Облік власного капіталу за МСФЗ

Величина власного капіталу будь-якого підприємства часто є визначальною для встановлення того, наскільки підприємство може здійснювати безперервну діяльність і наскільки ця діяльність забезпечена власними, а не запозиченими джерелами фінансування. Розкриття інформації про стан і зміни власного капіталу у звітності дозволяє управлінському персоналу оцінювати фінансову незалежність підприємства і напрями подальших управлінських рішень, а користувачам – робити висновок про рівень майстерності менеджерів розпоряджатися ввіреними їм ресурсам та довіру інших суб’єктів господарювання. Про особливості обліку та звітного відображення складових власного капіталу відповідно до міжнародних стандартів фінансової звітності (далі – МСФЗ) йтиметься в цій консультації.

Власний капітал: сутність і складові

У світовій практиці поняття «капітал» визначається як різниця між активами та зобов’язаннями підприємства.

Наші українські стандарти передбачають обчислення власного капіталу шляхом зменшення вартості активів на суму зобов’язань підприємства на звітну дату. Загалом така послідовність відповідає МСФЗ, оскільки згідно з п. 4.4 Концептуальної основи капітал визначається як частка в активах підприємства, яка залишається після того, як будуть погашені всі його зобов’язання. Проте, на відміну від П(С)БО, міжнародні стандарти трактують власний капітал як чистий капітал або чисті активи суб’єкта господарювання, адже вони є базовим джерелом фінансування. Достовірне та повне висвітлення у фінзвітності величини та складових власного капіталу є принциповим для оцінки ефективності фінансового менеджменту підприємства та прийняття подальших інвестиційних рішень як власниками, так і користувачами звітності.

До складу власного капіталу включаються (п. 4.20–4.23 Концептуальної основи):

• кошти, унесені акціонерами (зареєстрований або статутний капітал);
• нерозподілений прибуток;
• резерви, які відображають асигнування нерозподіленого прибутку. Нагадаємо, у міжнародній практиці виділяють нормативні резерви, тобто передбачені законодавством (в Україні таким є, наприклад, резервний капітал) та ненормативні (створені на основі рішення власників підприємства, наприклад, фонди соціального чи виробничого розвитку підприємства);
• резерви, які відображають коригування збереження капіталу (до них можуть належати суми дооцінок або сума емісійного доходу).

Порядок облікового відображення операцій зі складовими власного капіталу слід розглядати за його елементами. Цікаво, що «набір» складових власного капіталу не є стандартним і може містити різні елементи. Це визначається політикою розвитку підприємства, що втілюється в рішеннях власників про створення різноманітних фондів розвитку (додатковий капітал), напрямів розподілу прибутку, операцій із власними акціями.

Рішення про формування складових власного капіталу впливає на його оцінку. Як правило, основною оцінкою є справедлива вартість. Вона використовується для визначення величини внесків засновників до зареєстрованого (статутного) капіталу; розрахунку суми дооцінки необоротних активів, яка відображається у складі додаткового капіталу; приведення балансової вартості активів і зобов’язань до справедливої, яка на кінець періоду може бути меншою від зафіксованої в бухгалтерському обліку.

Водночас оцінка величини власного капіталу, відображена в реєстраційних документах, може суттєво відрізнятися від тієї, що буде визначена на підставі облікових даних на кінець звітного періоду. Це обумовлюється впливом результатів господарської діяльності на величину власного капіталу і зміною ринкових умов господарювання.

Кошти, унесені акціонерами

У частині зареєстрованого капіталу особливої уваги потребують операції з інструментами власного капіталу, які регулюються рядом міжнародних стандартів: МСФЗ (IFRS) 2 «Платіж на основі акцій», МСФЗ (IFRS) 7 «Фінансові інструменти: розкриття інформації», МСФЗ (IFRS) 9 «Фінансові інструменти», МСБО (IAS) 32 «Фінансові інструменти: подання», МСБО (IAS) 39 «Фінансові інструменти: визнання і оцінка» (кожен стандарт визначає певний аспект визнання операцій із власним капіталом або віднесення відповідних операцій до розрахунків за зобов’язаннями).

