Розплата за... зарплату

Чому не варто затримувати зарплату своїм працівникам

Несвоєчасно виплачена зарплата може обернутися для роботодавця додатковими фінансовими втратами. Адже у разі несприятливого розвитку подій доведеться не лише компенсувати заборгованість, а й виплатити звільненому працівнику вихідну допомогу. До того ж керівник підприємства матиме всі шанси залишитися без роботи!

Олександр Макарченко,
головний редактор електронного журналу «Аналітика і практика»

Про тенденції

Ще на початку минулого року у Верховній Раді пройшов перше читання Законопроект № 2547, яким було запропоновано запровадити пеню у розмірі 0,5 % суми невиплаченої зарплати за кожен день її затримки. Цікавинкою документа є те, що зарплату затримують працівникам, а пеню отримуватиме бюджет…

За даними Державної служби статистики, в Україні заборгованість із виплати зарплати на 1 марта 2014 року становила майже 1 млрд грн. Мабуть, нехитрі математичні підрахунки допомогли розробникам законопроекту визначити і майбутній зиск. Чим більшою буде заборгованість із зарплати, тим більше надходжень у вигляді пені отримає держава. А це близько 5 млн грн щодня! Тож, можливо, у майбутньому роботодавців — порушників трудового законодавства перетворять на донорів державного бюджету. Парадокс? Ні, тенденція!

Законні вимоги

Нарахована працівникам зарплата має виплачуватися регулярно, причому не рідше ніж двічі на місяць (ст. 24 Закону про оплату праці і ст. 115 КЗпП). Максимальний проміжок часу між виплатами не повинен перевищувати 16 календарних днів.

Роботодавець зобов’язаний виплачувати зарплату винятково у робочі дні. Якщо день виплати збігається з вихідним, святковим або неробочим днем, зарплату працівники мають отримати напередодні. Із зазначених законодавчих норм Мінпраці (див. Лист № 964) зробив висновок, що аванс виплачується з 16 по 22 число місяця, а зарплата — з 1 по 7 число наступного місяця.

Розмір авансу не повинен бути меншим за оплату фактично відпрацьованого часу з розрахунку тарифної ставки (посадового окладу) працівника.

Усі вимоги законодавства про працю щодо розміру авансу, строків і порядку виплати заробітної плати є обов’язковими як для юридичних осіб, так і для фізосіб-підприємців.

Операція «Компенсація»

Порушення строків виплати авансу та зарплати може обернутися для підприємства додатковими фінансовими втратами. Відповідно до Закону про компенсацію затримку доведеться компенсувати (щоправда, з численними застереженнями). Зокрема, обов’язок щодо нарахування компенсації настає у роботодавця у разі затримки зарплати на один і більше календарних місяців (ст. 2 Закону про компенсацію). Наприклад, не виплачена до кінця квітня березнева зарплата — ще не привід для нарахування компенсації за її затримку.

Сума компенсації за затримку зарплати визначається виходячи із суми нарахованого, але не виплаченого за відповідний період доходу після утримання податків і обов’язкових платежів. Тобто на основі доходу, виплачуваного на руки (п. 4 Порядку № 159). Розраховується сума компенсації як добуток нарахованого, але не виплаченого грошового чистого доходу за відповідний місяць і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках, поділений на 100.

Для визначення індексу інфляції потрібно перемножити місячні індекси споживчих цін за період невиплати доходу. При цьому в розрахунок не беруться індекси споживчих цін у місяці, за який виплачується дохід, та індекс споживчих цін у місяці, в якому фактично виплачені зарплата і сума компенсації.

Нагадаємо, індекси споживчих цін щомісяця оприлюднює Державна служба статистики України. Якщо індекс інфляції за період невиплати доходу, розрахований наростаючим підсумком, не перевищує 100 %, компенсацію не нараховують.

Перелік джерел, за рахунок яких здійснюється компенсація, наведено в п. 7 Порядку № 159. Помісячні величини приросту індексу споживчих цін починаючи із січня 1998 року можна знайти в однойменному довіднику.

