З 28 серпня Господарський кодекс втратить чинність: що передбачає реформа

Більше за темою:

Скасування Господарського кодексу: вивчаємо нововведення, що стосуються договірних відносин

Штатний розпис і скасування Господарського кодексу

Задля підвищення правової обізнаності суспільства та з метою уникнення можливих запитань в майбутньому Мін’юст цією публікацією доводить до відома правову позицію у зв’язку з введенням в дію 28 серпня 2025 року Закону від 09.01.2025 № 4196-IX «Про особливості регулювання діяльності юридичних осіб окремих організаційно-правових форм у перехідний період та об’єднань юридичних осіб» (далі – Закон № 4196), внаслідок чого Господарський кодекс (далі – ГК) втратить чинність.

Безумовно відмова від засадничого законодавчого акта, який два десятиліття регламентував сферу господарювання в Україні, викликає в бізнес-спільноти багато запитань та в цілому занепокоєння щодо збереження повноти правового регулювання відповідної сфери суспільних відносин. Нове завжди насторожує, а іноді й лякає.

Водночас з введенням в дію Закону розпочинається трирічний перехідний період як своєрідний «м’який старт» реформи.

Тому наразі Мін’юст вбачає необхідним максимально зрозуміло роз’яснити зміст реформи.

Варто зауважити, що протягом перших шести місяців перехідного періоду суб’єкти управління об’єктами державної власності мають прийняти рішення про перетворення державних підприємств у акціонерне товариство або товариство з обмеженою відповідальністю.

Якщо таке рішення не буде прийнято у встановлений строк, Уряд приймає рішення про передачу єдиного майнового комплексу відповідного державного підприємства до сфери управління Фонду державного майна України.

Фонд державного майна протягом року з дня оформлення передачі приймає рішення про припинення підприємства або про приватизацію його єдиного майнового комплексу.

Крім того, Закон передбачає реформування інститутів права господарського відання та права оперативного управління, які до його прийняття становили основу правового режиму майна суб’єктів господарювання державного сектора економіки.

Після завершення реформ правовий режим майна таких суб’єктів становитиме право власності або узуфрукт державного майна (особисте безоплатне володіння і користування).

Також слід зазначити, що реформа торкнеться й підприємств комунальної та приватної форм власності, організаційно-правові форми яких мають зазнати змін.

З дня введення в дію Закону забороняється створення юридичних осіб в організаційно-правових формах державного підприємства (державного комерційного підприємства, державного некомерційного підприємства, казенного підприємства), комунального підприємства (комунального комерційного підприємства, комунального некомерційного підприємства), спільного комунального підприємства, приватного підприємства, іноземного підприємства, дочірнього підприємства, підприємства об’єднання громадян (релігійної організації, профспілки), підприємства споживчої кооперації.

Через три роки з дня введення в дію Закону забороняється внесення змін до відомостей про державні підприємства (державні комерційні підприємства, казенні підприємства), комунальні підприємства, спільні комунальні підприємства, що містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб – підприємців та громадських формувань, крім:

• державної реєстрації припинення юридичної особи шляхом перетворення або ліквідації та пов’язаних з цим змін до відомостей про юридичну особу;
• державної реєстрації змін до відомостей про юридичну особу, пов’язаних із зміною керівника юридичної особи, або державної реєстрації зміни складу комісії з припинення, голови комісії або ліквідатора, керуючого припиненням;
• державної реєстрації змін до відомостей про юридичну особу, пов’язаних із передачею єдиного майнового комплексу державного підприємства до сфери управління Фонду державного майна;
• державної реєстрації змін до відомостей про юридичну особу, пов’язаних із відкриттям провадження у справі про банкрутство такої юридичної особи.

Зауважуємо, що значна частина положень ГК або дублює норми спеціальних законів, або є застарілими та втратили свою цінність.

З огляду на те, що відповідні сфери правового регулювання суспільних відносин скомпоновані у ГК у глави, вважаємо за необхідне зазначити стислий огляд щодо кожної глави у світлі наведеної реформи:

