Щодо договорів позички та оренди

ДЕРЖАВНА ФІСКАЛЬНА СЛУЖБА УКРАЇНИ    
ГОЛОВНЕ УПРАВЛІННЯ ДФС У РІВНЕНСЬКІЙ ОБЛАСТІ

ЛИСТ

від 19.04.2016 р. № 865/10/17-00-15-02-10

Головним управлінням ДФС у Рівненській області розглянуто лист про надання роз’яснення: по договорах позички.

Особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників регулюються Цивільним кодексом України від 16.01.2003 року N 435-IV (зі змінами та доповненнями) (далі - ЦКУ).

Відповідно до ст. 190 ЦКУ майном як особливим об'єктом вважаються окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов'язки.

Правові основи договору позички регулюються ст. 827 – 836 ЦКУ.

Згідно зі  ст. 827 ЦКУ за договором позички одна сторона (позичкодавець) безоплатно передає або зобов'язується передати другій стороні (користувачеві) річ для користування протягом встановленого строку. Користування річчю вважається безоплатним, якщо сторони прямо домовилися про це або якщо це випливає із суті відносин між ними.

Стаття 833 ЦКУ зобов'язує користувача підтримувати отриману річ у належному стані, тобто нести необхідні для цього витрати.

За своєю сутністю договір позички є близьким до договору найму (оренди) майна, але основна відмінність між ними полягає в тому, що договір найму (оренди), на відміну від договору позички, є оплатним. Згідно ч.1 ст.759 ЦКУ за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Спорідненість зазначених договорів прямо визначена частиною третьою ст. 827 ЦКУ у вигляді посилання на главу 58 «Найм».

При укладанні договору позички транспортного засобу, в якому хоча б однією стороною є фізична особа слід керуватися статтею 799 глави 58 ЦКУ щодо форми договору, яка окрім обов'язкової письмової форми, вимагає нотаріального посвідчення (ч 1, 2 ст. 828 ЦКУ).

Підпунктом 3.2 пункту 3 глави 5 розділу II Наказу Міністерства юстиції України від 22.02.2012 №296/5 "Про затвердження Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України", зареєстрованому в Міністерстві юстиції України 22 лютого 2012 за № 282/20595 (зі змінами та доповненнями) визначено, що договори про найм (оренду) або позичку транспортного засобу посвідчуються нотаріусами незалежно від місця їх реєстрації.

Заслуговує на увагу обмеження, встановлене частиною 4 статті 829 ЦКУ, згідно з якою договір позички транспортного засобу (крім наземних самохідних транспортних засобів), в якому хоча б однією стороною є фізична особа, укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню.

Юридична особа, яка здійснює підприємницьку діяльність, не може передавати речі в безоплатне користування особі, яка є її засновником, учасником, керівником, членом її органу управління, або контролю (ч.2 ст.829 ЦКУ).

Правові відносини за договором оренди регулюються:

• параграфом 5 "Оренда майна та лізинг" глави 30 розділу VI Господарського кодексу України від 16.01.2003 року №436-IV зі змінами та доповненнями (далі - ГКУ);
• главою 58 "Найм (оренда)" ЦКУ, у тому числі спеціальні положення для договору оренди транспортного засобу встановлено параграфом 5 глави 58 "Найм (оренда) транспортного засобу" ЦКУ.

У главі 58 ЦКУ закладено основні положення, що регулюють правові відносини за договором оренди (найму) незалежно від статусу сторін договору (тобто чи є сторони суб'єктами підприємницької діяльності).

Норми параграфа 5 глави 30 розділу VI ГКУ застосовуються до договорів оренди, в яких сторонами виступають суб'єкти господарювання, у тому числі фізичні особи - підприємці. При цьому відповідно до частини шостої статті 283 ГКУ до відносин оренди застосовуються відповідні положення ЦК з урахуванням особливостей, передбачених ГКУ.

Отже, якщо договір оренди автомобіля укладається між підприємством та фізичною особою (не підприємцем), слід керуватися тільки главою 58 ЦКУ. Якщо ж договір укладається між підприємством та фізичною особою - підприємцем, ураховуються норми глави 58 ЦК та особливості, викладені в параграфі 5 глави 30 розділу VI ГКУ.

Відповідно до статті 801 ЦКУ обов'язок щодо підтримання транспортного засобу в належному технічному стані покладено на орендаря.

В договорі оренди приватного майна сторонам доцільно зафіксувати:

• стан, у якому перебуває майно на момент його приймання – передачі;
• визначення поточного та капітального ремонту, що може ґрунтуватися на відповідному нормативно-правовому акті та/або дано в тому обсязі, як його розуміють сторони договору;
• вид(види) ремонту, який здійснюватиме кожна зі сторін, його обсяг ( які роботи підлягають виконанню чи які деталі, частини, елементи майна підлягають заміні (відновленню) у межах того чи іншого виду ремонту та за чий кошт має робитися;
• період користування або з настанням якого моменту майно підлягає ремонту, а коли його при цьому вилучають із володіння орендаря, також погодити умову про його заміну на час ремонту, а за потреби урегулювати питання щодо зменшення орендної плати:
• строк, упродовж якого майно мають відремонтувати, та наслідки порушення цього обов'язку.

Чинним законодавством не передбачено заборони щодо здійснення ремонтів орендованого автомобіля.

Порядок проведення ремонту об'єктів оренди прописаний у статті 776 ЦКУ, тобто все залежить від умов договору оренди. При цьому орендодавець може прийняти рішення компенсувати суму витрат на ремонт автомобіля або не компенсувати. Знову ж таки, як домовляться між собою сторони.

Відповідно до пункту 8 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку (далі – П(С)БО) 14 «Оренда», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 28.07.2000 №181 та пункту 21 Методичних рекомендацій з бухгалтерського обліку основних засобів, затверджених наказом Міністерства фінансів України від 30.09.2003 № 561, витрати на поточний і капітальний ремонт, які не призводять до збільшення майбутніх економічних вигід, відносяться до складу відповідних витрат.