Алгоритм компенсації заборгованості із заробітної плати, нарахованої у період з 1998 по 2000 роки, передбачений у Положенні № 1427.

Приклад

У березні 2014 року підприємство виплачує працівнику заборгованість за січень 2001 року у сумі 1 000 грн. Для визначення компенсації суму нарахованої, але не виплаченої зарплати потрібно помножити на коефіцієнт приросту споживчих цін за відповідний місяць.

Коефіцієнт розраховується з трьома знаками після коми за формулою:

К = I1 ÷ In – 1,

де I1 — індекс споживчих цін, розрахований наростаючим підсумком з початку року, в якому виникла заборгованість, до місяця (включно), що передує виплаті заробітної плати;

In — індекс споживчих цін, розрахований наростаючим підсумком з початку року, в якому виникла заборгованість із зарплати, до місяця (включно), в якому нараховано заробітну плату.

Отже, для компенсації заборгованості за січень 2001 року у березні 2014 року потрібно застосувати коефіцієнт 1,875 (1 000 × 187,5 ÷ 100). Тобто витрати підприємства на виплату затриманої суми збільшуються майже вдвічі (1 875 грн), і це без урахування ЄСВ.

Відрахування з компенсації

Компенсація за затримку заробітної плати теж вважається заробітною платою та оподатковується ПДФО (пп. 14.1.48, п. 167.1 ПК). Її виплата передбачена Законом про компенсацію. Крім того, компенсація включається до фонду додаткової заробітної плати (пп. 2.2.8 Інструкції № 5). А тому на неї нараховується та з неї утримується єдиний соціальний внесок (за ставкою 3,6 %). Залежно від класу ризику виробництва ставка ЄСВ, що нараховується на ФОП, коливається у межах від 36,76 % до 49,7 %.

Під час розрахунків із звільненими працівниками слід розрізняти компенсацію за затримку заробітної плати та відшкодування, нараховане за затримку розрахунку за час звільнення. Ці виплати мають різну природу і, відповідно, по-різному оподаткуються ЄСВ.

Відповідальність роботодавця за затримку розрахунку при звільненні передбачена ст. 117 КЗпП. Згідно з Постановою № 1170 на суму відшкодування несвоєчасного розрахунку із звільненим працівником ЄСВ не нараховується. А от сума компенсації за несвоєчасну виплату зарплати звільненим працівникам, нарахована починаючи з 1 січня 2011 року, оподатковується ЄСВ (Лист № 18794).

Звільнення з ускладненням

Якщо роботодавець не виконує законодавство про працю та умови колективного чи трудового договору, працівник має право розірвати трудовий договір за власним бажанням у визначений ним строк (ч. 3 ст. 38 КЗпП).

При цьому у трудовому законодавстві не акцентується увага на тому, що підставою для звільнення є невиконання роботодавцем законодавства про працю та умов колективного договору стосовно саме цього конкретного працівника. Натомість судова практика свідчить про зворотне. Суди беруть до уваги лише ті випадки невиконання роботодавцем законодавства про працю та умов колективного договору, внаслідок яких порушуються права та законні інтереси позивача.

Та найгірше те, що звільнений у такий спосіб працівник претендуватиме на вихідну допомогу в розмірі, передбаченому колективним договором, але не менше за тримісячний середній заробіток (ст. 44 КЗпП).

Алгоритм розрахунку вихідної допомоги передбачений Порядком № 100.

Середньомісячну заробітну плату для виплати вихідної допомоги обчислюють виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують звільненню працівника (п. 2 Порядку № 100). Працівникам, які працювали на підприємстві менше двох календарних місяців, середню зарплату обчислюють на підставі виплат за фактично відпрацьований час. Якщо протягом останніх двох календарних місяців працівник не працював, середню зарплату визначають виходячи з виплат за попередні два місяці роботи. Якщо і протягом цих двох місяців працівник не відпрацював жодного робочого дня (у випадках, коли працівник не мав заробітку не з власної вини), розрахунки проводять з огляду на встановлені йому в трудовому договорі тарифну ставку та посадовий (місячний) оклад.

