Оскаржуйте вчасно або доведіть поважність причини пропуску строку звернення із позовом

Поряд із кредитними спорами другою за чисельністю категорією справ, пов’язаних з договірними правовідносинами, в яких судами застосовувалася позовна давність, є спори про визнання правочинів недійсними. З місцевих судів для проведення узагальнення до Апеляційного суду Київської області надійшло 10 таких справ.

«Нерухомі» питання

Аналіз рішень свідчить про те, що суди першої інстанції під час розгляду клопотань про поновлення строку позовної давності враховували поважність причин пропуску й за наслідками прийнятого рішення визначали: розглядати позов по суті чи відмовити в поновленні строку.

Частиною 4 ст.267 Цивільного кодексу встановлено, що «сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові».

Додатково п.26 постанови Пленуму Верховного Суду «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції» від 12.06.2009 №2 визначено, що причини пропуску строку позовної давності є предметом доказування під час судового розгляду й підлягають установленню при ухваленні рішення.

Так, рішенням Вишгородського райсуду Київської області від 3.06.2015 в задоволенні позову про визнання іпотечного договору недійсним відмовлено. Причини відмови полягали в тому, що представником відповідача було подано заяву про застосування строків позовної давності, а представник позивача у свою чергу не навів жодних аргументів щодо поважності причин пропуску такого строку. В рішенні також зверталася увага на той факт, що позивач звернувся до суду з позовом про визнання недійсним іпотечного договору у зв’язку з тим, що фізична особа не могла бути заставодержателем земельної ділянки сільськогосподарського призначення, а предметом іпотеки за оспорюваним правочином була не тільки земельна ділянка, а й садовий будинок. Усупереч вимогам кодексу жодних доказів, які свідчили б про неправомірність іпотечного договору в частині передання в іпотеку садового будинку, не надано.

Відповідно до роз’яснень, що містяться у п.6 постанови Пленуму ВС «Про судове рішення» від 18.12.2009 №14, установивши, що строк для звернення із позовом пропущений без поважної причини, суд у рішенні зазначає про відмову із цих підстав, крім випадків, коли позов не доведений.

Рішенням Яготинського райсуду Київської області від 29.09.2014 у справі, порушеній за позовом ДП «Богданівське» до С.К.В. (про визнання договору недійсним), клопотання представника позивача про поновлення строку задоволене, оскільки про наявність оспорюванного договору підприємству стало відомо у червні 2014 року при розгляді іншої справи. Ця обставина визнана судом поважною причиною, тому позов розглянуто по суті. Апеляційним судом Київської області рішення залишене без змін як законне та обгрунтоване.

Без заяви сторони

Частина 3 ст.267 Цивільного кодексу передбачає, що суд застосовує позовну давність лише за заявою сторони у спорі, поданою до ухвалення ним рішення.

У справі Ставищанського районного суду Київської області було застосовано позовну давність без такої заяви, тож Апеляційним судом Київської області рішення було скасоване та ухвалене нове.

Відповідно до роз’яснень ВС, тлумачення ч.3 ст.267 ЦК, положення якої сформульовано із застосуванням слова «лише» (аналог «тільки», «виключно»), та відсутність будь-якого іншого нормативно-правового акта, який би встановлював інше правило застосування строку позовної давності, дає підстави для твердження про те, що за відсутності заяви сторони у спорі позовна давність судом не застосовується. Тобто цією нормою визначаються суб’єктивні межі застосування такої давності, а саме — передбачено випадки, коли вона не застосовується у зв’язку з відсутністю відповідної заяви у спорі.

Таким чином, позовна давність, як загальна, так і спеціальна, є диспозитивною, а не імперативною в застосуванні. Без заяви сторони у спорі жодна з них не може застосовуватися судом з власної ініціативи.

Верховний Суд у постанові від 19.03.2014 (справа №6-14цс14) висловив таку правову позицію: відповідно до правил користування платіжною карткою, яка є складовою кредитного договору, картка діє в межах визначеного нею строку. За таким договором, що визначає щомісячні платежі та кінцевий строк погашення кредиту, перебіг строку позовної давності (ст.257 ЦК) щодо місячних платежів починається після несплати чергового платежу, а щодо повернення кредиту в повному обсязі — зі спливом останнього дня місяця дії картки (ст.261 ЦК), а не після закінчення строку дії договору.

Як можна побачити з надісланих для узагальнення цивільних справ, місцеві суди ознайомлені із цією правовою позицією та чітко її дотримуються.

Так, згідно з рішенням Тетіївського райсуду Київської області від 25.02.2015 у справі, порушеній за позовом ПАТ «КБ «ПриватБанк» до А.А.С., про стягнення заборгованості позов було задоволено частково.

Судом першої інстанції встановлено, що кредитну картку відповідачці було видано на рік — до 10.10.2012. Нової картки вона не отримувала. Також із розрахунку заборгованості станом на 31.10.2014 установлено, що останній платіж відповідачка здійснила 11.11.2011, і з цієї дати позивачу було відомо про наявність заборгованості. Однак банк до суду звернувся лише 21.01.2015, коли з моменту порушеного права минув більш як рік, а причини пропущення строків спеціальної позовної давності позивачем не вказані.

Виходячи зі змісту заявлених позовних вимог, аналізу положень чинного законодавства, враховуючи, що відповідачка визнала повністю позовні вимоги в частині стягнення заборгованості за кредитом у сумі 4832,76 грн., Тетіївський райсуд Київської області вважав за потрібне позовні вимоги задовольнити частково, а саме — стягнути з відповідачки на користь ПАТ «КБ «ПриватБанк» заборгованість у сумі 4832 грн. 76 коп., а в іншій частині позовних вимог застосувати наслідки пропуску строку спеціальної позовної давності й в задоволенні відмовити.

Обставини не з’ясовані як слід

Під час узагальнення виявлено, що суди першої інстанції в поодиноких випадках при встановленні обставин пропуску строку позовної давності допускали неповне з’ясування обставин, що, у свою чергу, призводило до висновків, які не відповідають обставинам справи та зроблені з порушенням та неправильним застосуванням норм матеріального та процесуального права.

Зокрема, рішенням Таращанського райсуду Київської області від 6.05.2014 у справі, відкритій за позовом М.О.І до Б.Т.С., про визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири та скасування його державної реєстрації відмовлено, оскільки суд уважав, що М.О.І. пропустив строк позовної давності щодо захисту своїх прав.

Суд апеляційної інстанції, перевіряючи рішення місцевого суду в частині задоволення заяви Б.Т.С. про застосування наслідків спливу строку позовної давності, виходив із такого: 7.06.2013 Б.Т.С. звернулася до суду з відповідною заявою. Як указував М.О.І. при зверненні із позовом, йому стало відомо про укладення його дружиною договору купівлі-продажу спірної квартири в грудні 2012 року.

При цьому судом першої інстанції не було взято до уваги показання свідків про те, що позивач дізнався про порушення свого права у вказаний час. Замість цього суд протиставив цим показанням пояснення відповідачки та інших свідків.

Джерело: http://zib.com.ua/ua/121798-oskarzhuy...