• глава 1 «Загальні положення» – містить загальні засади, предмет, учасників, сфери відносин, на які не поширюється ГК, які вже не мають актуальності як окремий предмет у зв’язку з втратою чинності ГК в цілому;
• глава 2 «Основні напрями та форми участі держави і місцевого самоврядування у сфері господарювання» – присвячена визначенню загальних засад державного регулювання господарської діяльності, які наразі є предметом регулювання окремих спеціальних законодавчих актів: Податкового кодексу, Законів від 02.03.2015 № 222-VIII «Про ліцензування видів господарської діяльності», від 15.01.2015 № 124-VIII «Про технічні регламенти та оцінку відповідності», від 21.06.2012 № 5007-VI «Про ціни і ціноутворення» (далі – Закон № 5007), від 01.07.2014 № 1555-VII «Про державну допомогу суб’єктам господарювання» (далі – Закон № 1555), від 11.01.2001 № 2210-III «Про захист економічної конкуренції» (далі – Закон № 2210), від 05.04.2007 № 877-V «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності», від 12.05.1991 № 1023-XII «Про захист прав споживачів»;

В частині державного регулювання державного замовлення (ст. 13) варто мати на увазі, що Закон від 22.12.1995 № 493/95-ВР «Про державне замовлення для задоволення пріоритетних державних потреб», втратив чинність у зв’язку з прийняттям Закону від 10.04.2014 № 1197-VII «Про державні закупівлі»,, який в свою чергу втратив чинність у зв’язку з Законом від 25.12.2015 № 922-VIII «Про публічні закупівлі» (далі – Закон № 922).

При цьому, ч. 8 ст. 3 Закону № 922 передбачено, що особливості здійснення процедур закупівлі, визначених цим Законом, встановлюються окремими законами для таких товарів, робіт і послуг, зокрема щодо послуг з підготовки фахівців, наукових, науково-педагогічних та робітничих кадрів, підвищення кваліфікації та перепідготовки кадрів (післядипломна освіта) за державним замовленням.

Такими спеціальним законами є, наприклад, Закони від 17.07.2020 № 808-IX «Про оборонні закупівлі», від 20.11.2012 № 5499-VI «Про формування та розміщення державного замовлення на підготовку фахівців, наукових, науково-педагогічних та робітничих кадрів, підвищення кваліфікації та перепідготовку кадрів»;

• глава 3 «Обмеження монополізму та захист суб'єктів господарювання і споживачів від недобросовісної конкуренції» – відносини, що є предметом цієї глави, в повній мірі врегульовані Законами № 1555, від 11.01.2001 № 2210-III «Про захист економічної конкуренції», від 07.06.1996 № 236/96-ВР «Про захист від недобросовісної конкуренції» (далі – Закон № 236), від 26.11.1993 № 3659-XII «Про Антимонопольний комітет України» (далі – Закон № 3659);
• глава 4 «Господарська комерційна діяльність (підприємництво)» – визначає поняття «підприємництво», яке розкрито у ст. 2 Закону № 4196, а інші її положення містять загальні норми та принципи підприємницької діяльності. Також різноманітність організаційно-правових форм закріплена ч. 1 ст. 83 Цивільного кодексу (далі – ЦК) відповідно до якої юридичні особи можуть створюватися у формі товариств, установ та в інших формах, встановлених законом. В свою чергу, порядок державної реєстрації встановлено Законом від 15.05.2003 № 755-IV «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб – підприємців та громадських формувань» (далі – Закон № 755). Загальні гарантії прав працівників встановлені КЗпП. Засади рівності прав суб’єктів цивільних правовідносин встановлені ЦК;
• глава 5 «Некомерційна господарська діяльність» – Законом № 4196 передбачено внесення змін до ст. 85 «Непідприємницькі товариства» ЦК (викладена у новій редакції), яка в цілому поглинає положення цієї глави;
• глава 6 «Суб'єкти господарювання – загальні положення» – містить поняття «суб’єкт господарювання», «суб’єкти малого, мікро- та великого підприємництва», які розкрито у ст. 2 Закону № 4196, а інші положення цієї глави охоплюються положеннями глави 7 ЦК щодо загальних засад утворення та діяльності юридичних осіб;
• глава 7 «Підприємство», глава 8 «Державні та комунальні унітарні підприємства», глава 10 «Підприємства колективної власності» та глава 11 «Приватні підприємства. Інші види підприємств» – містять перелік організаційно-правових форм підприємств, у тому числі такі як «приватне підприємство», «державне підприємство», «комунальне підприємство», «колективне підприємств» та регулюють загальні засади їх створення, діяльності та їх відповідні форми.

Закон № 4196 в цілому передбачає реформування організаційно-правових форм юридичних осіб та, зокрема вилучення з правового поля українського законодавства такої організаційно-правової форми як «підприємство», у зв’язку з чим норми зазначених глав, які присвячені регулюванню цих організаційно-правових форм юридичних осіб, не матимуть окремого предмета регулювання, а отже втратять актуальність.