Час, упродовж якого працівники згідно з чинним законодавством або з інших поважних причин не працювали і за ними не зберігався заробіток або зберігався частково, вилучається з розрахункового періоду.

Якщо немає оперативних даних для розрахунку заробітку за останній місяць розрахункового періоду для працівників з відрядною оплатою праці, цей період можна замінити іншим місяцем, який безпосередньо передує розрахунковому.

У разі розірвання трудового договору з ініціативи працівника з причин, за яких законодавством передбачено надання певних пільг і переваг, запис про звільнення вносять до трудової книжки із зазначенням цих причин. Наприклад: «Звільнений за власним бажанням у зв’язку з порушенням власником умов трудового договору, частина третя ст. 38 КЗпП України» (п. 2.26 Інструкції № 58).

Відшкодування за затримку розрахунку при звільненні

Усі належні працівникові при звільненні суми (зарплата, компенсація за невикористану відпустку, інші виплати, передбачені КЗпП або колективним договором) виплачуються у день звільнення (ст. 116 КЗпП). Того ж дня працівнику видається належним чином оформлена трудова книжка. Про її отримання він має розписатися у Книзі обліку трудових книжок і вкладишів до них (типова форма № П-10, затверджена наказом Мінстату від 27.10.1995 № 277). У разі трудового спору суд може вимагати пред’явити трудову книжку для перевірки.

З Постанови № 6-19091 випливає, що при звільненні працівнику виплачується компенсація за всі невикористані відпустки, а не лише за один рік. Таку позицію ВСУ обґрунтував ст. 83 КЗпП, у якій слово «відпустка» вживається у множині — «відпустки».

Про нараховані суми, належні до виплати при звільненні, працівника повідомляють у письмовому вигляді (ч. 1 ст. 116 КЗпП). Якщо у день звільнення працівник був відсутній на робочому місці, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після висунення ним вимоги про розрахунок. Така вимога зазвичай пред’являється у письмовому вигляді. У ній працівник може вказати реквізити (банківські, поштові) для переказу розрахункової суми, якщо у нього немає можливості одержати її особисто. Це зручно не лише для працівника, а й для підприємства, яке зможе вчасно розрахуватися з працівником за його відсутності.

Відповідальність за несвоєчасний розрахунок при звільненні

Під час розрахунку середньої зарплати за час затримки розрахунку також керуються Порядком № 100. Відповідно до Переліку № 1170 відшкодування, нараховане працівнику за час затримки розрахунку при звільненні, не підлягає оподаткуванню ЄСВ.

У ПК чітко не визначено, чи є відшкодування за затримку виплати заробітної плати об’єктом оподаткування ПДФО. Проте у пп. 164.2.19 ПК сказано, що до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включаються «інші доходи». Тож, на думку автора, з розглянутих виплат слід утримувати ПДФО.

У ст. 116 КЗпП передбачено спеціальне правило розрахунку при звільненні. А саме «при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення ... В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму».

Питання щодо правомірності нарахування та виплати решти відшкодування вирішується у судовому порядку. Зокрема, якщо між підприємством і працівником виникли непорозуміння щодо розміру належних працівнику сум, підприємство має у встановлений термін виплатити працівнику узгоджену суму, якщо спір вирішено на користь працівника.

Судова тяганина

У разі несвоєчасного розрахунку та затримки видачі трудової книжки працівник має право звернутися до суду (за місцем знаходження підприємства або за місцем своєї реєстрації) з позовом про стягнення невиплаченої заробітної плати без обмеження будь-яким строком (ст. 233 КЗпП).

Підприємство зобов’язане сплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки заробітної плати по день фактичного розрахунку (ст. 117 КЗпП).

У разі стягнення середнього заробітку за вимушений прогул строк подання судового позову обмежується трьома місяцями. Як випливає з Ухвали № 6-22893, роботодавцю слід пам’ятати, що тримісячний строк позовної давності (ст. 233 КЗпП) зі спорів, пов’язаних з виплатами при звільненні (у т. ч. у зв’язку з їх затримкою), відраховується не з моменту звільнення працівника, а з моменту здійснення виплат. Про це також йдеться у п. 25 Постанови № 13.

