Збільшення податківцями податку на прибуток після спливу 3 років неправомірне

Топ-добірка судових рішень для захисту від штрафів

Суть спору

За результатами документальної планової виїзної перевірки ТОВ управління ДПС у місті виявило заниження податку на прибуток та ПДВ, несплату військового збору (далі – ВЗ) із пасивних видів доходів (дивідендів). Тому було винесено три податкових повідомлення-рішення (далі – ППР) про збільшення грошового зобов’язання з податку на прибуток, ПДВ, а також про визначення суми грошового зобов’язання із ВЗ (основний платіж та штрафна санкція). ТОВ (далі – Позивач) не погодилося із цим рішенням податкової (далі – Відповідач) і звернулося до суду із позовом про визнання протиправними та скасування ППР.

Суди першої та другої інстанцій задовольнили позов ТОВ, визнали протиправними та скасували три ППР. Відповідач із цими рішеннями не погодився та звернувся із касаційною скаргою до Верховного Суду.

Висновки суду

Верховний Суд також прийняв бік Позивача, не вбачаючи підстав для задоволення скарги Відповідача (Постанова Верховного Суду від 10.12.19 р., ЄДРСР, реєстр. № 86239142).

Тож касаційну скаргу Відповідача залишено без задоволення, а рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду залишено в силі. Три ППР визнано протиправними та скасовано.

Коментар

Задовольняючи позов, суди перших двох інстанцій указували на те, що Відповідач не зміг довести правомірність та обґрунтованість прийняття ППР. Нагадаємо, що в адміністративному процесі обов’язок доведення правомірності рішення покладено на Відповідача. Якщо йому не вдається довести правомірність, алгоритм розрахунку, підстави тощо, то суд може прийняти бік Позивача.

У цій справі було призначено документальну планову виїзну перевірку Позивача з питань дотримання вимог податкового та валютного законодавства, а також сплати ЄСВ за період з 01.01.15 р. по 30.06.18 р. За її результатами виявлено порушення, які відображені у трьох ППР.

Підставою для нарахування грошових зобов’язань із податку на прибуток та ПДВ стала наявність у Позивача кредиторської заборгованості перед іншими підприємствами. Податківці намагалися з’ясувати, чи минув строк позовної давності за цими зобов’язаннями, і дійшли висновку, що минув. Сума заборгованості, за якою минув строк давності, є безповоротною фінансовою допомогою, а отже, об’єктом обкладення податком на прибуток. Проте Позивач не включив такі суми до складу загального оподатковуваного доходу та не нарахував і не сплатив податок на прибуток. Аналогічна ситуація і з ПДВ.

Утім, правопорушення має виявлятися у встановлений законодавством строк. Перевірка повинна проводитись у межах строку позовної давності, тоді виявлені за її результатами порушення будуть законними.

У цій справі суд установив, що строк позовної давності щодо заборгованості Позивача сплив у період 2010–2014 років. Граничний строк подання податкової звітності з податку на прибуток, у якій Позивач мав би задекларувати суми податку, сплив у період з 10.02.11 р. по 02.03.15 р., а звітності з ПДВ – у період з 20.11.10 р. по 20.10.14 р. Проте перевірку проведено в період з 28.09.18 р. по 11.10.18 р., а грошові зобов’язання збільшено ППР від 22.11.18 р.

Тобто оскаржувані ППР винесено протиправно, адже строк, установлений п. 102.1 ПК (1 095 днів), минув. Тож якби податківці встигли у передбачений строк провести перевірку, то вони мали б законні підстави нараховувати грошові зобов’язання. В іншому разі такі ППР слід оскаржувати до суду.

Стосовно ВЗ суд відзначив, що Позивач його сплатив, але помилився із рахунком. Він перерахував належну суму збору на рахунок для сплати ПДФО. Позиція суду досить лояльна із цього приводу. Хоча Позивач і припустився помилки, вона має кваліфікуватись як дія. Дії, що не містять бездіяльності платника при сплаті узгодженої суми грошового зобов’язання, не можуть бути підставою для застосування штрафів, передбачених п. 127.1 ПК. Тому переказ потрібної суми ВЗ визнається виконанням обов’язку з його сплати, навіть у разі помилкового перерахування на інший рахунок. Факт сплати має місце, тому немає підстав для визначення зобов’язання із ВЗ та застосування штрафу за його несплату.