Інструментом капіталу згідно з п. 11 МСБО (IAS) 32 вважається будь-який контракт, який засвідчує залишкову частку в активах суб’єкта господарювання після вирахування всіх його зобов’язань. До цих інструментів належать акції. Унаслідок таких операцій зареєстрований капітал зазвичай збільшується на суму інструментів капіталу, емітованих для проведення відповідних розрахунків.

Що стосується вказаної складової власного капіталу, то вона пов’язана з низкою проблемних питань. Одне з них – визнання привілейованих акцій інструментами власного капіталу чи фінансовими зобов’язаннями. Для вирішення даного питання бухгалтерська служба кожного підприємства повинна зосередити увагу на сутності такого інструменту, керуючись положеннями МСБО (IAS) 32. Так, якщо привілейовані акції випущені зі встановленим чітким строком їх подальшого викупу, вони визнаються фінансовими зобов’язаннями (пп. «а» п. 18 МСБО (IAS) 32) із відповідним відображенням у складі довгострокових зобов’язань підприємства.

Якщо розглядати привілейовані акції як інструменти власного капіталу, слід урахувати певні особливості погашення прибутку на акцію. Так, привілейована акція, що передбачає погашення на конкретну дату або за вибором утримувача, містить фінансове зобов’язання, оскільки емітент має зобов’язання передати фінансові активи утримувачу акції. Право емітента викупити акції за грошові кошти не відповідає визначенню фінансового зобов’язання, оскільки він не має поточного зобов’язання передавати фінансові активи акціонерам. У цьому випадку викуп акцій здійснюється винятково на розсуд емітента. Проте зобов’язання може виникнути:

• коли емітент акцій використовує своє право, зазвичай офіційно повідомляючи акціонерів про намір викупити акції (додаток КЗ 25);
• якщо рішення про виплати утримувачам привілейованих акцій (кумулятивних чи некумулятивних) виноситься на розсуд емітента. Тоді акції є інструментами власного капіталу (додаток КЗ 26).

Для здійснення аналізу підходів до визнання інструментів власного капіталу, а також порядку їх відображення в бухгалтерському обліку підприємства доцільно скористатися додатком КЗ 13 до МСБО (IAS) 32. У цьому додатку наведено такі приклади інструментів власного капіталу:

• звичайні акції без права дострокового погашення;
• певні інструменти із правом дострокового погашення;
• деякі інструменти (мається на увазі певний контракт щодо використання певних активів підприємства), які створюють для суб’єкта господарювання зобов’язання надати іншій стороні пропорційну частку чистих активів суб’єкта господарювання тільки при ліквідації;
• певні типи привілейованих акцій (наприклад, привілейована акція, яка передбачає погашення на конкретну дату або за вибором утримувача);
• варанти або опціони «кол», які дозволяють утримувачу передплатити або придбати фіксовану кількість звичайних акцій без права дострокового погашення у суб’єкта господарювання – емітента за фіксовану суму грошових коштів або інший фінансовий актив (іншими словами, це контракти, за якими підприємство-емітент може виконувати свої зобов’язання шляхом передачі частини власного капіталу у вигляді акцій тощо).

Крім того, МСБО (IAS) 33 «Прибуток на акцію», розкриваючи порядок розрахунку показників прибутковості акцій, визначає ряд цінних паперів, які за умовами укладених контрактів можуть бути перекласифіковані в інструменти власного капіталу. Такі боргові цінні папери визначаються як розбавляючі акції, а порядок обігу встановлюється міжнародними стандартами, що регулюють операції з фінансовими інструментами.

Крім наведених операцій із привілейованими акціями, до операцій з інструментами капіталу належать не лише операції з викупу (тоді відображається величина викупленого капіталу, яка зменшує суму власного капіталу) та повторного перепродажу акцій, але й різноманітне використання акцій як платіжних засобів (для розрахунків із постачальниками товарів, робіт, послуг, погашення заборгованості перед працівниками). У разі прийняття власниками рішення про викуп власних цінних паперів з їх подальшим анулюванням відбувається зменшення власного капіталу.

