Табелювання сумісників

Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб.

Статтею 21 Кодексу законів про працю України (КЗпП України) визначено, що трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов′язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов′язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін. Працівник має право реалізувати свої здібності до продуктивної і творчої праці шляхом укладення трудового договору на одному або одночасно на декількох підприємствах, в установах, організаціях, якщо інше не передбачене законодавством, колективним договором або угодою сторін.

Сумісництвом вважається виконання працівником, крім своєї основної, іншої регулярної оплачуваної роботи на умовах трудового договору у вільний від основної роботи час на тому ж або іншому підприємстві, в установі, організації або у громадянина (підприємця, приватної особи) за наймом, відповідно до Положення про умови роботи за сумісництвом працівників державних підприємств, установ і організацій, затвердженого наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства фінансів України 28.06.1993 № 43.

Працювати на умовах сумісництва працівник може на тому ж самому підприємстві, що є його основним місцем роботи, це внутрішнє сумісництво, або на іншому підприємстві, яке не є його основним місцем роботи – це зовнішнє сумісництво.

Статтею 50 КЗпП України визначено, що нормальна тривалість робочого часу працівників не може перевищувати 40 годин на тиждень. Підприємства і організації при укладенні колективного договору можуть встановлювати меншу норму тривалості робочого часу, ніж передбачено в частині першій цієї статті.

Стаття 102-1 КЗпП України визначає, що працівники, які працюють за сумісництвом, одержують заробітну плату за фактично виконану роботу.

Підставою для нарахування заробітної плати працівникам є табель обліку робочого часу (далі – табель). Типова форма табелю затверджена наказом Державного комітету статистики України 05.12.2008 № 489. У табелі має бути відображено фактичне використання робочого часу. Облік використання робочого часу здійснюється за кожний робочий день (зміну). Кількість відпрацьованого часу слід заповнювати у годинах. Умовні позначення видів неявок працівників робляться лише на підставі офіційних документів.

vn.dsp.gov.ua