Разом з тим на перехідний період, передбачений Законом № 4196 для реформування організаційно-правових форм юридичних осіб (три роки), поточна господарська діяльність підприємств може бути продовжена та ґрунтуватиметься на нормах цього Закону.

Слід враховувати, що Законом № 4196 встановлено заборону щодо державної реєстрації нових юридичних осіб в організаційно-правових формах, визначених у ст. 1 Закону, внесення змін до будь-яких відомостей про діючі державні підприємства (державні комерційні підприємства, казенні підприємства), комунальні підприємства, спільні комунальні підприємства, що містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб – підприємців та громадських формувань, крім змін до відомостей, передбачених ч. 2 ст. 13 Закону № 4196 .

У зв’язку з цим Закон № 4196 для створення правових умов діяльності підприємств у перехідний період частково продублював у собі норми вищенаведених глав, а також передбачив включення норм цих глав ГК до Законів від 21.09.2006 № 185-V «Про управління об’єктами державної власності» (далі – Закон № 185) (щодо державних підприємств), від 21.05.1997 № 280/97-ВР «Про місцеве самоврядування в Україні» (щодо комунальних підприємств) (далі –Закони № 185, № 280).

Таким чином, до приведення діяльності підприємств у відповідність до вимог Закону № 4196 підприємства керуються загальними положеннями ЦК щодо діяльності юридичних осіб, нормами Закону № 4196, Законів № 185, № 280;

• глава 9 «Господарські товариства» – в цілому дублює положення ст. 84 ЦК. У свою чергу Законом № 4196 передбачено внесення змін до законів щодо врегулювання відносин стосовно діяльності господарських товариств у ст. 9⁶ Закону № 185 (щодо господарських товариств з державною часткою) та ст. 60 Закону № 280 (щодо господарських товариств з комунальною часткою).

У той час як в частині регулювання відносин з утворення та діяльності товариств, заснованих приватними суб’єктами, варто звертатись до спеціальних законів, наприклад Закону від 27.07.2022 № 2465-IX «Про акціонерні товариства» (далі – Закон № 2465) та Закону від 06.02.2018 № 2275-VIII «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю» (далі – Закон № № 2275);

