Оборотний капітал: стратегія управління

Управлінський облік: бюджетування, управління дебіторською та кредиторською заборгованістю, прогнозний баланс

Вам здається, що ви ніколи не замислювались над проблемами управління оборотним капіталом? Ви помиляєтесь – опосередковано це відбувається щодня, коли ви приймаєте рішення щодо обсягів закупівель запасів, оплати рахунків постачальників тощо. А щоденні рішення мають наслідки у довгостроковій перспективі. Ця консультація присвячена стратегіям ефективного управління оборотним капіталом, які дозволяють підвищити рентабельність підприємства.

Поняття оборотного капіталу

Під оборотним капіталом бухгалтер, як правило, розуміє чистий оборотний капітал, який є різницею між поточними активами та поточними зобов’язаннями. Тобто мовою фінансової звітності – це різниця між показниками рядка 1195 та рядка 1695 форми № 1 «Баланс» (Звіт про фінансовий стан). Чистий оборотний капітал показує здатність підприємства погашати свої поточні зобов’язання за рахунок поточних активів, а отже, є індикатором поточної ліквідності підприємства.

Баланс між поточними активами та поточними зобов’язаннями постійно порушується в процесі роботи підприємства – і це є закономірним процесом. Але діяльність фінансового керівника повинна бути спрямована не на підтримання такого балансу, а на підтримання необхідного підприємству обсягу оборотних активів. Тому фінансові керівники оперують поняттям брутто-оборотного капіталу, який складається з поточних активів підприємства.

Отже, говорячи в консультації про оборотний капітал, ми будемо мати на увазі саме брутто-оборотний.

Класифікація оборотного капіталу

Оборотний капітал класифікують:

• за статтями – грошові кошти, дебіторська заборгованість, запаси товарно-матеріальних цінностей (ТМЦ);
• за часом – фіксований та тимчасовий.

Назви статей говорять самі за себе, а ось на класифікації за часом зупинимося більш докладно.

Фіксований оборотний капітал – це така сума оборотних активів, яка потрібна для забезпечення мінімальних довгострокових потреб підприємства.

Фіксований оборотний капітал має спільні риси з основним капіталом підприємства:

• фінансування такого оборотного капіталу може носити довгостроковий характер, хоча активи і є оборотними (наприклад, фінансування закупівель великих оптових партій імпортного товару, який невигідно або неможливо купувати більш дрібними партіями);
• у компанії, що розвивається, потреба у зростанні фіксованого капіталу зростає паралельно зі зростанням основного капіталу.

Але на відміну від основного капіталу фіксований оборотний капітал все ж залишається змінною величиною (недарма ж він «оборотний»!). Тобто фіксований оборотний капітал є майже постійною величиною інвестування в оборотні активи, окремі статті якого перебувають у постійному русі.

Тимчасовий оборотний капітал – поточні активи, потреба в яких виникає тимчасово або є сезоннозалежною. Наприклад, витрати на електроенергію в зимовий період можуть зростати до 40 % у порівнянні з літнім. При цьому з постачальниками, як і влітку, необхідно розраховуватись на умовах передоплати. Тобто виникає потреба в тимчасовому оборотному капіталі за статтею «Грошові кошти».

Така класифікація оборотного капіталу необхідна для прийняття рішення щодо його короткострокового або довгострокового фінансування. Зрозуміло, що тимчасовий оборотний капітал більш вигідно фінансувати за рахунок короткострокових джерел.

Значення управління оборотним капіталом

Управління оборотним капіталом має велике значення для будь-якого підприємства незалежно від масштабів та видів діяльності. Адже поточні активи підприємства можуть становити більш ніж 50 % його сумарних активів (для підприємств оптової торгівлі таке значення може сягати 80 %).

Проблема полягає в тому, що, з одного боку, великий обсяг оборотних активів може свідчити про нераціональне використання інвестованого капіталу (як власного, так і залученого), а з іншого боку – підприємства з малим обсягом поточних активів можуть відчувати дефіцит ресурсів для забезпечення безперебійної роботи.

Таким чином, завдання фінансового керівника – знайти оптимальний розмір брутто-оборотного капіталу і підтримувати його на цьому рівні.

Але для підтримання оптимального розміру оборотного капіталу необхідно знайти джерела фінансування. Для малих підприємств головним джерелом зовнішнього фінансування є відстрочення сплати поточних зобов’язань. Хоча і для середніх або великих підприємств отримання кредиту в сучасних умовах теж є досить проблематичним.

Тому для підтримання оборотних активів на належному рівні фінансове керівництво намагається укладати договори на поставку ТМЦ із тими постачальниками, які надають підприємству відстрочку з оплати. Іноді закупівля товарів (послуг) за більш високими цінами, але з відстроченням платежу, є більш вигідною, ніж закупівля за низькими цінами, але на умовах передоплати.

Треба сказати, що на відміну від рішень про придбання необоротних активів, виплату дивідендів або залучення зовнішнього фінансування, питання з управління оборотним капіталом вирішуються щодня. Ці питання неможливо відкласти на деякий час для більш глибокого вивчення. Оборотним капіталом фінансовий керівник управляє щоденно, а тому цей процес займає значну частину його робочого часу.

