Багато роботодавців намагаються максимально контролювати своїх працівників, перевіряючи, чим саме вони займаються на робочому місці. Причина цього – бажання та право роботодавця вимагати від працівників якісного та сумлінного виконання своїх посадових обов'язків у робочий час. Крім уже звичних механізмів матеріального стимулювання або дисциплінарної відповідальності, деякі з роботодавців готові піти і на більш серйозні заходи контролю поведінки працівників, наприклад відеоспостереження. Однак перед його застосуванням слід з'ясувати правомірність такого виду контролю, а також ознайомитися з рекомендаціями щодо документального оформлення та умов проведення відеоспостереження, щоб звести до мінімуму ризик унаслідок незнання відповідних норм діючого законодавства опинитися відповідачем у суді.
Більшість роботодавців уважає, що на робочому місці особистого життя в працівника бути не може, оскільки він у робочий час повинен займатися виключно виконанням своїх функціональних обов'язків.
Поняття «робочий час» у КЗпП для всіх категорій працівників не визначене. Водночас у законодавстві міститься визначення робочого часу для окремих посад (професій). Наприклад, згідно з абзацом одинадцятим п. 1.5 Положення про робочий час і час відпочинку водіїв колісних транспортних засобів, затвердженого наказом Мінтрансу від 07.06.10 р. № 340, робочий час водія – це час, протягом якого водій зобов'язаний виконувати свої обов'язки, визначені трудовим договором і правилами внутрішнього трудового розпорядку. Саме таке визначення застосовне й на практиці для всіх працівників.
Якщо працівник не виконує своїх посадових обов'язків, це означає, що він порушує свій головний борг у рамках трудових відносин, несумлінно використовує час, який оплачує роботодавець.
Таким чином, напрошується висновок, що право працівників на особисте життя в робочий час відсутнє, тому ніякої згоди та повідомлення працівника про відеоспостереження на робочому місці не потрібно. Ураховуючи саме такі думки, на практиці досить часто спостереження за працівниками ведеться таємно й без отримання на те їх згоди.
Але в разі детального розгляду питання, із точки діючого законодавства, стає очевидним, що такими діями роботодавець порушує важливе конституційне право – право на недоторканність особистого життя. При цьому необхідно зазначити, що поняття «особисте життя» не можна зводити виключно до особистого, сімейного та інтимного життя людини.