Працівник відмовляється від отримання авансу – дії роботодавця

Своєчасність одержання заробітної плати – це конституційне право громадян, яке закріплено в статті 43 Конституції України.

Відповідно до статті 24 Закону України «Про оплату праці» від 24.03.1995р. №108 (далі – Закон) та статті 115 Кодексу законів про працю,  терміни виплати заробітної плати встановлюються підприємствами, організаціями, установами самостійно в колективному договорі або в нормативному акті роботодавця з дотриманням норм законодавства.

Щодо строків виплати заробітної плати Міністерство соціальної політики України  листом від 23.07.2018 № 1305/0/101-18/28 повідомляє, що заробітна плата має виплачуватись не рідше 2 разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує 16 календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.

Тобто, зазначеними нормами встановлено, що виплата заробітної плати здійснюється не рідше 2 разів на місяць, а отже роботодавець може виплачувати заробітну плату і 3 рази на місяць.

Першою половиною місяця вважаються 15 календарних днів з 1 по 15 число, а другою половиною - з 16 по 30 (31). Тобто, заробітна плата за першу половину місяця має виплачуватись в період не пізніше з 16 по 22 число, а за другу половину - з 1 по 7 число. Наприклад, дата виплати заробітної плати за першу половину місяця 16 число, а за другу - 1 число; дата виплати заробітної плати за першу половину місяця 22 число, а за другу половину - 6 число тощо.

Конкретні терміни виплати заробітної плати встановлюються підприємствами, організаціями, установами самостійно в колективному договорі або іншому нормативному акті роботодавця.

Частиною другою статті 24 Закону встановлено, що у разі, коли день виплати заробітної плати збігається з вихідним, святковим або неробочим днем, заробітна плата виплачується напередодні. При цьому, наступна виплата заробітної плати буде проводитись у дні, визначені колективним договором або іншим нормативним актом роботодавця. Виплата заробітної плати здійснюється за фактично відпрацьований час на підставі табеля обліку робочого часу, який заповнюється за звітний місяць (з 1 по 15 та з 16 по 31 число).

В окремих випадках працівник може (з будь яких особистих підстав) відмовлятись отримувати заробітну плату (за першу частину відпрацьованого місяця), в цьому випадку, роботодавець повинен її депонувати у встановленому законодавством порядку.

Частиною 5 статті 97 КЗпП України передбачено, що оплата праці працівників здійснюється в першочерговому порядку. Всі інші платежі здійснюються власником або уповноваженим ним органом після виконання зобов'язань щодо оплати праці.

Враховуючи вище викладене, виплата заробітної плати мінімум двічі на місяць є обов’язком роботодавця, який повинен додержуватись встановлених строків виплати, незалежно від згоди працівника отримувати заробітну плату один раз на місяць. Допущення існування заборгованості зі виплати заробітної плати є недопустимим.

Відповідальність за порушення встановлених строків виплати заробітної плати для роботодавців встановлена  абзацом 3 частиною 2  ст. 265 КЗпП України, а саме: передбачено штраф . у розмірі трьох мінімальних заробітних плат на момент встановлення порушення. Доводимо до відома, що на теперішній час сума штрафу становить 12 519,00гривень (3х4 173,00 грн.). Зазначені штрафи є фінансовими санкціями і не належать до адміністративно-господарських санкцій, визначених главою 27 Господарського кодексу України.

Такий штраф застосовується незалежно від кількості працівників, яких стосується таке правопорушення, про що Державна Служба України з питань праці повідомляє листом від 04.01.2017 р. № 54/4.1/4.1-ДП-17.

Штрафні санкції, передбачені трудовим законодавством, сплачуються на підставі постанови про накладання штрафних санкцій у добровільному порядку протягом одного місяця з дня винесення постанови.

У разі несплати протягом визначеного строку штрафу у добровільному порядку, стягнення відбувається органами виконавчої служби України без судового рішення про стягнення такого штрафу. Наслідками невиконання постанови про накладання штрафів у добровільному порядку може бути накладання арештів на рахунки та майно суб’єктів господарювання з подальшою можливою реалізацією такого майна через державні торги та списанням коштів, які містяться на рахунках суб’єкта господарювання для погашення заборгованості.

За порушення строків виплати заробітної плати роботодавців також можуть притягнути до адміністративної чи  кримінальної відповідальності.

Так, частиною 1 статтею 41 КУпАП передбачено адміністративну відповідальність за порушення встановлених термінів виплати заробітної плати або виплата її не в повному обсязі, яке тягне за собою накладення штрафу на посадових осіб підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності та громадян - суб’єктів підприємницької діяльності від тридцяти до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (на момент складення протоколу про адміністративне правопорушення).

Частиною 2 статті 41 КУпАП передбачено, що за повторне, протягом року, вчинення порушення, передбаченого частиною 1 статті 41 КУпАП, за яке особу вже було піддано адміністративному стягненню, або ті самі діяння, вчинені щодо неповнолітнього, вагітної жінки, одинокого батька, матері або особи, яка їх замінює і виховує дитину віком до 14 років або дитину-інваліда, накладення штрафу на посадових осіб підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності та громадян - суб’єктів підприємницької діяльності від ста до трьохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

За безпідставну невиплату заробітної плати, більше ніж за один місяць, яка вчинена умисно керівником підприємства, установи або організації незалежно від форми власності, відповідно до частини 1 статті 175 Кримінального Кодексу України, передбачена кримінальна відповідальність у виді штрафу від п'ятисот до тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправними роботами на строк до двох років, або позбавленням волі на строк до двох років, з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років.

Якщо відповідне порушення було вчинене внаслідок нецільового використання коштів, призначених для виплати заробітної плати, частиною 2 статті 175 ККУ передбачено накладання штрафу від тисячі до півтори тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або обмеженням волі на строк до трьох років, або позбавленням волі на строк до п'яти років, з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років.

dp.dsp.gov.ua