14 способів відкоригувати фінрезультат законними методами

У чому суть питання. Як відомо, що більший додатний фінрезультат (прибуток) підприємства, то більше й податкове навантаження. Чи можна зменшити фінрезультат, застосовуючи суто бухгалтерські правила? Можна, дотримуючись наших рекомендацій. Але бувають ситуації, коли потрібно збільшити фінрезультат. У такому разі дійте від зворотного.

Перший, хто побачить, чи успішно спрацювало підприємство у звітному періоді, – це бухгалтер. Саме він виводить основний показник діяльності – фінрезультат. Це може бути як прибуток, так і збиток. Про фінрезультат бухгалтер відзвітує перед власником підприємства. А власника розмір цього показника може як засмутити, так і порадувати. Адже що більший додатний фінрезультат платника податку на прибуток, то більшу суму податку на прибуток доведеться перерахувати до бюджету. Це вилучить частину обігових коштів. Хоча такий прибуток свідчить про успішність компанії та хороші дивіденди.

Основні орієнтири

Прибуток – сума, на яку доходи перевищують пов’язані з ними витрати. Так стверджує п. 3 розд. I НП(С)БО 1 «Загальні вимоги до фінансової звітності». Цей самий пункт говорить: збиток – сума, на яку витрати перевищують доходи, для отримання яких ці витрати були здійснені.

Тому, щоб зменшити прибуток (збільшити збиток), треба зменшити доходи та/або збільшити витрати. Але як це зробити? Адже відповідно до ст. 1 Закону від 16.07.1999 № 996-XIV «Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні» (далі – Закон № 996) бухгалтерський облік – це лише «процес виявлення, виміру, реєстрації, накопичення, узагальнення, зберігання та передачі інформації про діяльність підприємства зовнішнім і внутрішнім користувачам для прийняття рішень».

Однак зверніть увагу: сучасний бухоблік немислимий без дотримання деяких постулатів, які названі основними принципами бухобліку та фінзвітності. Тобто завжди є місце професійному судженню бухгалтера, яке має базуватися на дотриманні таких принципів.

Крім того, будь-яке підприємство, яке веде бухоблік і складає фінзвітність відповідно до стандартів бухобліку, повинне дотримуватися обраної ним облікової політики. Формування облікової політики припускає вибір тих чи інших методів і процедур. Тобто є місце вибору найбільш «вигідного» варіанта.

«Порційне» збільшення витрат

До збільшення витрат призведе збільшення розміру сум («порцій»), які мають досить регулярний («порційний») характер списання на витрати звітного періоду. Можна запропонувати такі способи.

Спосіб 1. Правильно обрати методи амортизації необоротних активів

У разі вибору методів із найбільшою сумою амортизації на витрати спишеться найбільша сума.

Наприклад, застосування виробничого методу амортизації часто є більш вигідним, ніж інших методів (прямий зв’язок витрат із доходами). Інші методи нарахування амортизації за зростанням сум амортизації (для об’єктів з однаковою первісною вартістю, ліквідаційною вартістю та строком експлуатації) можна розташувати за таким порядком: прямолінійний метод, метод зменшення залишкової вартості, кумулятивний метод, метод прискореного зменшення залишкової вартості (п. 26 НП(С)БО 7 «Основні засоби»).

Амортизацію малоцінних необоротних матеріальних активів (далі – МНМА) для цілей збільшення бухгалтерських витрат краще проводити не за методом «50 % х 50 %», а за методом «100 %» – коли в першому ж місяці їх використання до складу витрат можна віднести всю вартість (п. 27 НП(С)БО 7), що амортизується.

До речі, дуже може допомогти дроблення об’єктів основних засобів (далі – ОЗ) на компоненти. Якщо такі компоненти враховувати у вигляді окремих об’єктів – МНМА, то в цілях збільшення амортизаційних сум це вигідно.

Факт: у рішенні Київського окружного адміністративного суду від 30.10.2025 у справі № 320/61934/24 зазначено: якщо один об`єкт ОЗ складається з частин, які мають різний строк корисного використання (експлуатації), то кожна з цих частин може визнаватися в бухобліку як окремий об`єкт ОЗ. При цьому «важливим аспектом є те, що дієслово «може» вказує на наявність у платника податків саме права обирати на власний розсуд між варіантами дій, кожен з яких є правомірним».

А для того щоб МНМА стало більше, треба встановити високу вартісну ознаку предметів, що входять до складу МНМА. У цілях бухобліку зробити це дозволяє п. 5 НП(С)БО 7.

