Ціна договору: чи можна визначити з прив’язкою до іноземної валюти

На момент укладення договору сторони повинні погодити всі його істотні умови, зокрема ціну договору. Проте, коли сторони підписують договір, вони не завжди можуть точно визначити вартість товару, роботи чи послуги через нестабільність валютного курсу. У таких випадках сторони внутрішнього договору (тобто два резиденти) намагаються мінімізувати свої комерційні ризики, зазначаючи в договорі ціну з прив’язкою до курсу інвалюти. Але, оскільки такий договір не має статусу зовнішньоекономічного, досить часто виникає питання щодо правомірності такого визначення ціни в договорі. У статті розберемося із цим з огляду на судову практику та надамо практичні поради щодо формулювань у договорі.

Ціна з прив’язкою до інвалюти: що передбачено законодавством

Розглянемо, якими нормами регулюються питання ціноутворення з прив’язкою до курсу іноземної валюти.

1. Цивільний кодекс України (далі – ЦКУ).

Норма ч. 1 ст. 524 ЦКУ передбачає, що зобов’язання має бути виражене в грошовій одиниці України – гривні. Однак відповідно до ч. 2 цієї статті сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов’язання в іноземній валюті.

Згідно із ч. 1, 2 ст. 533 ЦКУ грошове зобов’язання має бути виконане в гривнях, а якщо в зобов’язанні визначено грошовий еквівалент в інвалюті, сума, що підлягає сплаті в гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлено договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

Як передбачено ч. 1, 2 ст. 192 ЦКУ, законним платіжним засобом, обов’язковим до приймання за номінальною вартістю на всій території України, є грошова одиниця України – гривня, а іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.

2. Закон від 21.06.2012 № 5007-VI «Про ціни та ціноутворення» (далі – Закон № 5007).

У ч. 2 ст. 10 Закону № 5007 зазначено, що ціни на товари, призначені для реалізації на внутрішньому ринку країни, установлюються виключно у валюті України, якщо інше не передбачено міжнародними угодами, ратифікованими Україною, та постановами КМУ.

3. Закон від 21.06.2018 № 2473-VIII «Про валюту і валютні операції» (далі – Закон № 2473).

Відповідно до ч. 1 ст. 5 Закону № 2473 гривня є єдиним законним платіжним засобом в Україні з урахуванням особливостей, установлених ч. 2 цієї статті, і приймається без обмежень на всій території України для проведення розрахунків. А в ч. 2 ст. 5 Закону № 2473 наведено перелік операцій, за якими розрахунки можуть проводитися в інвалюті.

Отже, виходячи з аналізу цих норм законодавства, можна зробити такі висновки:

• можливість визначення ціни внутрішнього договору із застосуванням грошового еквівалента в інвалюті прямо передбачена законодавством (ч. 2 ст. 524 ЦКУ);
• грошовий еквівалент визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, але інший порядок визначення еквівалента може бути встановлений договором;
• розрахунки за внутрішніми договорами мають здійснюватися в гривні, незважаючи на те, що ціна в договорі може бути прив’язана до курсу інвалюти.

Судова практика щодо ціни договору з прив’язкою до інвалюти

Висновки про можливість визначення ціни договору з прив’язкою до курсу інвалюти підтверджуються судовою практикою. Суди неодноразово висловлювали позицію щодо правомірності такого визначення. Наведемо посилання на такі висновки.

