Як подати податкову звітність, щоб прийняли

Чи можна подати податкову декларацію на папері? Електронний договір не розірваний, але орган ДФС не приймає податкову звітність.

Багатьом платникам податків відома ситуація, коли податкова декларація в електронному вигляді  органами ДФС не приймається з підстав можливого припинення дії Договору про визнання електронної звітності. При цьому, контролюючий орган відмовляється укласти новий договір, обґрунтовуючи свою позицію тим, що старий договір діє. Що робити платнику у такій ситуації?

Що каже законодавство

Правила подання податкової декларації визначені у п.49.3 ст.49 ПКУ, але потрібно зауважити, що даний пункт ПКУ поширюється на малі підприємства та ФОПів. Крім того, платники ПДВ знаходяться у значно гіршому становищі, бо п.49.4 ПКУ передбачає, що податкова звітність з ПДВ подається в електронній формі контролюючому органу всіма платниками цього податку з дотриманням вимог законів щодо електронного документообігу та електронного цифрового підпису. А втім, ПКУ дає можливості платникам податків для маневрів у тих випадках, коли органи ДФС діють поза межами правового поля.

Між іншим, зазначені у п.49.4 ПКУ способи подання звітності можуть стати в пригоді й середнім та великим підприємствам  а також платникам ПДВ(див.нижче), тож розглянемо їх .

Згідно з п.49.3 ст.49 ПКУ податкову декларацію можна надати органу ДФС:

а) платник подає особисто або через  уповноваженою на це особою (зокрема за довіреністю);

б) надсилається платником поштою з повідомленням про вручення та з описом вкладення;

в) засобами електронного зв’язку в електронній формі з дотриманням вимог законів щодо електронного документообігу та електронного цифрового підпису. При цьому, єдиною підставою для відмови у прийнятті податкової декларації засобами електронного зв’язку в електронній формі є недійсність електронного цифрового підпису такого платника податків, у т.ч. у зв’язку із закінченням строку дії сертифіката відкритого ключа, за умови що така податкова декларація відповідає всім вимогам електронного документа і надана у форматі, доступному для її технічної обробки.

Важливо пам’ятати, що у п.49.5 ПКУ встановлені граничні строки для подання декларації. Так, у разі надсилання податкової декларації поштою, платник податку зобов'язаний здійснити таке відправлення на адресу відповідного контролюючого органу не пізніше ніж за п’ять днів до закінчення граничного строку подання податкової декларації, а при поданні податкової звітності в електронній формі, - не пізніше закінчення останньої години дня, в якому спливає такий граничний строк.

А от середні та великі платники податків, а також всі платники ПДВ подають податкові декларації  контролюючому органу в електронній формі з дотриманням вимог законів щодо електронного документообігу та електронного цифрового підпису (п.49.4 ПКУ). 

Разом із тим, п.49.4 ПКУ передбачено ситуацію, коли договір про визнання електронних документів розірвано, відповідно до законодавства (при цьому, нормами ПКУ  органам ДФС забороняється в односторонньому порядку розривати договір про визнання електронних документів). За таких обставин, платник податків має право до складення нового договору подавати податкову звітність у спосіб, визначений підпунктами "а" і "б" пункту 49.3 ПКУ – тобто віднести до органу ДФС на папері, або направити таку декларацію поштою.

Якщо проаналізувати вимоги п.49.4 ПКУ, то платника ПДВ не зобов’язано подавати податкову  декларацію з ПДВ виключно в електронній формі (у вказаній нормі немає слів ані «платник зобов’язаний», ані «виключно в електронній формі»).

Заразом, оскільки податковий спір - справа доволі довготривала, платники воліють подавати податкову звітність в електронній формі. 

Проблеми виникають тоді, коли органи ДФС діють поза межами правового поля та одноосібно розривають/не визнають  електронний договір, який ніби є і в той же самий час - не працює. В таких випадках платникам доцільно звернутися до суду, обґрунтовуючи свої вимоги нормами ПКУ та судовою практикою.

Верховний Суд  дозволив подавати податкову декларацію у паперовій формі.

У Постанові від 01.08.2018 року в справі  № 815/3086/17 (№ К/9901/1610/17) ВС підтримав позицію платника ПДВ.

