Більше за темою:
Торговельна марка: правила та нюанси укладання ліцензійного договору
Фізособа-підприємець звернулася до суду з позовом до іншої фізособи-підприємця. Позивач просив суд визнати недійсним повністю свідоцтво та зобов’язати Державну організацію «Український національний офіс інтелектуальної власності та інновацій» внести відомості до державного реєстру свідоцтв на знак для товарів і послуг, що належать фізичній особі.
Суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний господарський суд, у задоволенні позову відмовив.
КГС Верховного Суду скасував судові рішення в зазначеній частині та закрив провадження у справі на підставі п. 1 ч. 1 ст. 235 Господарського процесуального кодексу, зазначивши, що суди попередніх інстанцій залишили поза увагою те, що вимога позивача про визнання недійсним свідоцтва не підлягає розгляду за правилами господарського судочинства, оскільки власником свідоцтва, яке визнається недійсним (за встановленими попередніми судовими інстанціями обставинами), є не відповідач, а фізична особа.
Указана вимога стосується позбавлення фізичної особи права власності на торговельну марку шляхом визнання недійсним свідоцтва, належним відповідачем щодо цієї вимоги має бути саме власник свідоцтва – фізична особа, а не фізична особа – підприємець.
КГС Верховного Суду дійшов висновку про відсутність правових підстав для розгляду зазначеної вимоги за правилами господарського судочинства. Ця вимога підлягає вирішенню в загальному суді (враховуючи необхідність розгляду справи за участю фізичної особи – власника спірного свідоцтва).
Постанова КГС Верховного Суду від 17.06.2025 у справі № 910/4461/23.
«Судова влада України»