Положення про відрядження: корисні поради щодо розроблення

Відрядження у сільгосппідприємствах: від А до Я

Так звані госпрозрахункові підприємства ще 2011 року отримали свободу дій щодо відрядження працівників, проте кількість запитань, які виникають у них, не зменшується. Причин тому декілька, але основна з них – не всі спромоглися скористатися наданою свободою. Тож надамо декілька порад, як самостійно розв’язати питання щодо відрядження.

Хто стежить за індивідуальними податковими консультаціями ДФС, той, напевне, помітив, що податківці, розглядаючи питання відряджень, посилаються на Інструкцію про службові відрядження в межах України та за кордон, затверджену наказом Мінфіну від 13.03.98 р. № 59 (далі – Інструкція № 59). Доволі часто вони зазначають, що «основним документом, який регулює відрядження працівників органів державної влади, підприємств, установ та організацій, що повністю або частково фінансуються за рахунок бюджетних коштів, є Інструкція № 59. Водночас інші підприємства та організації можуть використовувати Інструкцію № 59 як допоміжний (довідковий) документ».

Дотримуючись рекомендацій ДФС, багато підприємств так і роблять – керуються Інструкцією № 59. Хоча дехто все-таки розуміє, що це не зовсім правильно. Адже в п. 1 Загальних положень Інструкції № 59 сказано, що службовим відрядженням вважається поїздка працівника за розпорядженням керівника органу державної влади (поїздка державного службовця – за розпорядженням керівника державної служби), підприємства, установи та організації, що повністю або частково утримується (фінансується) за рахунок бюджетних коштів (далі – підприємство), на певний строк до іншого населеного пункту для виконання службового доручення поза місцем його постійної роботи (за наявності документів, що підтверджують зв’язок службового відрядження з основною діяльністю підприємства). Чи можна керуватися цим визначенням, направляючи працівника у відрядження? Тож для свого підприємства слід хоча б окремо визначити цей термін.

Але як би там не було, Інструкція № 59 регулює багато інших нюансів, пов’язаних із відрядженням, які не визначаються жодними нормативними актами. Тому сумнівною є рекомендація податківців, що «інші підприємства можуть використовувати Інструкцію № 59 як допоміжний (довідковий) документ». Документ або є, або його немає. Працівник, укладаючи трудовий договір, повинен знати не лише свої права та обов’язки, але й мати певні трудові гарантії, у тому числі щодо відряджень.

У ст. 121 КЗпП сказано, що працівники мають право на відшкодування витрат та одержання інших компенсацій у зв’язку зі службовими відрядженнями. Які це інші компенсації? Де й чим вони передбачені?