Пеня за договором стягується впродовж шести місяців, якщо не передбачено інше – Верховний Суд

Застосування в тексті господарського договору формулювання «за кожен день прострочення» не можна вважати встановленням іншого, ніж визначеного ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу (далі – ГК), строку нарахування штрафних санкцій (зокрема, пені).

У разі використання в договорі лише формулювання про нарахування пені «за кожен день прострочення» за відсутності застережень про період чи строк, за який нараховується пеня, таке нарахування припиняється через шість місяців від дня, коли зобов’язання мало бути виконано відповідно до ч. 6 ст. 232 ГК.

Такий висновок зробила Велика Палата Верховного Суду.

За обставинами справи три акціонери АТ (позивачі) реалізували своє право вимоги обов’язкового викупу АТ належних їм акцій, що було підтверджено судовим рішенням про визнання укладеними договорів купівлі-продажу цінних паперів.

АТ своєчасно не оплатило договірну вартість належних позивачам акцій, у зв’язку із чим останні звернулися до суду з позовом про стягнення сум вартості акцій, штрафу, пені, 3 % річних, інфляційних втрат до дня повного виконання рішення суду.

Позовні вимоги в частині стягнення пені заявлені за період понад визначений ч. 6 ст. 232 ГК шестимісячний строк нарахування штрафних санкцій з посиланням на пункт договору, за яким продавець у разі прострочення виконання ним зобов’язання з виконання умов цього договору зобов’язаний сплатити покупцю пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожен день прострочення.

Суди попередніх інстанцій позов задовольнили частково, вказавши, зокрема, що розрахунок заявленої пені не відповідає вимогам ч. 6 ст. 232 ГК.

Велика Палата Верховного Суду погодилася з такими висновками судів попередніх інстанцій та зазначила, що на практиці необхідно розмежовувати механізм (формулу) обчислення пені, який характеризує таку її ознаку, як нарахування за кожен день прострочення (поденне нарахування), та строк нарахування штрафних санкцій (зокрема, пені), який регулює ч. 6 ст. 232 ГК. Формулювання, яке містить ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу та кореспондуючі їй норми інших нормативних актів, у тому числі умови договору (у разі відображення, зазначення сторонами подібного в договорі), лише вирізняють (ідентифікують) пеню серед неустойки (інших штрафних санкцій) та визначають механізм (формулу) її обчислення, однак жодним чином не стосуються питання щодо граничного строку, за який може бути нарахована пеня.

Якщо умовами укладеного договору сторони передбачили більш тривалий, ніж визначений ч. 6 ст. 232 ГК, строк нарахування штрафних санкцій (зазначили про їх нарахування до дня фактичного виконання, протягом усього періоду існування заборгованості тощо), то їх нарахування не припиняється за період прострочення зобов’язання понад шість місяців від дня, коли відповідне зобов’язання мало бути виконано, а застосуванню підлягає саме строк, установлений договором.

У разі відсутності подібних умов у договорі (використання/зазначення в договорі лише формулювання про нарахування пені «за кожен день прострочення») нарахування штрафних санкцій (зокрема, пені) припиняється через шість місяців від дня, коли зобов’язання мало бути виконано відповідно до ч. 6 ст. 232 ГК.

У справі, яка розглядалася, суди попередніх інстанцій установили, що умови договорів не містять будь-яких додаткових застережень (зокрема, «до повного виконання зобов’язання», «до повної сплати заборгованості», «до повного погашення боргу» тощо), які свідчили б про визначення в них іншого строку нарахування штрафних санкцій, ніж визначеного ч. 6 ст. 232 ГК, тому пеня за прострочення виконання відповідачем як покупцем цінних паперів зобов’язань за договором має нараховуватися за період шість місяців від дня, коли зобов’язання мало бути виконане.

Постанова ВП Верховного Суду від 16.10.2024 у справі № 911/952/22 (провадження № 12-79гс23).

Верховний Суд

Приєднуйтесь до Uteka у Telegramm