Спадкування прав на об’єкти інтелектуальної власності: роз’яснення суду

Коли виникають авторське право і право на торговельну марку? Чи може бути спільна власність на об’єкти інтелектуальної власності? Як реалізуються спільні права на торговельну марку? Про це та інше розповів суддя Верховного Суду в Касаційному цивільному суді Василь Крат під час круглого столу «Спадкування та інші підстави для переходу прав на об'єкти інтелектуальної власності в нотаріальній практиці».

Суддя виступив із доповіддю «Спадкування прав інтелектуальної власності: практика касаційного суду».

Доповідач звернув увагу, що є права інтелектуальної власності, які потребують формалізації, і ті, що її не потребують. У постанові від 16.06.2021 у справі № 760/20855/16-ц КЦС Верховного Суду вказав, що в цивілістичній доктрині є усталеним підхід, що авторське право на твір виникає з моменту його створення. Для набуття авторського права не вимагається реєстрації твору чи будь-якого спеціального його оформлення, а також виконання яких-небудь інших формальностей. Тобто у сфері авторського права одним із принципів є принцип автоматичної охорони такого права.

Цим набуття авторського права істотно відрізняється від набуття прав на торговельну марку (ч. 1 ст. 494 Цивільного кодексу України, далі – ЦКУ; ст. 10 Закону від 15.12.1993 № 3689-XII «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг»). За загальним правилом в Україні застосовується реєстраційна система набуття прав на торговельну марку, що передбачає проведення формальної та кваліфікаційної експертизи.

Василь Крат акцентував, що у сфері інтелектуальної власності можуть спадкуватися тільки майнові права. КЦС Верховного Суду в постанові від 08.05.2019 у справі № 646/1750/17 зазначив, що визначення переліку прав інтелектуальної власності, які підлягають спадкуванню, має здійснюватися з урахуванням положень ст. 1218 та 1219 ЦКУ. Їх тлумачення, крізь призму наявності майнових та особистих немайнових прав інтелектуальної власності, дає можливість стверджувати, що спадкуватися можуть тільки майнові права. Як наслідок, при визначенні спадкового активу, який складається із прав інтелектуальної власності, необхідно встановити, чи належать відповідні права до майнових.

На заході висловлювалася думка, що в разі існування кількох спадкоємців вони можуть набувати права інтелектуальної власності у спільну часткову власність. Доповідач це заперечив і зазначив, що в сучасному приватному праві існують численні ситуації, за яких те чи інше суб’єктивне право належить двом або більше суб’єктам. При цьому в різних сферах приватного права законодавець конструює відповідні правові режими, з урахуванням сутності прав «збудовані» відповідні конструкції. Зокрема:

• у сфері речового права – спільна власність (гл. 26 ЦКУ);
• сфері зобов’язального права – зобов’язання з множинністю осіб (ст. 540–544 ЦКУ);
• сфері інтелектуальної власності – спільність прав (ст. 428 ЦКУ).

Василь Крат зауважив, що нотаріат зокрема і правнича спільнота загалом звикли до конструкції спільної власності, а от до конструкції спільності прав у сфері інтелектуальної власності ще продовжують звикати. «Нас певною мірою тягне до конструкцій, які нам уже звичні», – сказав доповідач.

Він навів постанову КЦС Верховного Суду від 08.05.2019 у справі № 646/1750/17, в якій зроблено висновок щодо конструкції спільності прав спадкоємців. Суд зазначив, що тлумачення ст. 428 ЦКУ свідчить, що в ній передбачено конструкцію спільності прав інтелектуальної власності. При цьому законодавець не пов’язує спільну належність прав інтелектуальної власності із правовим режимом спільної власності, оскільки вона є притаманною для речових відносин.

Якщо один із суб’єктів, яким спільно належать певні права інтелектуальної власності, вибуває внаслідок тих чи інших підстав із цих правовідносин (зокрема, внаслідок смерті), то його спадкоємець (спадкоємці) може заявляти вимогу про визнання права інтелектуальної власності.

Також суддя звернув увагу на постанову КЦС Верховного Суду від 08.11.2023 у справі № 755/3412/22. У ній, серед іншого, міститься висновок про спільність прав на торговельну марку. КЦС Верховного Суду вказав, що з урахуванням змісту ст. 493 ЦКУ, зокрема внаслідок закріплення можливості бути суб’єктом одночасно кількох фізичних та(або) юридичних осіб, допускається існування спільних прав на торговельну марку. Спільні права на торговельну марку, зокрема, можуть набуватися внаслідок спадкування. У гл. 44 ЦКУ не визначено, як мають здійснюватися спільні права на торговельну марку. Як наслідок, слід застосовувати правила, передбачені в ст. 428 ЦКУ, згідно з якою за загальним правилом усі аспекти реалізації спільних прав на торговельну марку мають визначатися співсуб’єктами в договорі.

Василь Крат відзначив, що за допомогою такого універсального регулятора приватних відносин, як договір, його сторони можуть визначити, як здійснюватимуться спільні права на торговельну марку. Якщо ж співсуб’єкти прав на торговельну марку не вчинили договір, то спільні права мають здійснюватися спільно (друге речення ч. 1 ст. 428 ЦКУ). Тобто всі питання, пов’язані зі здійсненням спільних прав, їх суб’єкти мають вирішувати спільно (хто та як буде використовувати торговельну марку, за яких умов видаватиметься ліцензія на використання, які правила вчинення договору про передання прав на торговельну марку, як розподілятимуться доходи від використання прав на торговельну марку).

Крім того, доповідач звернув увагу на рішення ЄСПЛ від 11.01.2007 у справі ANHEUSER-BUSCH INC. v. PORTUGAL. Суд визнав, що заявка на реєстрацію торговельної марки, яка вже пройшла певні етапи процедури і надає заявнику «законні очікування» на отримання права, може вважатися майном. Отже, Португалія, відмовивши в реєстрації після тривалої процедури, втрутилась у право компанії на мирне володіння майном.

Круглий стіл організували Державна організація «Український національний офіс інтелектуальної власності та інновацій» і Нотаріальна палата України.

ПрезентаціяВасиля Крата.

«Судова влада України»