Крім того, питання управління оборотним капіталом набувають особливого значення ще й тому, що такі рішення безпосередньо впливають на рентабельність підприємства і на ризик, який виникає під час провадження діяльності підприємством.

Ризик і рентабельність – єдність протилежностей

У процесі управління оборотним капіталом необхідно знайти:

• оптимальний рівень інвестицій в оборотні активи;
• оптимальне співвідношення джерел короткострокового та довгострокового фінансування для підтримання такого рівня інвестицій в оборотні активи.

Зниження частки оборотних активів, при тому що забезпечується належний рівень продажів, веде до збільшення дохідності використання сумарних активів підприємства. І, як правило, чим вищий відсоток короткострокової заборгованості підприємства в загальній сумі його заборгованості, тим вища рентабельність. Адже незважаючи на те що ставки за короткостроковими кредитами банків, як правило, вищі, ніж ставки за довгостроковими, такі кредити погашаються, як тільки в них відпадає потреба.

Але підтримання низького рівня поточних активів та високого рівня поточних зобов’язань веде до низького, а в деяких випадках навіть від’ємного значення чистого оборотного капіталу.

Отже, підвищення рентабельності призводить до підвищення ризику, який полягає в тому, що підприємство може не втримати оборотний капітал на рівні, який забезпечить:

• вчасне погашення поточних зобов’язань;
• належний рівень обсягу продажів (наприклад, товар закінчився, а нову партію постачальники відмовляються постачати вам із відстроченням платежу через порушення графіків його оплати в минулих періодах).

Звідси робимо висновок: для ефективного управління оборотним капіталом необхідно знайти компроміс між рентабельністю та ризиком.

Визначаємо оптимальний рівень оборотного капіталу

Оптимальним є той обсяг оборотних активів, який забезпечить заплановану рентабельність при мінімальному ризику.

Припустимо, що при тому розмірі основного капіталу, який має підприємство, воно може виробляти (продавати) максимум 100 000 одиниць продукції (товарів) на рік. Основний капітал (тобто необоротні активи) залишається майже незмінним. Таке припущення цілком реальне, адже основний капітал є доволі чітко прогнозованою величиною і залежить від масштабів вироб­ництва.

Чим вищий рівень виробництва, тим більше поточних активів необхідно мати підприємству для його забезпечення. Але це співвідношення не є лінійним – зі збільшенням обсягів виробництва (продажу) обсяг оборотних активів зростає все повільніше. Це пов’язане з тим, що на початкових етапах виробництва при його незначних обсягах відсоток оборотних активів в обсязі виробництва є більш високим, ніж при подальшому зростанні виробництва, коли використання активів стає більш ефективним.

Стратегія управління оборотним капіталом, спрямована на зниження рівня оборотних активів, є більш ризикованою, але дозволяє досягти вищого рівня рентабельності. Проте є межа, нижче від якої не можна опускати рівень оборотних активів. Тобто є межа «бідності» оборотних активів підприємства, за якою підприємство ризикує зникнути як самостійний суб’єкт господарювання.

Подамо відому формулу рентабельності активів (Р_а) у такому вигляді:

Р_а = Чистий прибуток : Активи = ЧП : (Грошові кошти + Дебіторська заборгованість + ТМЦ) + Основний капітал).

Із цієї формули навіть до її більш докладного подання чітко видно: чим менші активи, тим більша рентабельність. З огляду на те що основний капітал – майже незмінна величина, збільшення рентабельності відбувається через зниження рівня саме оборотних активів.

У свою чергу, зниження рівня оборотних активів може відбутися через зниження обсягу таких показників:

• грошових коштів (недолік – зростає ймовірність того, що підприємство не зможе виконувати вчасно свої фінансові зобов’я­зання);
• дебіторської заборгованості (недолік – жорстка кредитна політика підприємства може відштовхнути навіть постійних клієнтів, не говорячи вже про залучення нових);
• запасів ТМЦ (недолік – можуть бути зірвані строки поставок, що неминуче призведе до скорочення обсягу продажів і навіть до втрати частини клієнтів, діяльність яких вимагає дотримання чітких строків поставок).

Отже, збільшення рентабельності неминуче призведе до збільшення ризиків. Звідси випливають два основних фінансових принципи:

Принцип перший. Рентабельність змінюється обернено пропорційно до ліквідності. Зростання ліквідності, як правило, призводить до зниження рентабельності.

Принцип другий. Рентабельність змінюється в єдиному напрямку з ризиком. Тобто, збільшуючи рентабельність, ви неминуче підвищуєте ризикованість своєї справи.

Таким чином, оптимальний рівень кожної складової оборотних активів (грошових коштів, дебіторської заборгованості та запасів ТМЦ) буде визначатися фінансовим керівництвом шляхом вибору між двома альтернативами: або підвищення рентабельності, або зниження ризику.

На закінчення додамо, що все вищевикладене є загальними принципами, які дозволять зрозуміти практичні методи розрахунку оптимального рівня оборотних активів. А ці методи зводяться до пошуку компромісу між ризиком та рентабельністю.