Недійсним правочин (договір) за позовом контролюючого органу може визначити господарський суд – Верховний Суд

Спір за позовом контролюючого органу до суб’єктів господарювання про визнання недійсним правочину (договору) через невідповідність інтересам держави і суспільства, його моральним засадам та застосування наслідків недійсності правочину відповідно до ч. 3 ст. 228 Цивільного кодексу (далі – ЦК) підлягає розгляду в порядку господарського судочинства. 

Такий висновок зробила Велика Палата Верховного Суду у справі за адміністративним позовом ГУ ДПС до двох суб’єктів господарювання про визнання недійсним договору перевезення автомобільним транспортом. 

Правовою підставою вимог позивач визначив приписи ст. 203, 215, 228 ЦК та обґрунтував позов тим, що відповідачі уклали договір без наміру його виконання; складені на підставі цього договору документи позбавлені фактичного змісту (господарські операції на виконання договору не відбулися) і були використані виключно в податковому обліку з метою заниження сум податкових зобов’язань. 

Суди першої та апеляційної інстанцій відмовили у відкритті провадження, зазначивши, що позов не підлягає розгляду за правилами адміністративного судочинства, оскільки стосується договору, укладеного між рівноправними учасниками, який не є адміністративно-правовим, а позовні вимоги спрямовані на припинення зобов’язальних правовідносин суб’єктів приватного права (відповідачів), що відповідає юрисдикції господарських судів згідно зі ст. 20 Господарського процесуального кодексу. 

Велика Палата ВС зазначила, що, вирішуючи питання предметної юрисдикції спору за позовом суб’єкта владних повноважень до суб’єктів приватного права щодо оспорення вчинених ними правочинів, слід ураховувати, що статус позивача та/або зазначені ним мотиви звернення до суду не є достатнім чи визначальним критерієм для віднесення такого спору до предметної юрисдикції адміністративних судів. 

Під час визначення предметної юрисдикції справ судам треба виходити із суті права та/або інтересу, по захист якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин у сукупності. 

Отже, для розв’язання питання про те, чи підлягає спір у цій справі розгляду судом адміністративної юрисдикції, необхідно з’ясувати, чи є він публічно-правовим, тобто якою є суть (зміст, характер) спору, чи виник він саме між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин та чи не має цей спір вирішуватися в порядку господарського судочинства. 

У цій справі суб’єкт владних повноважень (контролюючий орган) оспорює правочин (договір), укладений суб’єктами приватного права (господарюючими суб’єктами), з підстав його недійсності, визначених цивільним законом. 

Відповідно до ч. 2 ст. 16 ЦК визнання недійсним правочину (серед іншого, договору) є одним з окремо визначених матеріальним законом способів захисту в приватноправових відносинах. 

Натомість до визначених ч. 1 ст. 5 і ч. 2 ст. 245 Кодексу адміністративного судочинства загальних способів звернення до адміністративного суду та захисту права в публічно-правових відносинах такий спосіб захисту, як визнання недійсними правочинів, зокрема цивільно-правових договорів, не належить. 

Отже, обраний ГУ ДПС спосіб захисту інтересів у спірних правовідносинах – визнання недійсним правочину (господарського договору) – характерний саме для приватноправового спору та не властивий публічно-правовим правовідносинам. 

Позивач – контролюючий орган – не є стороною оспорюваного договору перевезення автомобільним транспортом, не уповноважений владно керувати чи здійснювати прямий безпосередній вплив на господарську діяльність відповідачів, давати дозвіл чи іншим чином визначати дії сторін щодо вчинення чи виконання цього правочину. 

Між сторонами зазначеного договору – суб’єктами господарювання, а також між ними й позивачем немає відносин влади та підпорядкування у спірних правовідносинах з його укладення чи виконання, зміст цього правочину не визначає прав та обов’язків його учасників у публічно-правовій сфері, саме тому, заявляючи позов про визнання недійсним договору й застосування наслідків його недійсності, ГУ ДПС втручається у сферу приватноправових відносин, що склалися між відповідачами на принципах свободи вибору контрагентів і свободи договору. 

Зазначеного достатньо для висновку про те, що спір у цій справі не належить до публічно-правових з огляду на приватноправовий характер правовідносин стосовно укладення і виконання оспорюваного договору, у яких позивач – контролюючий орган – безпосередньо не здійснював владно-управлінських повноважень, та обраний ним спосіб захисту права/інтересу властивий саме приватноправовим правовідносинам – визнання недійсним договору на підставі ст. 203, 215 ЦК та застосування наслідків його недійсності, передбачених ч. 3 ст. 228 ЦК. 

Постанова ВП Верховного Суду від 29.02.2024 у справі № 580/4531/23 (провадження № 11-176апп23). 

Верховний Суд 

Приєднуйтесь до Uteka у Telegramm