• глава 12 «Об’єднання підприємств» – положення цієї глави знайшли своє відображення у ст. 4–10 Закону № 4196, які присвячені об’єднанням юридичних осіб. Такий підхід щодо застосування узагальненого поняття «об’єднання юридичних осіб» на заміну об’єднанням підприємств та господарським об’єднанням гармонізує ці положення з нормами ЦК. З дня введення в дію цього Закону юридичні особи, створені як об’єднання підприємств, керуються законодавством про об’єднання юридичних осіб незалежно від прийняття такими юридичними особами рішення про зміну найменування та державної реєстрації змін до відомостей про юридичну особу, що містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб – підприємців та громадських формувань (п. 12 ст. 17 «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 4196);
• глава 13 «Громадянин як суб’єкт господарювання. Особливості статусу інших суб'єктів господарювання» – відносини, що є предметом цієї глави, в повній мірі врегульовані главою 5 ЦК щодо діяльності фізичних осіб – підприємців;
• глава 14 «Майно суб’єктів господарювання» – відносини, що є предметом регулювання цієї глави, в повній мірі врегульовані главами 23 «Загальні положення про право власності», 30 «Загальні положення про речові права на чуже майно», 31 «Право володіння чужим майном», 32 «Право користування чужим майном» ЦК. У свою чергу, поняття «право господарського відання» та «право оперативного управління» розкрито у ст. 11 та 12 Закону № 4196 (втратять чинність через три роки). Підприємства у перехідний період (три роки) продовжують здійснювати свою діяльність на основі згаданих речових прав. Проте, відповідно до ч. 3 ст. 13 Закону № 4196 закріплення (передача) майна за юридичними особами на праві господарського відання або на праві оперативного управління забороняється;
• глава 15 «Використання природних ресурсів у сфері господарювання» – дублює положення ст. 13, 14 та 92 Конституції України. Відносини, що є предметом цієї глави, в повній мірі врегульовані Кодексом про надра, Водним кодексом, Лісовим кодексом, Законами від 13.12.2001 № 2894-III «Про тваринний світ», від 09.04.1999 № 591-XIV «Про рослинний світ», від 08.07.2011 № 3677-VI «Про рибне господарство, промислове рибальство та охорону водних біоресурсів», від 16.06.1992 № 2456-XII «Про природно-заповідний фонд України», від 18.09.2012 № 5293-VI «Про аквакультуру», від 12.07.2001 № 2665-III «Про нафту і газ», від 21.05.2009 № 1392-VI «Про газ (метан) вугільних родовищ», від 14.09.1999 № 1039-XIV «Про угоди про розподіл продукції»;
• глава 16 «Використання у господарській діяльності прав інтелектуальної власності» – відносини, що є предметом цієї глави, в повній мірі врегульовані главою 35 ЦК та Законами від 15.12.1993 № 3687-XII «Про охорону прав на винаходи і корисні моделі», від 15.12.1993 № 3688-XII «Про охорону прав на промислові зразки», від 21.04.1993 № 3116-XII «Про охорону прав на сорти рослин», від 15.12.1993 № 3689-XII «Про охорону прав на знаки для товарів та послуг», від 16.06.1999 № 752-XIV «Про охорону прав на зазначення походження товарів»;
• глава 17 «Цінні папери у господарській діяльності» – містить лише відсильну норму до Закону від 23.02.2006 № 3480-IV «Про ринки капіталу та організовані товарні ринки», а ст. 164–166 цієї глави були виключені;
• глава 18 «Корпоративні права та корпоративні відносини» – містить лише відсильну норму до Закону № 185 (управлінням корпоративними правами держави), а ст. 167–171 цієї глави були виключені. Варто звернути увагу, що загальні положення щодо реалізації усіма учасниками корпоративних прав, а не лише державою, є предметом регулювання ст. 96¹ ЦК «Права учасників (засновників, акціонерів, пайовиків) юридичних осіб (корпоративні права)»;
• глава 19 «Загальні положення про господарські зобов’язання» – відносини, що є предметом цієї глави, в повній мірі врегульовані положеннями ЦК, оскільки книга п’ята ЦК в цілому присвячена зобов’язальному праву та містить подібні до норм ГК положення щодо зобов’язань;
• глава 20 «Господарські договори» – відносини, що є предметом цієї глави, в повній мірі врегульовані положеннями ЦК, оскільки глави 52, 53 ЦК аналогічним чином визначають поняття та умови договорів, порядок їх укладення, зміни і розірвання;
• глава 21 «Ціни і ціноутворення у сфері господарювання» – відносини, що є предметом цієї глави, в повній мірі врегульовані положеннями Закону № 5007;
• глава 22 «Виконання господарських зобов’язань. Припинення зобов’язань» – відносини, що є предметом цієї глави, в повній мірі врегульовані положеннями ЦК, оскільки загальні норми щодо виникнення та припинення зобов’язань містять глави 48–51 ЦК;
• глава 23 «Визнання суб’єкта підприємництва банкрутом» – є неактуальною у зв’язку з прийняттям у 2019 році Кодексу з процедур банкрутства. Відносини, що є предметом цієї глави, в повній мірі врегульовані Кодексом з процедур банкрутства. При цьому варто звернути увагу, що зміни до Кодексу з процедур банкрутства можуть вноситися виключно законами про внесення змін до Кодексу з процедур банкрутства (ч. 8 ст. 2 Кодексу);
• глава 24 «Загальні засади відповідальності учасників господарських відносин» – відносини, що є предметом цієї глави, в повній мірі врегульовані положеннями глав 3, 47, 48, 51 ЦК. Так, ст. 13–14 ЦК визначають загальні засади здійснення цивільних прав та виконання обов’язків. Правові наслідки порушення зобов’язання встановлені главою 51 ЦК, зокрема ст. 610– 611. В свою чергу відносини щодо прострочення боржника врегульовані ст. 612, а прострочення кредитора – ст. 613 ЦК;
• глава 25 «Відшкодування збитків у сфері господарювання» – відносини, що є предметом цієї глави, в повній мірі врегульовані положеннями глав 22, 47, 48, 51 ЦК.

Так, поняття збитків наведене у ст. 22 ЦК. В свою чергу ст. 623 ЦК врегульовано загальні засади відшкодування збитків, завданих порушенням зобов'язання, визначення розміру збитків. Крім того, в частині виконання зобов’язання щодо відшкодування збитків солідарними боржниками варто звернутись до ст. 541–544 ЦК, а щодо застосування боржником регресивних вимог – до ст. 544 ЦК. Врегулюванню відповідальності за порушення грошового зобов'язання присвячена ст. 625 ЦК;

• глава 26 «Штрафні та оперативно-господарські санкції» – відносини, що є предметом цієї глави, в повній мірі врегульовані положеннями глави 49 ЦК, що регулює відносини забезпечення виконання зобов’язань, та глав 52, 53 ЦК, які визначають поняття та умови договору.

