Яка максимальна тривалість відпустки, на яку працівник має право в період дії воєнного стану?

Чи може роботодавець з власної ініціативи в період воєнного стану надати працівникам щорічні основні оплачувані відпустки тривалістю більше 24 днів?

 Так, може.

Законодавчими актами, що визначають державні гарантії  реалізації працівниками права на відпустки в умовах воєнного стану (тривалість і порядок їх надання) є:

• Закон України від 15.03.2022 р. № 2136-ІХ «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» (далі — Закон №2136);
• Закон України від 15.11.1996 р. № 504/96-ВР «Про відпустки» (далі — Закон № 504);
• Кодекс Законів про працю України.

Під час дії воєнного стану, введеного відповідно до Закону України «Про правовий режим воєнного стану» від 12.05.2015 р. № 389-VIII, діють обмеження та особливості організації трудових відносин, що установлені Законом № 2136. Цей Закон діє винятково протягом періоду воєнного стану та втрачає чинність із дня його припинення або скасування, крім  частини третьої ст. 13 Закону № 2136.

Згідно частини третьої статті 1  Закону № 2136 у період дії воєнного стану не застосовуються норми законодавства про працю у частині відносин, що врегульовані зазначеним Законом.

Відповідно до ч. 1 статті 12 Закону №2136 у період дії воєнного стану щорічна основна оплачувана відпустка надається працівникам тривалістю 24 календарні дні, що певною мірою кореспондує із нормами ст. 6 Заокну України №504,  ст. 75 КЗпП, які встановлють мінімальні гарантії щодо тривалості щорічної основної відпустки.

Таким чином максимальна тривалість відпустки, на яку працівник має право в період дії воєнного стану становить 24 дні.

Якщо тривалість щорічної основної відпустки працівника становить більше 24 календарних днів, різниця днів відпустки не втрачається, а має бути надана після закінчення дії воєнного стану.  На зазначені вище положення Закону №2136 зокрема вказано у  коментарі Мінекономіки до Закону “Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану.”

Протягом дії воєнного стану  роботодавець звільнений від обов’язку щодо надання працівнику відпустки тривалістю більш ніж  24 дні, коли більша тривалість відпустки передбачена працівнику законодавством, колективним і трудовим договором.

Водночас Закон №2136 не призупиняє і  не скасовує статті 9-1 КЗпП, а самі норми цієї статті не суперечать положенням Закону «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану».

Згідно статті 9-1 Кодексу законів про працю «Додаткові порівняно з законодавством трудові і соціально-побутові пільги» підприємства, установи, організації в межах своїх повноважень і за рахунок власних коштів можуть встановлювати додаткові порівняно з законодавством трудові і соціально-побутові пільги для працівників.

Отже з урахуванням особливостей організації праці та умов господарської діяльності в межах своїх повноважень,  за рахунок власних коштів роботодавець має право надати працівникам в період дії воєнного стану основні оплачувані щорічні відпустки тривалістю більше ніж 24 дні. Надання відпустки більшої тривалості ніж 24 дні в період дії воєнного стану є правом, а не обов’язком роботодавця.

ВАЖЛИВО.

Власник або уповноважений ним орган повинен правильно організувати працю працівників, створювати умови для зростання продуктивності праці, забезпечувати трудову і виробничу дисципліну, неухильно додержувати законодавства про працю і правил охорони праці, уважно ставитися до потреб і запитів працівників, поліпшувати умови їх праці та побуту. Зазначена правова норма статті 141 КЗпП не є декларативною і повинна виконуватись, зокрема і у разі прийняття рішення роботодавцем про надання працівникам додаткових порівняно із законодавством трудових пільг, аби надання таких пільг не мало негативних наслідків для господарської діяльності  і, в подальшому, для самих працівників.

Рішення про надання додаткових порівняно із законодавством трудових пільг повинне прийматися органами управління  підприємства, установи, організації  відповідно до їх повноважень.

https://smu.dsp.gov.ua