Заборгованість за товар – в інвалюті, а погашення – у гривнях

Виплати з прив’язкою до інвалюти: облікові наслідки та податкові ризики

Акценти статті:

• у яких нормативних актах установлено можливість виражати ціну внутрішньоукраїнських договорів в еквіваленті інвалюти;
• як цю можливість трактують виконавчі органи і суди;
• які при цьому в суб'єктів господарювання (далі – СГ) виникають ризики;
• як цих ризиків можна уникнути.

В умовах інфляції продавці прагнуть мінімізувати можливі цінові втрати. Для цього у внутрішньоукраїнських договорах купівлі-продажу товарів (робіт, послуг) із постоплатою ціна виражається в еквіваленті іноземної валюти, хоча сам платіж проводиться у гривнях. Іноді в договорі передбачається формула для перерахунку ціни товару залежно від курсу інвалюти. Не перший рік легітимність подібних дій викликає спори, проте останнім часом ризики їх проведення зросли.

Перш за все завважимо, що розрахунки на території України проводяться виключно у гривнях. Це встановлено в ч. 2 ст. 5 Закону від 21.06.18 р. № 2473-VIII «Про валюту і валютні операції» (далі – Закон № 2473) та п. 27 Положення про здійснення операцій з валютними цінностями, затвердженого постановою Правління НБУ від 02.01.19 р. № 2 (далі – Положення № 2).

Але як бути, коли є загроза, що курс інвалюти буде рости, а відстрочення платежу вельми значне? Для цього продавці використовують різні способи прив'язки ціни на товар до коливання курсу інвалюти. Розглянемо найбільш поширені з них.