На практиці суди можуть як задовольнити вимогу про стягнення відповідних сум з підприємства за весь час затримки по день фактичного розрахунку, незалежно від часу звернення до суду, так і відмовити у позові у зв’язку із затримкою строків або задовольнити його частково.

Наприклад, Рішенням № 2-211/2007 суд відновив звільненому працівникові строк позовної давності (працівник звернувся через 4 місяці після звільнення) через наявність поважної причини і задовольнив його позовні вимоги частково. А Рішенням № 2-2511/2007 суд задовольнив позовні вимоги працівника, який звернувся до суду через 9 місяців після звільнення, не беручи до уваги пропуск тримісячного строку. В обох випадках відшкодування було стягнуто за весь час затримки розрахунку.

У разі звернення до суду працівник повинен додати до позовної заяви її копію для направлення відповідачу (роботодавцю). Під час розгляду справи суд зазвичай зобов’язує підприємство надати довідку про заборгованість перед працівником (зразок — у додатку) та його середній заробіток. Крім того, на засіданні суду має бути присутнім представник підприємства.

У згаданій вище Постанові ВСУ № 6-19091 зауважено, що працівник, звертаючись з позовом про стягнення заробітної плати, не зобов’язаний пред’являти докази для обґрунтування своїх вимог. Це пов’язано з тим, що відповідно до ст. 30 Закону про оплату праці саме роботодавець зобов’язаний вести облік результатів робіт та бухгалтерський облік витрат з оплати праці.

Судовий розгляд може тривати від кількох місяців до року і навіть більше. Після розгляду суд приймає рішення у справі з чітким визначенням належних до виплати сум.

Рішення суду після набрання чинності видається працівникові на руки. Після цього суд складає виконавчий документ та направляє його до виконавчої служби. У свою чергу, виконавча служба на підставі цього документа відкриває виконавче провадження і направляє підприємству відповідну постанову для виконання рішення суду.

У рішенні суду та постанові виконавчої служби зазначаються розміри сум до стягнення і строк їх виплати.

Гуд-бай, директоре!

За порушення норм трудового законодавства посадовим особам підприємства загрожує адміністративний штраф у розмірі від 510 до 1 700 грн. Нагадаємо, до відповідальності притягуються посадові особи, з вини яких були порушені строки виплати заробітної плати (ст. 41 КпАП).

Якщо заробітну плату не виплачували протягом місяця, винного в цьому керівника підприємства чи його заступника можуть звільнити з посади за п. 1¹ ст. 41 КЗпП. Розірвання трудового договору з керівником за таких умов не потребує попередньої згоди виборного органу первинної профспілкової організації, членом якої є керівник. Проте власник або уповноважений ним орган повинен взяти до уваги, наскільки грубим є порушення керівником своїх трудових обов’язків. Потрібно також виходити з винного характеру порушення, обставин, за яких воно вчинене, і розміру шкоди, яку заподіяло підприємству.

До речі, за навмисно вчинену необґрунтовану невиплату заробітної плати, стипендії, пенсії та інших встановлених законом виплат громадянам більш ніж за один місяць керівник підприємства може бути притягнутий до кримінальної відповідальності згідно зі ст. 175 КК. Якщо до початку суду керівник повністю розрахується із своїми працівниками, він може уникнути кримінальної відповідальності.

Наостанок три поради

Отже, несвоєчасна виплата працівникові зарплати — це гарантовані додаткові фінансові втрати для роботодавця. А якщо не розрахуватися вчасно із звільненим працівником, то директор взагалі може потрапити у халепу і залишитись без роботи. Щоб цього уникнути, пропонуємо скористатись трьома дієвими порадами.