Спосіб 2. Збільшити вартість необоротних активів, що амортизується

Якщо така вартість більша, до складу витрат спишуться більші суми щомісячної амортизації. Для цього можна піти на зменшення ліквідаційної вартості об’єкта ОЗ або нематеріального активу (мотив – перегляд очікуваних економічних вигід від реалізації об’єкта після закінчення строку його використання або ліквідації).

Треба знати, що ліквідаційна вартість – це оціночна величина, яка залежить від облікових оцінок, прийнятих на підприємстві. Визначати таку вартість може створена на підприємстві комісія (див. лист Мінфіну від 07.04.2015 № 31-11420-07-5/12145).

Правда, нульова ліквідаційна вартість такого об’єкта необоротних активів, як ОЗ, швидше виняток, ніж правило. У будь-якому разі ліквідаційна вартість об’єкта ОЗ точно не може бути нульовою, якщо підприємство амортизує його методом зменшення залишкової вартості (пп. 2 п. 26 НП(С)БО 7, лист Мінфіну від 25.06.2001 № 053-2989).

Спосіб 3. Переглянути строк корисного використання необоротних активів

Якщо скоротити строк корисного використання, щомісячні суми амортизаційних відрахувань збільшаться. Мотивом перегляду строку корисного використання об’єкта ОЗ може стати, наприклад, зміна очікуваних економічних вигід від його використання (п. 25 НП(С)БО 7). Нематеріальні активи надають ще більше можливостей. Зокрема, на сьогодні цілком може прискоритися передбачуваний моральний знос (п. 26 НП(С)БО 8).

Спосіб 4. Витрати на розробку нематеріальних активів вважати витратами на дослідження

Цей шанс закріплено в п. 7–9 НП(С)БО 8 – нормах, які описують різницю в порядку списання витрат на розробку і витрат на дослідження.

Виявляється, що витрати на дослідження і витрати на розробку мають різну «природу». Щоб уловити різницю, треба звернутися до п. 4 НП(С)БО 8, в якому розкривається значення використаних у цьому стандарті термінів. Дослідження мають бути заплановані підприємством і проводитися ним уперше з метою отримання й розуміння нових знань. Розробки припускають застосування підприємством результатів досліджень у найрізноманітніших цілях: для планування і проєктування нових або більш удосконалених матеріалів, продуктів, процесів, систем або послуг до початку їх серійного виробництва або використання.

Витрати на дослідження підлягають відображенню у складі витрат того звітного періоду, в якому вони були здійснені, тобто списуються в дебет субрахунку 941 «Витрати на дослідження та розробки». Витрати на розробки капіталізуються з метою визнання нематеріальних активів (такі витрати «збираються» на субрахунку 154 «Придбання (створення) нематеріальних активів»).

Щоб витрати не треба було капіталізувати, підприємство не повинне декларувати намір, не мати технічної можливості й ресурсів для доведення такого нематеріального активу до стану, в якому він придатний для реалізації або використання, не припускати, що в майбутньому отримає економічні вигоди та, звісно ж, не мати можливості прямо пов’язувати із цим активом понесені витрати.

Спосіб 5. Використовувати вигідний метод оцінки вибуття запасів

Тобто той метод, який передбачає найбільшу суму списання їхньої вартості до складу витрат.

Звісно, на кожному підприємстві вже є налагоджений механізм оцінки запасів під час їх вибуття тим чи іншим методом із п. 16 НП(С)БО 9 «Запаси» (а може, і декількома методами залежно від «характеру» запасів). Проте в наших цілях є сенс цей метод (методи) переглянути. Адже в разі вдалого вибору методу оцінки запасів до складу витрат потрапить більша сума.

На простенькому прикладі це порівняння має такий вигляд.

Приклад

Припустимо, на початок місяця в залишках товар А не значився. Протягом місяця підприємство придбало 60 од. товару трьома партіями:

• першу – 20 од. за ціною 1 000 грн загальною вартістю 20 000 грн (без ПДВ);
• другу – 20 од. за ціною 1 200 грн загальною вартістю 24 000 грн (без ПДВ);
• третю – 20 од. за ціною 1 400 грн загальною вартістю 28 000 грн (без ПДВ).

Протягом місяця було продано 35 од. товару:

• з першої партії – 5 од. за ціною 1 100 грн на суму 5 500 грн (без ПДВ). Торговельна націнка на одну од. товару становить 100 грн;
• з другої партії – 10 од. за ціною 1 320 грн на суму 13 200 грн (без ПДВ). Торговельна націнка на одну од. товару – 120 грн;
• з третьої партії – 20 од. за ціною 1 540 грн на суму 30 800 грн (без ПДВ). Торговельна націнка на одну од. товару – 140 грн.