Так, поняття неустойки (штрафу, пені) та порядок її застосування у відносинах врегульовані статтями 549–552 ЦК. В свою чергу, співвідношення збитків та неустойки при порушені зобов’язання обумовлені у ст. 624 ЦК.

Ураховуючи, що відповідно до положень ст. 236–237 ГК основним документом, який має визначати види та порядок застосування оперативно-господарських санкцій, є саме договір, юридичні особи можуть передбачити застосування відповідних оперативно-господарських санкцій у договорах, керуючись загальними положеннями ст. 611, 615, 627, 628 ЦК щодо встановлення окремих видів забезпечення виконання зобов’язань;

• глава 27 «Адміністративно-господарські санкції» – положення щодо адміністративно-господарських санкцій в повній мірі перенесені до ст. 15 Закону № 4196;
• глава 28 «Відповідальність суб’єктів господарювання за порушення антимонопольно-конкурентного законодавства» – відносини, що є предметом цієї глави, в повній мірі врегульовані положеннями Законів № 2210, № 236, № 3659;
• глава 29 «Галузі та види господарської діяльності» – в цілому класифікує галузі господарської діяльності з метою здійснення статистичних спостережень. При цьому, відповідно до Закону від 16.08.2022 № 2524-IX «Про офіційну статистику» класифікація не є предметом закону, а здійснюється шляхом розроблення органами державної влади відповідних класифікаторів;
• глава 30 «Особливості правового регулювання господарсько-торговельної діяльності» – відносини, що є предметом цієї глави, в повній мірі врегульовані книгою п’ятою ЦК, яка визначає як загальні положення зобов’язального права, так і особливості регулювання окремих договірних конструкцій, а також іншими Законами, наприклад, № 922, від 13.04.2017 № 2019-VIII «Про ринок електричної енергії», від 02.06.2005 № 2633-IV «Про теплопостачання», від 09.11.2017 № 2189-VIII «Про житлово-комунальні послуги», від 09.04.2015 № 329-VIII «Про ринок природного газу», від 16.11.2021 № 1882-IX «Про критичну інфраструктуру», від 23.02.2006 № 3480-IV «Про ринки капіталу та організовані товарні ринки»;
• глава 31 «Комерційне посередництво (агентські відносини) у сфері господарювання» – відносини, що є предметом цієї глави, охоплені положеннями глави 17 ЦК, яка регулює відносини представництва, та окремими нормами книги п’ятої ЦК, які регулюють зобов’язальні, у тому числі договірні відносини;
• глава 32 «Правове регулювання перевезення вантажів» – відносини, що є предметом цієї глави, в повній мірі врегульовані главами 64, 65 ЦК та Законами від 10.11.1994 № 232/94-ВР «Про транспорт», від 04.07.1996 № 273/96-ВР «Про залізничний транспорт», від 05.04.2001 № 2344-III «Про автомобільний транспорт», Кодексом торговельного мореплавства, Повітряним кодексом, а також Законами від 17.11.2021 № 1887-IX «Про мультимодальні перевезення», від 01.07.2004 № 1955-IV «Про транспортно-експедиторську діяльність»;
• глава 33 «Капітальне будівництво» – наразі відносини у сфері будівництва, нормування у будівництві, містобудування, просторового планування територій та архітектури унормовані Законами від 17.02.2011 № 3038-VI «Про регулювання містобудівної діяльності», від 20.05.1999 № 687-XIV «Про архітектурну діяльність», від 05.11.2009 № 1704-VI «Про будівельні норми», від 02.09.2020 № 850-IX «Про надання будівельної продукції на ринку», від 14.10.1994 № 208/94-ВР «Про відповідальність за правопорушення у сфері містобудівної діяльності»;
• глава 34 «Правове регулювання інноваційної діяльності» – відносини, що є предметом цієї глави, в повній мірі врегульовані главою 62 ЦК, Законами від 04.07.2002 № 40-IV «Про інноваційну діяльність», від 19.09.1991 № 1560-XII «Про інвестиційну діяльність», від 08.09.2011 № 3715-VI «Про пріоритетні напрями інноваційної діяльності в Україні», від 10.02.1995 № 51/95-ВР «Про наукову і науково-технічну експертизу», від 26.11.2015 № 848-VIII «Про наукову і науково-технічну діяльність»;
• глава 35 «Особливості правового регулювання фінансової діяльності» – відносини, що є предметом цієї глави, в повній мірі врегульовані главою 71 ЦК, Законами від 07.12.2000 № 2121-III «Про банки і банківську діяльність», від 30.06.2021 № 1591-IX «Про платіжні послуги»;
• глава 36 «Використання у підприємницькій діяльності прав інших суб’єктів господарювання (комерційна концесія)» – відносини, що є предметом цієї глави, врегульовані главою 76 ЦК;
• глава 37 «Зовнішньоекономічна діяльність» – відносини, що є предметом цієї глави, в повній мірі врегульовані Законом від 16.04.1991 № 959-XII «Про зовнішньоекономічну діяльність» (далі – Закон № 959);
• глава 38 «Іноземні інвестиції» – відносини, що є предметом цієї глави, в повній мірі врегульовані Законом від 19.03.1996 № 93/96-ВР «Про режим іноземного інвестування», від 17.12.2020 № 1116-IX «Про державну підтримку інвестиційних проектів із значними інвестиціями в Україні»;
• глава 39 «Спеціальні (вільні) економічні зони» – Законом від 09.07.2022 № 2389-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо засад державної регіональної політики та політики відновлення регіонів і територій» визнано такими, що втратили чинність, Закони від 13.10.1992 № 2673-XII «Про загальні засади створення і функціонування спеціальних (вільних) економічних зон», від 08.09.2005 № 2850-IV «Про стимулювання розвитку регіонів», від 06.09.2012 № 5205-VI «Про стимулювання інвестиційної діяльності у пріоритетних галузях економіки з метою створення нових робочих місць» та низка законів України, якими запроваджувався спеціальний правовий режим господарської діяльності на відповідних територіях України.

