Земельний податок за неоформлену землю: податкова не може довести алгоритм розрахунку зобов’язань
Суть спору
Фізособа-підприємець (далі – Позивач) звернувся до суду із позовом до районної податкової (далі – Відповідач) щодо визнання нечинними та скасування чотирьох податкових повідомлень-рішень (далі – ППР) про збільшення грошового зобов’язання із земельного податку разом із штрафними санкціями.
Позивач стверджує, що не має обов’язку зі сплати земельного податку, адже не оформлював речові права на земельну ділянку під власними нежитловими приміщеннями. На його думку, такий обов’язок виникає у власника земельної ділянки, а його права ще не оформлені. Відповідач на підставі того що Позивач володіє нежитловим приміщенням, вважає його платником земельного податку з дати держреєстрації права власності на таке майно. Тому було проведено перевірку Позивача та складено ППР про нарахування земельного податку за кожен рік перебування земельної ділянки у користуванні (із дати реєстрації права на нерухоме майно, що на ній розташоване). Позивач не погодився із цим та звернувся до суду для захисту своїх прав.
Перша та друга судові інстанції частково задовольнили позов, визнали протиправними та скасували три ППР про нарахування земельного податку. Відповідач вирішив звернутися із касаційною скаргою до Верховного Суду
Висновки суду
Верховний Суд підтримав рішення судів першої та другої інстанцій: визнав протиправними та скасув три ППР про збільшення суми грошового зобов’язання із земельного податку. Проте у постанові суд підтверджує, що власник нерухомого майна на земельній ділянці вважається платником земельного податку з дати виникнення речового права на таке майно. А фіскальний орган зобов’язаний правильно розрахувати розмір такого податку. До уваги береться точна площа користування (площа під такими приміщеннями (їх частинами), яка ділиться пропорційно до частки прибудинкової території). Відповідач не зміг довести правомірність та алгоритм розрахунку донарахованих Позивачу сум податкового зобов’язання із земельного податку, що й стало підставою для визнання протиправними ППР (Постанова Верховного Суду від 18.06.19 р., ЄДРСР, реєстр. № 82447009).
Коментар
Обов’язок зі справляння плати за землю настає у власників земельних ділянок та/або землекористувачів із дня виникнення права власності або користування цими ділянками (п. 287.1 ПК). Право власності або користування на земельну ділянку виникає з моменту його реєстрації в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно (ст. 125, 126 ЗК). Речові права виникають щодо сформованого об’єкта цивільних прав, яким може бути земельна ділянка. Для цього визначаються її межі, цільове призначення, величина нормативної грошової оцінки та інші дані, які відображаються в Державному земельному кадастрі під час реєстрації ділянки, присвоєння їй кадастрового номера.
Тож за відсутності правовстановлюючих документів обов’язок декларування земельного податку щодо такої ділянки не виникає. Але це один бік медалі. Використання земельних ділянок без належного оформлення прав є порушенням норм земельного законодавства. До того ж таке використання землі у нашій державі є платним.
Тому й виникають спори з податківцями, які вимагають плати навіть за неоформлену належним чином земельну ділянку. Вони вважають достатнім наявність на ній оформленого нерухомого майна (його частини). Власник нерухомості в будь-якому випадку користується землею для обслуговування такого майна. Навіть якщо офіційно він не вчиняє дій з оформлення землі, він нею уже користується.
На жаль, судова практика підтверджує позицію податківців – наявність на земельній ділянці нерухомого майна є підставою для сплати власником земельного податку, навіть до оформлення речових прав на земельну ділянку. Здебільшого суди ухвалюють рішення про визнання законними винесених платникам ППР та нарахування зобов’язань із земельного податку
Але спосіб перемоги в суді є. Залишається поставити запитання про алгоритм розрахунку податківцями розміру такого податку. Адже довести правильність розрахунку нереально, оскільки для цього потрібно знати, зокрема, площу земельної ділянки та нормативну грошову оцінку. Площа визначається під час установлення меж, формування земельної ділянки та закріплюється у відомостях Державного земельного кадастру. Податківці ж беруть приблизну площі ділянки, виходячи з даних техпаспорту на будівлю (де площа земельної ділянки приблизна, не остаточна) або з даних інвентаризації, наданих місцевим відділом Держгеокадастру.
Отже, аргументом у спорі про нарахування податківцями податку за земельну ділянку, яка не оформлена належним чином, можуть бути сумніви в правомірності розрахунку та неможливість доведення такого розрахунку. Тільки тоді є шанс, що суд скасує винесені ППР.
Коментарі до матеріалу