Як визначити собівартість послуги

Енциклопедія обліку послуг у виконавця та замовника

Загальний порядок калькулювання та визначення собівартості послуг викладено в НП(С)БО 16 і Методрекомендаціях, затверджених наказом Мінпромполітики від 09.07.07 р. № 373 (далі - Методрекомендації № 373). Крім того, для розрахунку собівартості послуг необхідно ознайомитися із профільними нормативами. Якщо такі є, краще орієнтуватися на них. Наприклад, деякі моменти, пов’язані з калькуляцією транспортних послуг, можна знайти в Методрекомендаціях, затверджених наказом Мінтрансу від 05.02.01 р. № 65.

У консультації розповімо про складові та методи калькулювання собівартості послуги.

Складові собівартості послуг

Згідно з п. 11 НП(С)БО 16 перелік і склад статей калькулювання собівартості робіт, послуг (далі – послуги) установлює підприємство. Тим часом під час розроблення калькуляції підприємство повинне керуватися нормами НП(С)БО 16, зокрема орієнтуватися на зазначений у цьому стандарті загальний склад витрат, що включаються до собівартості послуг.

Собівартість реалізованих послуг формують (п. 11 НП(С)БО 16):

• виробнича собівартість послуг, які були реалізовані протягом звітного періоду;
• нерозподілені постійні загальновиробничі витрати (далі – ЗВВ);
• наднормативні виробничі витрати.

За способом включення до собівартості витрати на надання послуги поділяють на два види:

• прямі – витрати, які можуть бути віднесені безпосередньо до конкретного об’єкта витрат економічно доцільним шляхом (п. 4 НП(С)БО 16);
• непрямі – витрати, які не можуть бути віднесені безпосередньо до конкретного об’єкта витрат економічно доцільним шляхом.

До складових виробничої собівартості послуг відносять:

1) прямі матеріальні витрати, до яких включають (п. 12 НП(С)БО 16):

• вартість сировини та основних матеріалів, які утворюють основу послуг;
• вартість купованих напівфабрикатів і комплектуючих виробів;
• вартість допоміжних та інших матеріалів, які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об’єкта витрат;

2) прямі витрати на оплату праці, а саме: зарплату та інші виплати працівникам, зайнятим наданням послуг, які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об’єкта витрат (п. 13 НП(С)БО 16);

3) інші прямі витрати, тобто всі інші виробничі витрати, які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об’єкта витрат, зокрема: відрахування на соціальні заходи (ЄСВ), плата за оренду земельних і майнових паїв, амортизація (п. 14 НП(С)БО 16);

4) змінні та постійні розподілені ЗВВ. Склад ЗВВ наведено в п. 15 НП(С)БО 16.

Методи калькулювання

Існує декілька методів калькулювання, однак для калькулювання собівартості послуг найчастіше використовують позамовний і нормативний методи. Розглянемо докладніше кожний із них.

Позамовний метод

У цьому методі об’єктом калькулювання є виробниче замовлення, що відкривається на окрему послугу. При використанні позамовного методу всі прямі витрати враховують у розрізі встановлених статей калькуляції за окремими замовленнями. Інші витрати відображають за місцями їх виникнення та включають до собівартості окремих замовлень відповідно до встановленої бази (ставки) розподілу.

Кожному замовленню присвоюють свій окремий номер (шифр), який указують у всіх первинних документах, оформлюваних за цим замовленням. На кожне замовлення відкривають картку аналітичного обліку витрат, у якій наводять найменування, тип і якість послуги, замовника та строк виконання замовлення, планову собівартість. Дані в цій картці повинні повністю збігатися з даними первинних документів і відображаються на рахунку 23 «Виробництво» до закінчення робіт за цим замовленням (п. 514 Методрекомендацій № 373).

Фактичну собівартість одиниці послуг визначають після виконання замовлення шляхом підсумовування всіх витрат, понесених на замовлення.

Нормативний метод

Даний метод передбачає складання нормативної калькуляції собівартості для обліку затрат і калькулювання собівартості за кожним видом послуг.

У нормативній калькуляції визначають собівартість одиниці послуг за статтями затрат у грошовому вираженні на підставі діючих технічно обґрунтованих норм витрати матеріальних і трудових ресурсів.

Усі норми відображають у техніко-нормативних картках у натуральному вимірі на одиницю послуг.

Цей метод включає (п. 527 Методрекомендацій № 373):

• поточний облік витрат окремо за діючими нормами та облік відхилень від норм, виявлення місць, причин і винуватців відхилень. Ведеться шляхом щоденного документування основних витрат за їхніми видами;
• системний облік зміни самих норм;
• складання та періодичне коригування нормативних калькуляцій, які засновані на діючих нормах витрат;
• визначення фактичної собівартості послуг як алгебраїчної суми її нормативної вартості, відхилень від норм і змін самих норм.