Формальна наявність первинних документів не підтверджує реальність здійснення господарських операцій: позиція ВСУ

Касаційним адміністративним судом у складі Верховного Суду підтримано висновок судів попередніх інстанцій та позицію контролюючого органу про те, що відсутність у платника податку (покупця та його контрагента) необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності в силу фактичної відсутності управлінського або технічного персоналу, основних засобів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів, може свідчити на користь неможливості поставити відповідний товар та фактичного нездійснення операцій, за умови підтвердження таких обставин відповідними доказами.

Як наслідок, недоведеність фактичного здійснення господарської операції позбавляє первинні документи юридичної значимості для цілей формування податкової вигоди, а покупця – права на формування цієї податкової вигоди, навіть за наявності правильно оформлених за зовнішніми ознаками та формою, але недостовірних та у зв`язку з цим юридично дефектних первинних документів, та, незважаючи на наявність у платника податку доказів сплати продавцеві вартості товарів/послуг, якщо рух коштів не забезпечений зв`язком з господарською діяльністю учасників цих операцій.

Окрім того, суди зазначили, що платник податків при виборі контрагента та укладенні з ним договорів має діяти з належною обачністю, оскільки від цього залежить подальше фактичне виконання таких договорів, отримання прибутку та права на отримання певних преференцій, зокрема, формування податкового кредиту з ПДВ.

Більш того, досліджуючи критерії відбору та інші обставини, якими позивач керувався при виборі своїх контрагентів, судами було з`ясовано, що укладення договорів з контрагентами мало разовий характер. До цього часу жодних господарських стосунків із вказаними особами позивач не мав, переговори та домовленості щодо укладання договорів поставки проводились в телефонному режимі, а примірники договорів направлялися засобами поштового зв`язку. Такі дії позивача, на думку судів, не можуть свідчити про його належну обачність у виборі відповідних контрагентів.

Колегія суддів погоджується з висновком судів попередніх інстанцій, зробленим в цій справі, про те що, формальна наявність договорів, актів, податкових накладних та інших документів сама по собі не є достатнім та беззаперечним документальним підтвердженням фактичного виконання договірних відносин.

Первинні документи не можуть бути свідченням фактичного виконання операцій з поставки за наявності у справі обставин, які виключають можливість обміну такими послугами між суб`єктами господарювання.

Проаналізувавши надані позивачем первинні документи у їх сукупному взаємозв`язку, суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що такі не можуть свідчити про безумовне підтвердження реального здійснення спірних господарських операцій між контрагентами, щодо яких здійснювалась перевірка.

Касаційний адміністративний суд резюмує, що за встановленими у цій справі обставинами позивачем не підтверджено реальності здійснення господарських операцій з поставки продукції за наслідками взаємовідносин із контрагентами, а тому вважає обґрунтованим висновок судів попередніх інстанцій про відсутність у позивача права на отримання податкових вигод за формально задекларованими операціями.

Відтак, постановою Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду касаційну скаргу платника податків залишено без задоволення, рішення судів попередніх інстанції, якими відмовлено в задоволені позовних вимог про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень на загальну суму 11,24 млн гривень, залишено без змін.

https://tax.gov.ua