Водночас відповідно до п. 8 ч. 2 ст. 92 Конституції України виключно законами України встановлюються, зокрема, порядок утворення і функціонування вільних та інших спеціальних зон, що мають економічний чи міграційний режим, відмінний від загального.

Статтею 1 Закону № 959 передбачено, що спеціальна економічна зона – це територія, в межах якої відповідним законом України встановлюється і діє спеціальний правовий режим господарської діяльності та спеціальний порядок застосування і дії законодавства України.

Загальні засади утворення спеціальних економічних зон встановлені ст. 24 та 25 цього Закону.

Також необхідно звернути увагу й на те, що згідно з ч. 1 ст. 70 та ч. 1 ст. 130 Митного кодексу з метою застосування законодавства України з питань митної справи запроваджується такий митний режим, як вільна митна зона.

Отже, загальні засади створення і функціонування спеціальних (вільних) економічних зон врегульовані Конституцією України, Митним кодексом та Законом № 959;

• глава 40 «Концесії» – містить відсильну норму до Закону від 16.07.1999 № 997-XIV «Про концесії», а ст. 407–410 цієї глави виключені;
• глава 41 «Інші види спеціальних режимів господарської діяльності» – відносини, що є предметом цієї глави, в повній мірі врегульовані Кодексом цивільного захисту, Законами від 16.05.1995 № 162/95-ВР «Про виключну (морську) економічну зону України», від 04.11.1991 № 1777-XII «Про державний кордон України», від 16.06.1992 № 2456-XII «Про природно-заповідний фонд України», від 21.09.1999 № 1076-XIV «Про господарську діяльність у Збройних Силах України», від 16.03.2000 № 1550-III «Про правовий режим надзвичайного стану», від 12.05.2015 № 389-VIII «Про правовий режим воєнного стану».

Також варто звернути увагу на положення, які втрачають чинність разом з ГК, і не зайшли свого прямого відображення в інших законах, однак їх відсутність у повній мірі компенсується системою інших правових приписів.

1. Частинами 2–4 ст. 64 ГК передбачено, що підприємство самостійно визначає свою організаційну структуру, встановлює чисельність працівників і штатний розпис.

Функції, права та обов’язки структурних підрозділів підприємства визначаються положеннями про них, які затверджуються в порядку, визначеному статутом підприємства або іншими установчими документами.

Підприємство має право створювати філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи.

У ЦК відносинам із створення відокремлених підрозділів юридичної особи присвячена ст. 95 «Філії та представництва».

Проте, аналіз ЦК не виявив положень, що регулюють відносини в цілому щодо затвердження структури юридичної особи та, зокрема, виділення структурних підрозділів у її структурі.

Разом з тим відповідно до положень ст. 88 ЦК основним установчим документом товариства є статут, у якому вказуються найменування юридичної особи, органи управління товариством, їх компетенція, порядок прийняття ними рішень, порядок вступу до товариства та виходу з нього. Установчий документ може містити інші положення.

У аспекті вищенаведених норм варто констатувати, що ст. 64 ГК також відсилає до установчого документа з питань регулювання діяльності структурних підрозділів юридичної особи.

