № 2464).
3. Порядок адміністрування ЄСВ при одночасній наявності у фізособи статусу підприємця і статусу найманого працівника Законом № 2464 не врегульовано.
4. Обов'язок зі сплати мінімального страхового внеску незалежно від наявності достатньої для його нарахування бази встановлено у передбачених законодавством випадках для забезпечення мінімального рівня соціального захисту фізосіб.
5. Якщо підприємець не веде господарську діяльність та/або не отримує доходів від ведення такої діяльності, він зобов'язаний сплачувати ЄСВ за себе в розмірі не нижче від мінімального страхового внеску тільки за умови, що не є найманим працівником. А якщо підприємець оформлений також як найманий працівник, тоді він є застрахованою особою і ЄСВ за нього сплачує роботодавець.

Висновок

Якщо підприємець не провадить господарську діяльність, не отримує доходу від ведення такої діяльності й одночасно перебуває у трудових відносинах як найманий працівник, то сплачувати ЄСВ за себе йому не потрібно. Найманий працівник і так є застрахованою особою, а платником ЄСВ за нього буде його роботодавець.