Формування резервів і забезпечень: для кого – обов'язок, а для кого – право?

Формування в бухгалтерському обліку резервів і забезпечень – не просте завдання. Хто зобов'язаний їх створювати? Кому дозволено не вдаватися до цієї процедури і тим самим спростити облік? Як відмову від резервів і забезпечень прописати в обліковій політиці? Про це і розповімо далі.

Запитання – відповіді

Для яких підприємств формування резервів і забезпечень є обов'язковим?

Формування резервів і забезпечень, зокрема резерву сумнівних боргів, резерву оплати відпусток та інших, є обов'язковим для всіх комерційних підприємств незалежно від організаційно-правової форми і форми власності (природно, за наявності підстав для їх формування). Цей факт підтверджується такими нормами і листами:

• за резервом сумнівних боргів: п. 7 НП(С)БО 10 (зобов'язує відображати в балансі поточну дебіторську заборгованість за чистою вартістю реалізації, яка дорівнює фактичній сумі такої заборгованості за мінусом резерву сумнівних боргів), а також лист Мінфіну від 07.07.2004 № 31-04200-01-29/12137;
• за іншими резервами (забезпеченнями): п. 13, 14 НП(С)БО 11 (зобов'язує створювати забезпечення, якщо в результаті минулих подій є вірогідність зменшення ресурсів підприємства), за резервом відпусток – додатково п. 7 НП(С)БО 26 (зобов'язує створювати забезпечення під майбутні виплати працівникам, що підлягають накопиченню), а також листи Мінфіну від 21.03.2006 № 31-34000-20-16/5770 та від 09.06.2006 № 31-34000-20-25/12321.

Але із цього правила є винятки (див. далі).

Для яких підприємств формування резервів і забезпечень – це право, а не обов'язок?

Згідно з п. 7 розд. І НП(С)БО 25 від обов'язкового формування резервів і забезпечень звільняються дві категорії юросіб, зазначені в пп. 2 п. 2 розд. І НП(С)БО 25 (нагадаємо, що в цьому підпункті названо ті СМП, які подають спрощений фінансовий звіт за формами № 1-мс та № 2-мс). Ідеться:

• про мікропідприємства (незалежно від застосовуваної ними системи оподаткування). Це підприємства, у яких згідно зі ст. 2 Закону від 16.07.1999 № 996-XIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» показники на дату складання річної фінансової звітності за рік, що передує звітному, відповідають щонайменше двом із таких критеріїв:

1) балансова вартість активів – до 350 тис. євро включно;

2) чистий дохід від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) – до 700 тис. євро включно;

3) середня кількість працівників – до 10 осіб включно.

Докладно про те, які підприємства потрапляють до категорії мікро і коли відбувається зміна групи, – у статті «Мікро, мале, середнє чи велике: навіщо треба визначати розмір підприємства» та прикладах від Мінфіну «Як підприємству визначити категорію, до якої воно належить (мікро-, мале, середнє, велике)»;

• про непідприємницькі товариства.

Зазначеним категоріям підприємств (мікропідприємствам і непідприємницьким товариствам) на підставі п. 7 розд. І НП(С)БО 25 резерви можна не формувати, оскільки цей пункт дозволяє:

• не створювати забезпечення майбутніх витрат і платежів (на оплату майбутніх відпусток працівникам, виконання гарантійних зобов'язань тощо), а визнавати відповідні витрати в періоді їх фактичного здійснення;
• поточну дебіторську заборгованість включати до підсумку балансу за її фактичною сумою (а не за чистою реалізаційною вартістю із створенням резерву сумнівних боргів).

Своє рішення про те, формувати чи не формувати резерви і забезпечення, такі підприємства повинні зафіксувати в обліковій політиці.

Як ухвалюється рішення про неформування резервів і забезпечень?

Оскільки мікропідприємства і непідприємницькі товариства мають право не створювати резерви і забезпечення, рішення про це потрібно закріпити в наказі про облікову політику. Адже якщо нічого не прописати в обліковій політиці, вважатиметься, що резерви та забезпечення слід формувати (відмову від них не зафіксовано).

Прописати відмову від резервів мікропідприємство може буквально так, як це звучить у НП(С)БО 25:

«Не створювати забезпечення наступних витрат і платежів (на виплату наступних відпусток працівникам, виконання гарантійних зобов'язань тощо), а визнавати відповідні витрати у періоді їх фактичного понесення.

Поточну дебіторську заборгованість включати до підсумку балансу за її фактичною сумою».

Не буде помилкою, якщо сформулювати це коротко: «Не створювати забезпечення майбутніх витрат і платежів на оплату наступних відпусток працівників, виконання гарантійних зобов'язань, резерви сумнівних боргів та інші резерви та забезпечення».

Мікропідприємство за фактом помилково подає до органів статистики (а «прибутківці» – і до органу ДПС) не Фінансовий звіт мікропідприємства (форми № 1-мс та № 2-мс), а звичайний Фінансовий звіт малого підприємства (форми № 1-м та № 2-м). Чи може це підприємство не формувати резерви?

Уважаємо, що так. Адже в п. 7 розд. І НП(С)БО 25 йдеться про те, що резерви можуть не формувати підприємства, дослівно: «...зазначені в підпункті 2 пункту 2 цього розділу...». Умови про те, що такі підприємства повинні фактично подавати саме спрощені форми № 1-мс та № 2-мс, у п. 7 розд. І НП(С)БО 25 – немає. І якщо, наприклад, мікропідприємство, зазначене в пп. 2 п. 2 розд. І НП(С)БО 25, за фактом замість форм № 1-мс та № 2-мс подає форми № 1-м та № 2-м, то воно від цього не перестане бути мікропідприємством. А отже, згідно з п. 7 розд. І НП(С)БО 25 матиме право не формувати резерви.

Утім, не виключаємо, що податківці можуть мати іншу думку. Тож теоретичний ризик негативних наслідків у разі використання «не своїх» форм фінзвітності існує. Тобто, якщо мікропідприємство скористалося формами для малих, контролери можуть розцінювати його як мале, і тоді відмова від створення резерву сумнівних боргів, резерву відпусткових не діятиме… Адже це прерогатива лише мікропідприємств. Уникнути такого ризику допоможе подача своїх форм, а для мікро це – форми № 1-мс і № 2-мс.