Крім того, у нагоді можуть стати також положення спеціальних законодавчих актів, що регулюють відносини зі створення та діяльності юридичних осіб окремих організаційно-правових форм.

Так, ст. 71 Закону № 2465 включає до компетенції наглядової ради акціонерного товариства вирішення питань про створення, реорганізацію та/або ліквідацію структурних та/або відокремлених підрозділів товариства, крім випадків, коли за рішенням наглядової ради вирішення зазначених питань делеговано виконавчому органу товариства.

Підсумовуючи наведене, в частині формування структури юридичної особи, її поділу на структурні та відокремлені підрозділи слід звертатись в першу чергу до установчих документів юридичної особи, положень про підрозділи, затверджених органами управління юридичної особи згідно з їх компетенцією.

2. Частиною 5 ст. 65 ГК встановлено, що керівник підприємства без доручення діє від імені підприємства, представляє його інтереси в органах державної влади і органах місцевого самоврядування, інших організаціях, у відносинах з юридичними особами та громадянами, формує адміністрацію підприємства і вирішує питання діяльності підприємства в межах та порядку, визначених установчими документами.

Аналіз ЦК свідчить про відсутність кореспондуючої норми у главі 7 «Загальні положення про юридичну особу».

Разом з тим слід звернутись до загальних засад ЦК у главі 17 «Представництво».

Відповідно до ч. 3 ст. 237 ЦК представництво виникає на підставі договору, закону, акта органу юридичної особи та з інших підстав, встановлених актами цивільного законодавства.

Також відповідно до ст. 244 ЦК представництво за довіреністю може ґрунтуватися на акті органу юридичної особи. Довіреністю є письмовий документ, що видається однією особою іншій особі для представництва перед третіми особами.

У свою чергу відповідно до положень ст. 88 ЦК основним установчим документом товариства є статут, у якому вказуються найменування юридичної особи, органи управління товариством, їх компетенція, порядок прийняття ними рішень, порядок вступу до товариства та виходу з нього. Установчий документ може містити інші положення.

З огляду на наведене, положення щодо представлення юридичної особи її керівником без довіреності може бути визначено в установчому документі юридичної особи.

Крім того, у нагоді можуть стати також положення спеціальних законодавчих актів, що регулюють відносини створення та діяльності юридичних осіб окремих організаційно-правових форм.

Так, відповідно до ч. 6 ст. 82 Закону № 2465 передбачено, що голова колегіального виконавчого органу має право без довіреності діяти від імені товариства відповідно до рішень колегіального виконавчого органу, зокрема представляти інтереси товариства, вчиняти правочини від імені товариства, видавати накази та надавати розпорядження, обов’язкові для виконання всіма працівниками товариства.

Інший член колегіального виконавчого органу також може бути наділений такими повноваженнями, якщо це передбачено статутом акціонерного товариства.

Статутом акціонерного товариства може передбачатися можливість кожного чи окремих членів колегіального виконавчого органу діяти від імені товариства без довіреності або можливість усіх чи окремих членів виконавчого органу вчиняти дії від імені товариства без довіреності виключно разом.

Відповідно до ч. 10 ст. 39 Закону № 2275 одноосібний виконавчий орган товариства або голова колегіального виконавчого органу товариства може діяти від імені товариства без довіреності. Статут товариства може передбачати можливість кожного або окремих членів колегіального виконавчого органу діяти від імені товариства без довіреності або можливість усіх чи окремих членів виконавчого органу вчиняти дії від імені товариства без довіреності виключно разом.

Слід констатувати, що навіть вищенаведені статті Законів № 2465 та № 2275 обумовлюють, в першу чергу, установчий документ (статут) товариства, як акт, у якому має бути закріплено право керівника або іншого члена виконавчого органу товариства діяти від імені товариства без довіреності.

Крім того, у цьому випадку в нагоді можуть стати відомості Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб – підприємців та громадських формувань про керівника юридичної особи та про інших осіб, які можуть вчиняти дії від імені юридичної особи, у тому числі підписувати договори, подавати документи для державної реєстрації тощо (п. 12 ч. 2 ст. 9 Закону № 755).

При цьому частиною першою ст. 10 цього Закону передбачено, що якщо документи та відомості, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, внесені до нього, такі документи та відомості вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою.

3. Статтею 58¹ ГК передбачено, що суб’єкт господарювання має право використовувати у своїй діяльності печатки. Використання суб’єктом господарювання печатки не є обов’язковим. Наявність або відсутність відбитка печатки суб’єкта господарювання на документі не створює юридичних наслідків.