Що стосується вилученого капіталу та його відображення в обліку за міжнародними стандартами, то окремі питання висвітлені у МСБО (IAS) 32 та 33. У МСБО (IAS) 32 містяться також вказівки щодо власних викуплених акцій. Згідно із стандартом, якщо суб’єкт господарювання повторно купує свої власні інструменти капіталу, ці інструменти слід вираховувати із власного капіталу (п. 33, додаток КЗ 36 МСБО (IAS) 32). Прибуток чи збиток від таких операцій не визнаватиметься у прибутку чи збитку після придбання, випуску або анулювання власних інструментів капіталу суб’єкта господарювання. Такі власні викуплені акції можуть придбаватися та утримуватися суб’єктом господарювання або іншими членами консолідованої групи. Компенсація, сплачена чи отримана, визнаватиметься прямо у власному капіталі.

Нерозподілений прибуток

Нерозподілений прибуток є наслідком господарської діяльності підприємств за звітний період і визначається алгебраїчною сумою доходів і витрат від операцій з активами та зобов’язаннями, передбаченими в системі МСФЗ.

Прибуток (збиток) є результатом усіх здійснених господарських операцій за звітний період. Відповідно порядок формування прибутку розкривається в кожному із стандартів, що регулює облік операцій у межах конкретної складової активів чи зобов’язань із впливом на фінансові результати.

Водночас окрему увагу варто приділити порядку відображення дивідендів, які виплачуються підприємством за наявності прибутку. Положення щодо виплати дивідендів містить МСБО (IAS) 33, у якому передбачена можливість нарахування дивідендів на звичайні акції (п. 6) або виплати дивідендів звичайними акціями (п. 27). Сума нарахованих дивідендів за привілейованими акціями (некумулятивними та кумулятивними) відноситься на зменшення прибутку підприємства за звітний період (п. 14). Така практика характерна і для українських підприємств. Зокрема, дивіденди за акціями товариств нараховуються за рахунок прибутку підприємства після прийняття власниками відповідного рішення.

Додаткове роз’яснення щодо оцінки величини дивідендів, які виплачуються власникам, містить Тлумачення до КТМФЗ 17 «Виплати негрошових активів власникам». Так, у п. 11 цього документа визначено необхідність застосування справедливої вартості до активів, що виплачуються підприємством власникам у рахунок погашення заборгованості за дивідендами в негрошовій формі. У цілому, розглядаючи вплив операцій із цінними паперами на прибуток як джерело фінансування виплати дивідендів, бухгалтер повинен ретельно вивчати умови контрактів, на підставі яких підприємство використовує цінні папери для формування власного капіталу або здійснення розрахунків. Основна причина – досить тонкі грані між визнанням цінних паперів у складі власного капіталу чи переведенням їх до складу фінансових зобов’язань. У даному питанні слід керуватися, насамперед, МСБО (IAS) 32, додатковими при цьому виступатимуть інші міжнародні стандарти, які регулюють обіг і відображення в бухгалтерському обліку фінансових інструментів.

Резерви

Концептуальною основою передбачено, що залежно від законодавства держави, у якій здійснює свою діяльність підприємство, у складі власного капіталу можуть створюватися нормативні та додаткові резерви.

Створення резервів за рахунок нерозподіленого прибутку передбачає зменшення останнього та створення відповідних видів резервів у сумі, визначеній уповноваженими органами підприємства.

Формування додаткового капіталу здійснюється у процесі використання необоротних активів з обраною моделлю переоцінки, що передбачає відображення у складі власного капіталу сум проведених дооцінок.

Цікавим є питання відображення у складі власного капіталу величини безоплатно отриманих активів. МСФЗ такі операції не передбачено. Фахівці стверджують, що в інших країнах така практика не є поширеною. При цьому до складу власного капіталу вартість безоплатно отриманих необоротних активів може потрапити під час трансформації: тоді залишкову вартість вказаних активів із додаткового капіталу відносять до нерозподіленого прибутку. Іншим випадком є дооцінка отриманого таким чином активу до справедливої вартості. Утім слід звернути увагу на те, що більшість експертів указують на необхідність відображення доходу при безоплатному отриманні необоротних активів. Це пояснюється тим, що будь-яка річ, отримана підприємством без надання компенсації, є надходженням, а отже, передбачає сплату податків. Поряд із цим необхідним елементом залишається аналіз економічної сутності самої операції. Зокрема, якщо ресурси надаються акціонерами, слід ретельно проаналізувати таку дію на предмет зворотності внеску підприємством-одержувачем. За ймовірності повернення отриманих коштів підприємство повинне визнавати зобов’язання перед надавачем. Якщо ж повернення отриманих коштів або цінностей не передбачається, внески слід відображати у складі активів та додаткового капіталу за справедливою вартістю отриманих цінностей.