Порада перша. Якщо працівник не з’являється на підприємство за розрахунком, відправте йому за місцем проживання лист з повідомленням про вручення. Обов’язково зареєструйте його в журналі вихідної кореспонденції. У листі повідомте працівника про належну йому виплату при звільненні, а також про те, що йому необхідно з’явитися на підприємство в робочий час для отримання розрахунку та трудової книжки. Як свідчить судова практика, це може допомогти роботодавцю при вирішенні трудових спорів.

Порада друга. Не затягуйте з виплатою розрахунку та компенсації. Навіть якщо справа вже в суді, підприємство може розрахуватися з працівником до винесення рішення суду. Тоді сума відшкодування за несвоєчасний розрахунок буде меншою за суму, яка накопичиться за весь час судового розгляду.

Порада третя. У довідці про заборгованість із заробітної плати та середній заробіток працівника потрібно зазначити:

• суму нарахованої заробітної плати;
• суму обов’язкових утримань (ЄСВ та ПДФО);
• суму до видачі на руки.

Якщо ви отримали копію позовної заяви, потрібно подати до суду всі належні розрахунки (відомості нарахування та утримання зарплати). Тоді суд знатиме, яка саме сума належить працівникові, а яка підлягає утриманню. Якщо виникне необхідність потрібно підготувати довідку про відповідні утримання та нарахування.

І ще, під час розрахунків із звільненими працівниками слід розрізняти компенсацію за затримку заробітної плати та відшкодування, нараховане за затримку розрахунку за час звільнення, оскільки вони, по-різному оподаткуються ЄСВ.

Нормативна база

ПК — Податковий кодекс України від 02.12.2010 № 2755-VI.

КК — Кримінальний кодекс України від 05.04.2001 № 2341-III.

КпАП — Кодекс України про адміністративні правопорушення від 07.12.1984 № 8073-X.

КЗпП — Кодекс законів про працю України від 10.12.1971.

Закон про оплату праці — Закон України «Про оплату праці» від 24.03.1995 № 108/95-ВР.

Закон про компенсацію — Закон України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» від 19.10.2000 № 2050-III.

Законопроект № 2547 — проект закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо встановлення пені у разі невиплати заробітної плати, стипендії, пенсії чи іншої встановленої законом виплати або її затримки» від 15.03.2013 № 2547.

Постанова № 1170 — постанова КМУ «Про затвердження переліку видів виплат, що здійснюються за рахунок коштів роботодавців, на які не нараховується єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» від 22.12.2010 № 1170.

Постанова № 6-19091 — постанова Верховного Суду України від 25.11.2009 у справі № 6-19091.

Постанова № 13 — постанова Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» від 24.12.1999 № 13.

Ухвала № 6-22893 — ухвала Верховного Суду України від 19.01.2011 у справі № 6-22893св10.

Рішення № 2-211/2007 — рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 11.05.2007 у справі № 2-211/2007.

Рішення № 2-2511/2007 — рішення Хортицького районного суду міста Запоріжжя від 11.10.2007 у справі № 2-2511/2007.

Інструкція № 5 — Інструкція зі статистики заробітної плати, затверджена наказом Держкомстату від 13.01.2004 № 5.

Інструкція № 58 — Інструкція про порядок ведення трудових книжок працівників, затверджена наказом Мінпраці, Мін'юсту і Мінсоцзахисту від 29.07.1993 № 58.

Положення № 1427 — Положення про порядок компенсації працівникам втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням термінів її виплати, затверджене постановою КМУ від 20.12.1997 № 1427.

Порядок № 100 — Порядок обчислення середньої заробітної плати, затверджений постановою КМУ від 08.02.1995 № 100.

Порядок № 159 — Порядок проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затверджений постановою КМУ від 21.02.2001 № 159.

Перелік № 1170 — Перелік видів виплат, що здійснюються за рахунок коштів роботодавців, на які не нараховується єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, затверджений постановою КМУ від 22.12.2010 № 1170.

Лист № 964 — лист Мінпраці від 22.11.2010 № 964/13/84-10.

Лист № 18794 — лист Пенсійного фонду від 07.09.2011 № 18794/03-30.

Дата підготовки
22.04.2014