1. У п. 3 інформаційного листа ВГСУ від 24.11.2011 № 01-06/1642/2011 зазначено: положення чинного законодавства хоч і визначають національну валюту України як єдиний законний платіжний засіб на території України, проте не містять заборони на вираження в договорі грошових зобов’язань в інвалюті, визначення грошового еквівалента зобов’язання в інвалюті, а також на здійснення перерахунку грошового зобов’язання в разі зміни курсу НБУ.
2. У п. 10 оглядового листа ВГСУ від 29.04.2013 № 01-06/767/2013 вказано, що вираження в договорі грошових зобов’язань в інвалюті не суперечить чинному законодавству, однак унеможливлює облік розрахованого Державним комітетом статистики України індексу інфляції для обґрунтування вимог, пов’язаних із знеціненням валюти боргу. Тобто, якщо ціна договору прив’язана до валютного курсу, то немає правових підстав для стягнення з боржника, крім суми основного боргу, ще й інфляційних витрат на підставі ч. 2 ст. 625 ЦКУ.
3. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 13.07.2022 у справі № 363/1834/17 (ЄДРСР, реєстр. № 105852863) зазначено, що грошовою одиницею України є гривня (ч. 1 ст. 99 Конституції України). Але Основний Закон не забороняє використання в Україні грошових одиниць іноземних держав. Інвалюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом (ч. 2 ст. 192 ЦКУ). Тобто гривня має статус універсального платіжного засобу, який без обмежень приймається на території України за номінальною вартістю, тоді як обіг інвалюти регламентовано законами України. Приписи чинного законодавства хоч і визначають національну валюту України як єдиний законний платіжний засіб на території України, у якому має бути виражене та виконане зобов’язання (ч. 1 ст. 192, ч. 1 ст. 524, ч. 1 ст. 533 ЦКУ), однак не забороняють вираження в договорі грошового зобов’язання в інвалюті, визначення грошового еквівалента зобов’язання в інвалюті, а також перерахунок грошового зобов’язання в разі зміни НБУ курсу гривні до інвалюти. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов’язання в інвалюті (ч. 2 ст. 524 ЦКУ).

Якщо в зобов’язанні визначено грошовий еквівалент в інвалюті, сума, що підлягає сплаті в гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлено договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом (ч. 2 ст. 533 ЦКУ).

Формулюємо умови договору: практичні поради

Отже, ми з вами переконалися, що формулювання у внутрішньому договорі ціни з прив’язкою до курсу іноземної валюти не заборонено законодавством. Тому розглянемо, що потрібно врахувати при відображенні таких умов у договорі. Виходячи з практичного досвіду, радимо визначити в договорі:

• валюту перерахунку ціни. Зазвичай сторони використовують для цього такі валюти, як долар США або євро. Утім, законодавство не забороняє використовувати для цього інші інвалюти;
• курс, який буде використовуватися для визначення ціни. Це може бути офіційний курс НБУ або курс конкретного комерційного банку. Наприклад, курс банку, у якому сторони договору відкрили поточні рахунки;
• дату, на яку здійснюється перерахунок ціни договору. Зазвичай такий перерахунок здійснюють на дату оплати, але сторони можуть передбачити в договорі іншу дату, наприклад, дату відвантаження товару;
• джерело, яке буде використовуватися для визначення валютного курсу на конкретну дату. Це може бути офіційний сайт НБУ або сайт конкретного комерційного банку (залежно від того, який курс сторони вибрали для перерахунку).

Наведемо приклад формулювання в договорі таких умов (див. зразок 1).

Зразок 1. Умови договору щодо визначення ціни з прив’язкою до курсу іноземної валюти

Також зазначимо, що це тільки один із варіантів формулювання ціни договору з прив’язкою до курсу інвалюти. Насправді таких варіантів може бути безліч, залежно від бажання сторін.

Ще один приклад – формулювання в договорі умови про індексацію ціни, установленої на момент підписання договору, у разі збільшення курсу продажу інвалюти та закріплення в договорі формули перерахунку ціни (див. зразок 2).

Зразок 2. Умови договору щодо індексації ціни залежно від зміни курсу іноземної валюти

Висновки

1. Сторони внутрішнього договору мають право визначати ціну договору із застосуванням грошового еквівалента іноземної валюти. Це передбачено ч. 2 ст. 524 ЦКУ. Також такий висновок підтверджується судовою практикою. Однак розрахунки за таким договором мають здійснюватися в гривнях.
2. Для визначення ціни договору з прив’язкою до курсу іноземної валюти сторони мають право використовувати офіційний курс НБУ або, за бажанням, курс конкретного комерційного банку.
3. Порядок перерахунку ціни договору з використанням еквівалента інвалюти необхідно детально прописати в договорі.