У даній справі, платник та ДПІ уклали договір про визнання податкових документів, у т.ч. декларацій, що подані платником податків в електронному вигляді із застосуванням ЕЦП до органів ДФС засобами телекомунікаційного зв'язку, або на електронних носіях, як оригіналу. Однак, орган ДФС протягом певного часу не приймав подані позивачем (у досліджуваній справі) податкові декларації у зв'язку з можливим припиненням дії договору про визнання електронної звітності. Коли платник спробував укласти з новий договір про визнання електронної звітності, орган ДФС не прийняв цей документ на підставі дії попереднього договору. Платник ПДВ подав декларації безпосередньо до органу ДФС та, на всяк випадок, надіслав засобами поштового зв’язку з повідомленням про вручення та з описом вкладення. Натомість, орган ДФС заявив,що податкові декларації з ПДВ за вказаний період можуть бути прийняті контролюючим органом лише у разі розірвання договору про визнання електронної зв'язності, який, втім, був чинний упродовж часу спірних правовідносин.

У вказаній Постанові від 01.08.2018 року, ВС проаналізував положення статей 48 та 49 ПКУ та прийшов до наступного висновку, який можуть використати платники податків, у т.ч. ПДВ.

ПКУ встановлює чіткий, вичерпний і остаточний перелік підстав, за наявності яких орган ДФС має право відмовити у прийнятті податкової декларації у паперовому вигляді, зокрема, у разі подання платником податків до контролюючого органу податкової декларації, заповненої з порушенням вимог пунктів  48.3 та   48.4 ст.48 ПКУ (зазначені обов’язкові реквізити, перелік яких не може бути розширений підзаконними нормативними актами, зокрема Наказами МінФіну) і цей перелік розширеному тлумаченню не підлягає.

При цьому, якщо платником податкова декларація (у т.ч. з ПДВ) подана у паперовому вигляді та заповнена з дотриманням вимог ПКУ, зокрема п.48.3 та 48.4 ПКУ,  який не встановлює для позивача обов'язку подання податкових декларацій в електронному вигляд, то у органу ДФС не має підстав для відмови у прийнятті такої податкової декларації.

У п.49.9 ПКУ передбачено, що за умови дотримання платником податків вимог  ст.49 ПКУ, посадова особа контролюючого органу, в якому перебуває на обліку платник податків, зобов'язана зареєструвати податкову декларацію платника датою її фактичного отримання контролюючим органом. Доказом отримання органом ДФС податкової декларації є наявність:

- відмітки/штампу органу ДФС, із фіксацією дати отримання;

- квитанції про отримання податкової декларації у разі її подання засобами електронного зв'язку;

- поштового повідомлення з відміткою про вручення контролюючому органу, у разі надсилання податкової декларації поштою.

Також податкова декларація вважається поданою,  у разі, якщо контролюючий орган, із дотриманням вимог п.49.11 ПКУ, не надає платнику податків повідомлення про відмову у прийнятті податкової декларації. 

При цьому, відповідно до приписів п.49.11 ПКУ,  орган ДФС зобов’язаний надати платнику податків письмове повідомлення про відмову у прийнятті його податкової декларації із зазначенням причин, якщо така декларація заповнена з порушенням вимог п.48.3 та 48.4 ПКУ. А якщо платник податків не згоден із таким рішенням органу ДФС, він може оскаржити рішення про відмову у прийнятті у порядку, що передбачений ст.56 ПКУ (п.п.49.12.2 ПКУ). 

Відповідно до п.49.13 ПКУ, у разі,  якщо в установленому законодавством порядку буде встановлено факт неправомірної відмови контролюючим органом (посадовою особою) у прийнятті податкової декларації, остання вважається прийнятою у день її фактичного отримання контролюючим органом.

Отже, на підставі наведених вище норм ПКУ, ВС прийшов до наступного висновку. Якщо платник не може подати декларацію з ПДВ в електронній формі з незалежних від нього причин, а податкова декларація, заповнена правильно в частині формування  всіх обов’язкових реквізитів, передбачених пунктами 48.3 та 48.4 ПКУ, то така декларація повинна бути прийнятою та вважається поданою датою її подання.