Розглянемо, як впливає на собівартість реалізації обраний спосіб вибуття запасів (див. таблицю).

(грн)

Як бачимо, відмінність між методами є. Наприклад, відомо, що в періоди зростання цін найменша сума списується за методом ФІФО.

Разове збільшення витрат

Витрати можна збільшувати і шляхом своєчасного прийняття потрібного рішення.

Спосіб 6. Уважати, що об’єкт основного засобу ремонтували, а не поліпшували

Роботи, пов’язані з об’єктами ОЗ можуть приводити:

• до підтримки об’єкта в робочому стані й отримання первісно визначеної суми майбутніх економічних вигід від його використання (тобто відновлення робочого ресурсу об’єкта). Це може бути проведення технічного огляду, нагляду, обслуговування, ремонту тощо (п. 15 НП(С)БО 7);
• до поліпшення об’єкта, яке призводить до збільшення майбутніх економічних вигід, первісно очікуваних від його використання (тобто збільшення очікуваного строку корисного використання об’єкта або збільшення кількості та/або якості продукції (робіт, послуг), яка виробляється об’єктом). Це модернізація, модифікація, добудова, дообладнання, реконструкція об’єкта тощо (п. 14 НП(С)БО 7).

Те, які роботи проведено з об’єктом ОЗ, вирішує керівник підприємства. Згідно з п. 30 Методичних рекомендацій з бухгалтерського обліку основних засобів, затверджених наказом Мінфіну від 30.09.2003 № 561 (далі – Методрекомендації № 561), саме він приймає рішення про характер та ознаки таких робіт. А оскільки витрати на ремонт зменшують фінрезультат у періоді їх здійснення, а витрати на поліпшення об’єкта – амортизуватимуться, можна здогадатися, яке рішення йому треба прийняти (звісно, у межах, дозволених п. 14–15 НП(С)БО 7 і п. 29–33 Методрекомендацій № 561).

Суди також розуміють, що саме керівник підприємства визначає, які роботи вважаються поліпшенням об’єкта ОЗ, а які пов’язані з підтримкою його в робочому стані. Залежно від цього витрати відображаються або як капітальні інвестиції з подальшим збільшенням первісної вартості об’єкта ОЗ, або як витрати поточного періоду. Про це йдеться, наприклад, у постанові Верховного суду від 01.04.2020 у справі № 1440/1967/18. Іноді вони навіть підкреслюють, що лише платник наділений правом ухвалювати рішення, куди віднести суми, сплачені ним за ремонти: до складу витрат чи на збільшення первісної вартості основного засобу (див. рішення Сьомого апеляційного адміністративного суду м. Винниця від 20.01.2020 у справі № 240/5645/18).

І хоча, як сказано в рішенні Одеського окружного адміністративного суду від 03.03.2025 у справі № 420/34365/24, проведення, наприклад, капітального ремонту «саме собою не свідчить про необхідність автоматичної капіталізації понесених у такому випадку витрат» (адже «необхідність капіталізації пов’язується саме із впливом проведеного ремонту на вартість, період його експлуатації та взагалі можливість останньої без проведення ремонтних робіт»), перевіряльникам (та, можливо, й суду) все одно доведеться це доводити.

Спосіб 7. Уцінити запаси

Деякі підприємства не хочуть зв’язуватися з уцінкою запасів. Але ж п. 25 НП(С)БО 8 зобов’язує підприємства відображати запаси на дату балансу за чистою вартістю реалізації, якщо на цю дату їх ціна знизилася або вони зіпсувалися, застаріли або іншим чином втратили очікувану економічну вигоду!

Для цього треба, щоб керівник підприємства прийняв рішення, а уцінка оформлялася актом уцінки.

Щоправда, уцінювати запаси, які продаватимуться в тому самому звітному періоді, немає сенсу. Адже тоді на фінрезультат все одно вплине «доуціночна» вартість (сума уцінки + собівартість реалізації, зменшена у зв’язку з уцінкою).

Цікавий нюанс. Коригування фінансового результату в разі уцінки запасів ПКУ не передбачає (ІПК ДФС від 16.04.2018 № 1600/6/99-99-15-03-02-15/ІПК, ДПС від 05.08.2020 № 3208/ІПК/99-00-05-05-02-06). Водночас платникам податку на прибуток, які здійснюють такі коригування, треба бути уважними. Адже тоді, коли в бухобліку створено резерв знецінення запасів, виникають різниці згідно з п. 139.1 ПКУ.