Не менш складним є також відображення в бухгалтерському обліку так званого емісійного доходу. Імовірність існування такої величини передбачена п. 78 МСБО (IAS) 1: «власний капітал та резерви поділяють на різні класи, такі як сплачений капітал, емісійний дохід та капітальні резерви». Емісійний дохід виникає у зв’язку із перевищенням доходів, отриманих підприємством від первинної емісії (випуску) власних акцій та інших корпоративних прав, над номіналом таких акцій (інших корпоративних прав). У частині різниці між вартостями власних інструментів капіталу МСБО містять кілька важливих положень.

У п. 16 МСБО (IAS) 33 передбачено віднесення різниці між справедливою та балансовою вартістю привілейованих акцій, які викуповуються самим підприємством, на збільшення нерозподіленого прибутку. У свою чергу, перевищення справедливої вартості звичайних акцій або іншого відшкодування, виплаченого додатково до справедливої вартості звичайних акцій, які можуть бути випущені згідно з первісними умовами конвертації, є прибутком власників привілейованих акцій, який вираховується при обчисленні прибутку або збитку, що відноситься до утримувачів звичайних акцій материнського підприємства (п. 17).

Крім того, п. 16 МСБО (IAS) 32 вказує на необхідність відображення у власному капіталі різниці між балансовою вартістю інструмента власного капіталу та справедливою вартістю фінансового зобов’язання на дату перекласифікації інструмента власного капіталу у фінансове зобов’язання (відповідно до умов цього стандарту). Тобто власний капітал збільшується або зменшується на суми різниці між різними вартостями інструментів власного капіталу найчастіше в результаті обігу таких інструментів і використання їх як фінансових інструментів при управлінні капіталом підприємства.

Звітність про власний капітал

МСБО (IAS) 1 передбачена необхідність подання суб’єктом господарювання звіту про зміни у власному капіталі, який включає (п. 106):

• загальний сукупний прибуток за період із зазначенням окремо загальних сум, що відносяться до власників материнського підприємства та до неконтрольованих часток;
• для кожного компонента власного капіталу – впливи ретроспективного застосування або ретроспективного перерахунку, що здійснювався у зв’язку із впровадженням або зміною облікової політики, визнаного відповідно до МСБО (IAS) 8;
• для кожного компонента власного капіталу – зіставлення вартості на початок та на кінець періоду з окремим розкриттям змін у результаті: прибутку чи збитку; іншого сукупного прибутку; операцій із власниками, які діють згідно з їхніми повноваженнями власників, показуючи окремо внески власників та виплати власникам, а також зміни в частках власності в дочірніх підприємствах, які не спричинили втрату контролю.

У свою чергу, у Примітках до річної фінансової звітності слід розкривати аналіз іншого сукупного прибутку за статтями, а також інформацію про види акцій із зазначенням за кожним із них номінальної вартості, суми дивідендів, визнаних як виплати власникам протягом цього періоду, а також відповідну суму дивідендів на акцію. Крім того, варто деталізувати складові зареєстрованого капіталу (кількість випущених акцій із зазначенням суми оплачених, тих, що перебувають в обігу, і тих, що вилучені на кінець звітного періоду). Доцільним для отримання повної інформації є надання характеристики кожного із створених за рішенням власників резервів із визначенням документальної підстави його створення, а також цілей, на які може спрямовуватися резерв.

ВИСНОВКИ

Власний капітал є різницею між величиною активів і зобов’язань підприємства. Однак ця облікова категорія також характеризує базові умови діяльності підприємства і є окремою сукупністю об’єктів, що підлягають визнанню, оцінці і змінюються в результаті різноманітних операцій із ними. Особливістю власного капіталу є чітка відповідність юридичним нормам і невелика кількість операцій із ним. Проте звітність у повній мірі повинна відображати існуючий стан і динаміку складових власного капіталу як основи діяльності підприємства, а також динаміку формування фінансових інструментів.