Зверніть увагу на висновки, що ВС виклав у Постанові від 31.07.2018 року у справі №810/1570/16 (№К/9901/50496/18) : «Недодержання платником податків приписів п. 49.4. ст.49 ПКУ щодо подання податкової звітності з податку на додану вартість в електронній формі та надання такої звітності у паперовій формі, само по собі, не є підставою для відмови у прийнятті податкової декларації, при умові наявності у поданих документах реквізитів, передбачених пунктами 48.3 та 48.4 ст.48 ПКУ». 

Тобто, у Постанові від 31.07.2018 року ВС зайняв навіть ліберальнішу до платника податків позицію, фактично вказавши на те, що платник може подати декларацію будь-яким способом, головне, щоб було заповнено всі обов’язкові реквізити, що передбачені пунктами 48.3 та 48.4 ПКУ. 

Якщо виник спір з органом ДФС

В ситуації, коли орган ДФС відмовляється прийняти податкову декларацію, у т.ч. на паперовому носії, єдиним виходом є – звернутися із позовною заявою до суду. Можна, звичайно спершу оскаржити протиправність дії посадових осіб контролюючого органу до ДФС України, але ймовірність позитивного рішення є мінімальною, а втрата часу обліковується тижнями.

Разом із тим, п.49.10 ПКУ передбачає, що відмова  посадової особи контролюючого органу прийняти податкову декларацію з будь-яких причин, не визначених ст.49 ПКУ, у т.ч. висунення будь-яких не визначених ст.49 ПКУ передумов щодо такого прийняття (включаючи зміну показників такої податкової декларації, зменшення або скасування від'ємного значення об'єктів оподаткування, сум бюджетних відшкодувань, незаконного збільшення податкових зобов'язань тощо) забороняється.

Отже, якщо платником правильно заповнено всі обов’язкові реквізити, що передбачені пунктами 48.3 та 48.4 ПКУ (навіть за умови помилки у визначенні податкових зобов’язань) та такий платник має діючий ЕЦП (у т.ч. не закінчився строк дії сертифіката відкритого ключа), то декларація такого платника повинна бути прийнята органом ДФС. В іншому випадку, дії посадових осіб органу ДФС є неправомірними і платник має всі підстави для отримання позитивного судового рішення. Але для цього потрібно врахувати декілька нюансів.

Перш ніж звертатися із позовом до суду, платнику потрібно пересвідчитися у тому, що у податковій декларації заповнені всі обов’язкові реквізити. Крім того, слід переконатися, що строк дії ЕЦП не закінчився. Доцільно також звернутися із листом до Акредитованого центру  сертифікації  ключів із проханням  підтвердити, що ключ платника все ще є діючим та незаблокованим.

Якщо договір про визнання електронних документів органом ДФС не розірваний, але в електронні квитанції вказується, що «можливе припинення дії договору про визнання електронної звітності», то  такі квитанції слід долучити до позовної заяви.

При цьому, неприйняття декларації з підстав «можливого припинення дії договору», чинним законодавством не передбачено і суперечить п. 49.10 ПКУ. 

У позовній заяві предметом позову доцільно ставити вимоги:

- визнати протиправною відмову органу ДФС прийняти податкову декларацію; 

- визнати податкову декларацію позивача такою, що подана у день її фактичного отримання.

Зверніть увагу на те, що заявлені вище вимоги вважатимуться вимогами немайнового характеру. Тому за кожну вимогу (у нашому випадку їх дві) юридичній особі доведеться сплатити судовий збір на рівні 1 прожиткового мінімуму на 1 працездатну особу (в 2018 році – 1762,00 грн.), а фізичній особі доведеться сплатити 0,4 прожиткового мінімум на 1 працездатну особу (в 2018 році - 704,80 грн.).

Слід пам’ятати, що не варто відкладати подачу звітності на останній день. За можливості, слід подавати електронну звітність хоча б за 5 днів до граничного строку – тоді у платника буде можливість вчасно відправити податкову декларацію засобами поштового зв’язку (це є важливим з огляду на те, що в канцелярії органу ДФС можуть відмовитися прийняти паперову звітність, і відмовитися надати письмову відповідь про відмову).