Спосіб 8. Скласти акт у разі затримки первинного документа від контрагента

У ч. 5 ст. 9 Закону № 996 передбачено, що господарські операції мають бути відображені в облікових регістрах у тому звітному періоді, в якому вони були здійснені. Дати, на які слід визнати витрати, зазначено в НП(С)БО 16 «Витрати». Тому відкладати момент визнання витрат до звітного періоду, коли будуть отримані від контрагентів підтвердні первинні документи, не треба. У листі Мінфіну від 26.12.2019 № 35210-06-62/35178 підкреслено, що для цілей бухобліку має значення не дата підписання первинного документа, а саме дата (період) здійснення господарської операції.

Недарма Мінфін визначив, що в таких випадках підприємство повинне скласти внутрішній первинний документ («самоакт»). Такий акт має містити всі реквізити первинного документа, визначені в ч. 2 ст. 9 Закону № 996. А що стосується зазначеної в них суми витрат, то це оціночна сума, яка має ґрунтуватися на актуальній, доступній і надійній інформації. До джерел такої інформації можуть, зокрема, належати: умови договорів; статистична інформація про витрати підприємства за попередні періоди; інформація про зміну тарифних ставок; інші джерела, визначені підприємством (лист Мінфіну від 22.04.2016 № 31-11410-06-5/11705).

Наша рекомендація: звісно, краще, якщо оціночна сума відразу буде остаточною (наприклад, її можна побачити з договору). Тоді підприємству не треба буде створювати у звітному періоді забезпечення, відображаючи його за кредитом субрахунку 474 «Забезпечення інших витрат і платежів». Тобто якщо це підприємство – платник податку на прибуток, який коригує фінрезультат до оподаткування, йому не доведеться згідно з пп. 139.1.1 ПК нівелювати бухгалтерські витрати «забезпечувальною» різницею.

Спосіб 9. Інвестиції у збитковий об’єкт інвестування враховувати за методом участі в капіталі

Цей спосіб можуть застосовувати підприємства-інвестори, в яких є вагомі вкладення у статутні капітали інших підприємств (на балансі значаться фінінвестиції).

Таким підприємствам варто звернути увагу на облік своїх фінінвестицій і, якщо це дозволяє НП(С)БО 12 «Фінансові інвестиції», перевести їх для обліку на субрахунку 141 «Інвестиції пов’язаним сторонам за методом обліку участі в капіталі». Цей метод дозволяє відобразити зміну загальної величини власного капіталу об’єкта інвестування, крім тих змін, які є результатом операцій між інвестором та об’єктом інвестування (п. 12 НП(С)БО 12).

Сума зміни розраховується, виходячи із частки інвестора у статутному капіталі об’єкта інвестування. Витрати визнаються в разі, якщо об’єкт інвестування спрацював збитково. Тоді у нашого інвестора зменшується балансова вартість фінансової інвестиції зі збільшенням втрат від участі в капіталі (Дт 96 «Втрати вiд участі в капіталі» – Кт 141).

Увага! Ті платники податків, які коригують фінрезультат на різниці, мінімізувати об’єкт оподаткування на прибуток таким чином не зможуть. Це не дозволить зробити різниця, наведена в пп. 140.5.3 ПКУ.

Спосіб 10. Зменшити балансову вартість активів, які на дату балансу оцінюються за справедливою вартістю

За справедливою вартістю можна, наприклад, оцінювати інвестнерухомість (п. 16 НП(С)БО 32 «Інвестиційна нерухомість»). Тоді зменшення справедливої вартості відображається за дебетом субрахунку 940 «Витрати від первинного визнання та від зміни вартості активів, які враховуються за справедливою вартістю». Обраний підхід застосовується до оцінки всіх подібних об’єктів інвестиційної нерухомості.

До речі, 2024 року в п. 5 НП(С)БО 32 з’явилися приклади об’єктів, які належать до інвестнерухомості. Наприклад, до такої нерухомості належить «земельна  ділянка, утримувана для використання в майбутньому, мету використання якої ще не визначено». Або «будівля, яка не зайнята, але утримується для надання в оренду за однією чи кількома операційними орендами». Тобто важливими є не тільки наявні факти, а й навіть плани підприємства!

І хоча залучення до оцінки суб’єкта оціночної діяльності всіляко вітається, вимогу обов’язковості участі професіоналів у такому разі в законодавстві не сформульовано. До того ж, п. 19–20 НП(С)БО 32 навіть описують правила визначення справедливої вартості тієї інвестнерухомості, за якою сформувався активний ринок, та тієї інвестнерухомості, за якою активного ринку немає. Тому застосування цих правил звичайними експертами підприємства (не професіоналами) є цілком обґрунтованим.

