Відповіді на питання по оплаті праці, наданні відпусток, обчисленні стажу

Відповідно до ст. 58 Закону від 10.12.15 р. № 889-VIII «Про державну службу» (далі – Закон № 889) після досягнення 5-річного стажу державної служби за кожний наступний рік служби державному службовцю надається 1 календарний день (далі – к. д.) щорічної додаткової оплачуваної відпустки, але не більш як 15 к. д.

Порядок надання державним службовцям додаткових оплачуваних відпусток затверджено постановою КМУ від 06.04.16 р. № 270 (далі – Порядок № 270). Додаткова відпустка конкретної тривалості надається держслужбовцям після досягнення відповідного стажу держслужби (п. 3 Порядку № 270).

Тобто виникнення у держслужбовців права на додаткову оплачувану відпустку та її тривалість залежить не від відпрацьованого в році часу, а від наявності відповідного стажу держслужби. За наявності стажу держслужби 8 років тривалість такої відпустки становитиме 4 к. д.

Порядок обчислення стажу державної служби затверджено постановою КМУ від 25.03.16 р. № 229.

До стажу держслужби входить час перебування держслужбовця у відпустці для догляду за дитиною до досягнення нею 3-річного віку, а в разі якщо дитина потребує домашнього догляду, – у відпустці без збереження зарплати тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більше як до досягнення дитиною 6-річного віку (п. 4 Порядку № 229).

Водночас додаткова відпустка не надається держслужбовцю за час перебування у відпустці для догляду за дитиною до досягнення нею 3-річного віку чи у відпустці без збереження зарплати (п. 11 Порядку № 270).

Отже, за період перебування у відпустці для догляду за дитиною до 3 років (6 років за наявності медичного висновку) додаткова відпустка за стаж держслужби не надається. Після виходу на роботу службовець матиме право на додаткову відпустку за відповідний стаж служби з урахуванням зазначеного періоду.

У нашій ситуації жінка-держслужбовець набула 8-річного стажу держслужби 08.06.16 р., а до виконання службових обов’язків після відпустки приступила 15.04.17 р. Тож вона має право на додаткову оплачувану відпустку за 8 років стажу держслужби тривалістю 4 к. д., а з 08.06.17 р. – 5 к. д. за 9 років стажу держслужби.
 

Як уже зазначалося вище, відповідно до п. 11 Порядку № 270 додаткова відпустка не надається держслужбовцю за час перебування у відпустці для догляду за дитиною до досягнення нею 3-річного віку чи у відпустці без збереження зарплати.

Якщо держслужбовець приступив до виконання службових обов’язків з 10.02.18 р., а дата набуття ним необхідного стажу держслужби припала на 12.02.17 р., то Мінсоцполітики не вбачає підстав для надання такому службовцю зазначеної відпустки.

За листом Мінсоцполітики від 11.07.18 р. № 1217/0/101-18/28

Оплата роботи у святковий день працівникам, праця яких оплачується за годинними ставками, здійснюється в розмірі подвійної годинної ставки (ст. 107 КЗпП).

Робота в нічний час оплачується в підвищеному розмірі, який установлюється генеральною, галузевою (територіальною) угодами та колективним договором, але не нижче 20 % тарифної ставки (окладу) за кожну годину роботи в нічний час (ст. 108 КЗпП).

Отже, робота працівників у святковий день оплачується в розмірі подвійної годинної ставки, а якщо вони виконують роботу в нічний чи вечірній час у святковий день, то їм мають нарахувати доплати без подвоєння, на загальних підставах.
 

За листом Мінсоцполітики від 12.02.18 р. № 238/0/101-18/284

За угодою між працівником та власником або уповноваженим ним органом може встановлюватись як при прийнятті на роботу, так і згодом неповний робочий день або неповний робочий тиждень (ч. 1 ст. 56 КЗпП).

Отже, неповний робочий час може встановлюватися шляхом зменшення тривалості щоденної роботи чи кількості днів роботи протягом тижня. У нашій ситуації режим роботи окремого працівника – один день на тиждень, понеділок, а дні з вівторка до п’ятниці є вільними від роботи.

На думку Мінсоцполітики, зважаючи на норми ч. 3 ст. 56 КЗпП, згідно з якою робота на умовах неповного робочого часу не тягне за собою будь-яких обмежень трудових прав працівників, у разі залучення такого працівника до роботи у вільні для нього дні (з вівторка до п’ятниці), оплата роботи в ці дні має здійснюватись у подвійному розмірі відповідно до ст. 72 КЗпП.

За листом Мінсоцполітики від 11.07.18 р. № 1213/0/101-18/284

Відповідно до ст. 10 Закону від 15.11.96 р. № 504/ 96-ВР «Про відпустки» (далі – Закон № 504) черговість надання відпусток визначається графіками, які затверджуються роботодавцем за погодженням із профспілкою чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом, і доводиться до відома всіх працівників.

