Зміни з питань трансфертного ціноутворення

Офіс великих платників податків повідомляє, що ДФС України з метою належного адміністрування податку на прибуток підприємств та забезпечення податкового контролю з питання трансфертного ціноутворення листом від 01.03.2018 №6185/7/99-99-15-02-01-17 «Про внесення змін до Податкового кодексу України з питань трансфертного ціноутворення» проінформувала про основні зміни стосовно трансфертного ціноутворення, які були внесені Законом України від 07.12.2017 №2245-VIII «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень у 2018 році» до Податкового кодексу України від 02.12.2010 №2755-VI зі змінами та доповненнями (далі – ПКУ).

Так, з 01.01.2018 господарські операції, що здійснюються між нерезидентом та його постійним представництвом в Україні, визнаються контрольованими за умови, що їх обсяг перевищує 10 млн. грн. (за вирахуванням непрямих податків) за відповідний податковий (звітний) рік. Відповідні зміни внесено до підпунктів 39.2.1.1, 39.2.1.4 та 39.2.1.7 п.п.39.2.1 п.39.2 ст.39 ПКУ.

При цьому на відміну від інших платників податку на прибуток (далі – платник податку), які здійснюють контрольовані операції, для постійного представництва нерезидента не встановлено критерію щодо обсягу отриманого річного доходу за відповідний податковий (звітний) рік для визнання господарських операцій контрольованими.

З урахуванням того, що постійні представництва нерезидентів, які отримують доходи із джерелом походження з України або виконують агентські (представницькі) та інші функції стосовно таких нерезидентів чи їх засновників, згідно з п.п.133.2.2 п.133.2 ст.133 ПКУ є платниками податку та у зв’язку із поширенням з 01.01.2018 контролю за трансфертним ціноутворенням на операції між нерезидентом та його постійним представництвом, господарські операції резидентів України з постійними представництвами нерезидентів не визнаються контрольованими відповідно до ст.39 ПКУ.

До п.п.14.1.159 п.14.1 ст.14 ПКУ повернуто норми, чинні у 2013, 2014 роках:

-юридичні особи визнаються пов’язаними, якщо повноваження одноособового виконавчого органу таких юридичних осіб здійснює одна і та сама особа;

-якщо фізична особа визнається пов’язаною з іншими особами, такі особи визнаються пов’язаними між собою.

Також п.п.14.1.159 п.14.1 ст.14 ПКУ доповнено новими критеріями:

-пов’язаними визнаються юридична особа та фізична особа, яка є кінцевим бенефіціарним власником (контролером) такої юридичної особи;

-юридичні особи є пов’язаними особами, якщо їх кінцевим бенефіціарним власником (контролером) є одна і та сама фізична особа.

Відповідно до п.20 ст.1 Закону України від 14.10.2014 №1702-VII «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення» кінцевим бенефіціарним власником (контролером) є фізична особа, яка незалежно від формального володіння має можливість здійснювати вирішальний вплив на управління або господарську діяльність юридичної особи безпосередньо або через інших осіб, що здійснюється, зокрема, шляхом реалізації:

-права володіння або користування всіма активами чи їх значною часткою;

-права вирішального впливу на формування складу, результати голосування, а також вчинення правочинів, які надають можливість визначати умови господарської діяльності, давати обов’язкові до виконання вказівки або виконувати функції органу управління;

-або яка має можливість здійснювати вплив шляхом прямого або опосередкованого (через іншу фізичну чи юридичну особу) володіння однією особою самостійно або спільно з пов’язаними фізичними та/або юридичними особами часткою в юридичній особі у розмірі 25 чи більше відсотків статутного капіталу або прав голосу в юридичній особі.

При цьому кінцевим бенефіціарним власником (контролером) не може бути особа, яка має формальне право на 25 чи більше відсотків статутного капіталу або прав голосу в юридичній особі, але є агентом, номінальним утримувачем (номінальним власником) або є тільки посередником щодо такого права.

Згідно зі ст.641 Господарського кодексу України від 16.01.2003 №436-IV зі змінами та доповненнями підприємства (крім державних та комунальних) зобов’язані встановлювати свого кінцевого бенефіціарного власника (контролера), регулярно оновлювати і зберігати інформацію про нього та надавати її державному реєстратору у випадках та в обсязі, передбачених законом.

http://officevp.sfs.gov.ua/media-ark/...