Ще за справедливою вартістю можна оцінювати фінінвестиції та інші фінансові активи. Зокрема, згідно з п. 8 НП(С)БО 12 сума зменшення балансової вартості фінінвестицій, які оцінюються підприємством за справедливою вартістю, на дату балансу відображається у складі інших витрат.

Спосіб 11. Зменшити корисність активів

Звісно, передусім ідеться про ОЗ та нематеріальні активи, хоча можна також зменшити корисність і фінансових активів, щодо яких не застосовується оцінка за справедливою вартістю. Ознаки, які можуть про це свідчити, перелічено в п. 6 НП(С)БО 28 «Зменшення корисності активів». Наприклад, зменшення корисності ОЗ відображається проведенням Дт 972 «Втрати вiд зменшення корисності активів» – Кт 131 «Знос основних засобів».

Особливу увагу слід звернути на ОЗ та нематеріальні активи, які з початку воєнного стану знаходяться на непідконтрольній Україні території. У листі Мінфіну від 10.10.2022 № 41010-06-62/23254 зазначено, що такі активи не можна списувати з балансу, допоки не буде проведено їх повноцінну інвентаризацію. Проте є нюанс: оскільки підприємство не контролює такі активи, йому слід оцінити негативний вплив змін в економічному та правовому середовищі та визнати суми втрат від зменшення їх корисності до моменту настання умов доступу до таких активів, проведення інвентаризації та ухвалення відповідно рішення щодо їх списання або відновлення корисності. Про неможливість доступу до активів та первинних документів підприємства треба зазначити у Примітках до фінзвітності.

Спосіб 12. Дисконтувати довгострокові дебіторські заборгованості

Пункт 12 НП(С)БО 10 «Дебіторська заборгованість» вимагає, щоб довгострокова дебіторська заборгованість (як відсоткова, так і безвідсоткова) відображалася в балансі за її теперішньою вартістю. Оскільки теперішня вартість, скоріш за все, буде менша за номінальну, у звітному періоді слід визнати витрати на суму дисконту за дебетом субрахунку 952 «Інші фінансові витрати». І хоча в подальших періодах різниця між номінальною вартістю заборгованості та її теперішньою вартістю поступово збільшуватиме дохід (тобто відображатиметься за кредитом субрахунку 733 «Інші доходи від фінансових операцій»), ефект від дисконтування може бути значним якраз у тому звітному періоді, коли це треба (першому).

Зменшення доходу

Зменшення суми доходів звітного періоду також може вплинути на фінрезультат. Для цього можна вжити таких заходів.

Спосіб 13. Коректно визначати момент передання покупцю ризиків та вигід

Ідеться про ризики та вигоди, пов’язані з правом власності на продукцію (товар, інший актив).

Наприклад, у п. 15 МСБО 18 «Дохід» прямо сказано, що «передача ризиків і винагород від володіння відбувається не одночасно з передачею юридичного права власності або з передачею у володіння». І якщо в підприємства залишаються істотні ризики від володіння, правочин не розглядається як продаж, і дохід не визнається. Зберігати за собою істотні ризики володіння можна по-різному (приклади таких ситуацій наведено в п. 16 цього стандарту).

Спосіб 14. Відтягнути визнання доходу від операцій із надання послуг

Тобто не визнавати дохід від операцій із надання послуг якнайдовше, а якщо визнавати, то в мінімальній сумі.

Цей шанс надають п. 10–14 НП(С)БО 15 «Дохід». Адже дохід, пов’язаний із наданням послуг, визнається, виходячи з міри завершеності операції на дату балансу, якщо результат цієї операції можна оцінити достовірно. Тобто треба:

• або обрати оптимальний метод оцінки міри завершеності операції з надання послуг (п. 11);
• або визнати, що достовірно оцінити дохід від надання послуг немає змоги, не існує і ймовірності відшкодування понесених витрат. Тоді дохід взагалі не визнається, а понесені витрати списуються до складу витрат звітного періоду (п. 14).

Правда, слід бути обережним (принаймні, треба мати «залізні» аргументи, які вказують на таку можливість). Адже постачальник послуг має визнати дохід у періоді надання послуг навіть незалежно від того, згодний з цим замовник чи ні, підписаний замовником відповідний акт чи ні. Сам факт відсутності такого акта не змінює фактичної дати надання послуг. Тоді постачальник послуг має скласти внутрішній первинний документ («самоакт»).