Аналіз ЦК свідчить про відсутність кореспондуючої норми у главі 7 «Загальні положення про юридичну особу».

Проте варто звернути увагу, що ст. 58¹ з’явилась у ГК у зв’язку зі змінами, внесеними Законом від 15.04.2014 № 1206-VII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо спрощення порядку відкриття бізнесу», який містив низку норм, спрямованих на спрощення ведення бізнесу.

Прийняття цієї норми стало поштовхом до змін в цілому до законодавства України щодо запровадження у ньому принципу необов’язковості застосування печатки юридичної особи.

Так, аналіз законодавства свідчить, що норми, які передбачали проставляння печатки юридичної особи на певному документі, були або вилучені, або доповнені словами «за наявності».

Такі зміни, наприклад, були внесені до цілої низки законодавчих актів Законом від 23.03.2017 № 1982-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо використання печаток юридичними особами та фізичними особами – підприємцями».

Крім того, слід звернути увагу, що норма ст. 58¹ ГК є диспозитивною і дозволяє юридичній особі на власний розсуд визначатися щодо застосування нею печатки.

У свою чергу відповідно до положень ст. 88 ЦК основним установчим документом товариства є статут, у якому вказуються найменування юридичної особи, органи управління товариством, їх компетенція, порядок прийняття ними рішень, порядок вступу до товариства та виходу з нього. Установчий документ може містити й інші положення.

Таким чином, при вирішенні питання щодо застосування печатки юридичної особи слід звертатись до положень її установчих документів.

4. У випадку порушення стороною зобов’язань, ГК передбачає застосування до порушника оперативно-господарських санкцій, які відповідно до ч. 1 ст. 235 ГК є заходами оперативного впливу на правопорушника з метою припинення або попередження повторення порушень зобов’язання, що використовуються самими сторонами зобов’язання в односторонньому порядку.

У свою чергу ГК наводить перелік видів оперативно-господарських санкцій. Також ГК зазначає, що перелік оперативно-господарських санкцій, встановлений у частині першій цієї статті, не є вичерпним. Сторони можуть передбачити у договорі також інші оперативно-господарські санкції. До порушника можуть бути застосовані лише ті оперативно-господарські санкції, застосування яких передбачено договором. Порядок застосування конкретних оперативно-господарських санкцій визначається договором (ст. 236 та 237 ГК).

Ураховуючи, що відповідно до положень господарського законодавства основним документом, який має визначати види та порядок застосування оперативно-господарських санкцій, є саме договір, суб’єкти господарювання можуть передбачити застосування оперативно-господарських санкцій, керуючись положеннями цивільного законодавства на загальних засадах.

Зауважуємо, що відповідно до ч. 1 ст. 611 ЦК у разі порушення зобов’язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 627 ЦК сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов’язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ч. 1 ст. 628 ЦК).

Наприклад, ст. 615 ЦК передбачено, що у разі порушення зобов’язання однією стороною, друга сторона має право частково або в повному обсязі відмовитися від зобов’язання, якщо це встановлено договором або законом.

Одностороння відмова від зобов’язання не звільняє винну сторону від відповідальності за порушення зобов’язання.

Внаслідок односторонньої відмови від зобов’язання, частково або у повному обсязі відповідно, змінюються умови зобов’язання або воно припиняється.

Також слід зазначити, що відповідно до ст. 546 ЦК виконання зобов’язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком, правом довірчої власності.

Договором або законом можуть бути встановлені інші види забезпечення виконання зобов’язання.

Виконання зобов’язання (основного зобов’язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом (ст. 548 ЦК).

Ураховуючи наведене, можна зробити висновок, що керуючись наведеними нормами ЦК, сторони можуть домовитися про порядок односторонньої відмови від зобов’язання, встановлення окремих видів забезпечення виконання зобов’язання, що кореспондується з видами оперативно-господарських санкцій, передбачених п. 1–3 ч. 1 ст. 236 ГК, а відмова від встановлення на майбутнє господарських відносин із стороною, яка порушує зобов’язання (п. 4 ч. 1 ст. 236 ГК), і так лежить у площині реалізації принципу свободи договору, зокрема, у частині вільного вибору стороною свого контрагента.

Підсумовуючи результати проведеного аналізу, вважаємо, що суспільні відносини, які охоплював предмет регулювання ГК, не залишаться поза межами правового поля, а його скасування не матиме суттєвого впливу на діяльність суб’єктів господарювання як у період реформи, так і після її завершення.

Мін’юст