Зміна термінів надання щорічних відпусток, відображених у графіку, можлива за узгодженням сторін трудового договору і за умови виникнення обставин, що змушують перенести щорічну відпустку.

Якщо працівник просить роботодавця перенести щорічну відпустку на інший період, наприклад через сімейні обставини, і роботодавець не заперечує, то це не вважається порушенням норм Закону № 504.

З ініціативи роботодавця щорічна відпустка, як виняток, може бути перенесена на інший період лише за письмовою згодою працівника за погодженням із профспілкою в разі, якщо надання відпустки в раніше обумовлений період може несприятливо позначитися на нормальному ході роботи підприємства (установи, організації). Водночас є умова, що частина відпустки тривалістю не менше 24 календарних днів буде використана в поточному році.

Відповідно до ст. 79 КЗпП та ст. 12 Закону № 504 відкликання зі щорічної відпустки допускається за згодою працівника лише для відвернення:

стихійного лиха, виробничої аварії або усунення їх наслідків;

нещасних випадків, простою, загибелі або псування майна тощо.

Щорічна відпустка має бути перенесена або продовжена в разі тимчасової непрацездатності працівника, засвідченої в установленому порядку (ст. 11 Закону № 504).

У разі перенесення щорічної відпустки новий термін її надання встановлюється за згодою між працівником і роботодавцем. Якщо причини, що зумовили перенесення відпустки, настали під час її використання, то невикористана частина відпустки надається після закінчення дії цих причин або за згодою сторін переноситься на інший період із додержанням вимог ст. 12 Закону № 504, а саме:

щорічну відпустку на прохання працівника може бути поділено на частини будь-якої тривалості за умови, що основна безперервна її частина становитиме не менше 14 календарних днів;

невикористану частину щорічної відпустки має бути надано працівнику, як правило, до кінця робочого року, але не пізніше 12 місяців після закінчення робочого року, за який надається відпустка;

у разі відкликання працівника з відпустки його працю оплачують з урахуванням тієї суми, що була нарахована на оплату невикористаної частини відпустки.

Отже, питання щодо продовження або перенесення невикористаної відпустки має вирішуватися за погодженням між працівником та роботодавцем.

Надання невикористаної частини відпустки відразу після одужання працівника чи перенесення її на інший період оформлюється відповідним наказом керівника на підставі листка непрацездатності та заяви працівника.
 

За листом Мінсоцполітики від 09.07.18 р. № 1188/0/101-18

Порядок обчислення середньої заробітної плати затверджено постановою КМУ від 08.02.95 р. № 100 (далі – Порядок № 100).

У разі підвищення тарифних ставок і посадових окладів в установі відповідно до актів законодавства як у розрахунковому періоді, так і в періоді, протягом якого за працівником зберігається середній заробіток, зарплату з урахуванням премій та інших виплат, що враховуються під час обчислення середньої зарплати, за проміжок часу до підвищення коригують на коефіцієнт їх підвищення (п. 10 Порядку № 100).

Такий коефіцієнт розраховується шляхом ділення окладу (тарифної ставки), установленого працівникові у штатному розписі після підвищення, на оклад (тарифну ставку), установлений у штатному розписі до підвищення.

За листом Мінсоцполітики від 18.06.18 р. № 1056/0/101-18 

За працівником, призваним на строкову військову службу, зберігається середній заробіток за місцем роботи до призову. В установі, де працював військовозобов’язаний, відбулося підвищення посадових окладів згідно із законодавством. Чи збільшується середній заробіток на коефіцієнт коригування за проміжок часу до підвищення?

Відповідно до ст. 3 Закону від 24.03.95 р. № 108/ 95-ВР «Про оплату праці» (далі – Закон № 108) мінімальна заробітна плата – це встановлений законом мінімальний розмір оплати праці за виконану працівником місячну (годинну) норму праці.

Розмір зарплати працівника за повністю виконану місячну (годинну) норму праці не може бути нижчим за розмір МЗП (ст. 31 Закону № 108). Тобто МЗП є державною гарантією в оплаті праці за виконану роботу відповідно до умов укладеного трудового договору.

Згідно зі ст. 119 КЗпП за працівниками, прийнятими на військову службу за контрактом, у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та(або) введення воєнного стану на строк до закінчення особливого періоду або до дня фактичного звільнення зберігається місце роботи, посада і середній заробіток за місцем роботи, де вони працювали на час призову.

Суми середнього заробітку, які зберігаються за такими працівниками, не є зарплатою працівника, яку роботодавець виплачує йому за виконану роботу. Ці виплати визначаються згідно з Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою КМУ від 08.02.95 р. № 100. Суми середнього заробітку не входять до заробітної плати для забезпечення її мінімального рівня.

У разі якщо підвищення тарифних ставок та окладів відбулося в періоді, протягом якого за працівником зберігався середній заробіток (у т. ч. за працівниками, призваними на строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом), за цим заробітком здійснюються нарахування тільки в частині, що стосується днів збереження середньої зарплати із дня підвищення тарифних ставок (окладів).