Коли борг у податковому обліку можна визнати безнадійним через банкрутство боржника

У періоді, на який припадає дата ухвалення господарським судом постанови про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури, прийнятої у судовому засіданні за участі сторін, платник зменшує фінансовий результат до оподаткування відповідно до пп. 139.2.2 ПКУ на суму списаної дебіторської заборгованості як такої, що відповідає ознакам пп. «з» пп. 14.1.11 ПКУ.

ДЕРЖАВНА ПОДАТКОВА СЛУЖБА УКРАЇНИ

ІНДИВІДУАЛЬНА ПОДАТКОВА КОНСУЛЬТАЦІЯ

від 22.09.2020 р. № 3959/ІПК/99-00-05-05-02-06

Державна податкова служба України розглянула звернення щодо віднесення заборгованості до категорії «безнадійна» та коригування фінансового результату до оподаткування на суму такої заборгованості та, керуючись ст. 52 Податкового кодексу України (далі – Податковий кодекс), у межах повноважень повідомляє.

Як зазначено у зверненні платник є кредитором у справі про банкрутство.

У платника виникли наступні питання:

«На підставі якого документа заборгованість боржника, визнаного банкрутом, визнається безнадійною відповідно до вимог п.п. «з» п.п. 14.1.11 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу:

• постанови господарського суду про визнання боржника банкрутом та відкриття ліквідаційної процедури, прийнятої у судовому засіданні за участі сторін, чи закінчення ліквідаційної процедури та внесення запису у Єдиний державний реєстр про державну реєстрацію про призупинення юридичної особи;
• на підставі якого саме документа та в який податковий період товариство має право відповідно до п.п. 139.2.2 п. 139.2 ст. 139 Податкового кодексу здійснити коригування фінансового результату до оподаткування:
• на дату винесення постанови господарського суду про визнання боржника банкрутом та відкриття ліквідаційної процедури, прийнятої у судовому засіданні за участі сторін, чи на дату закінчення ліквідаційної процедури та внесення запису у Єдиний державний реєстр про державну реєстрацію про призупинення юридичної особи.

Безнадійна заборгованість – заборгованість, що відповідає одній з таких ознак, зокрема, заборгованість суб'єктів господарювання, визнаних банкрутами у встановленому законом порядку або припинених як юридичні особи у зв'язку з їх ліквідацією (п.п. «з» п.п. 14.1.11 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу ).

Відповідно до п. 1 ст. 1 Кодексу України з процедур банкрутства (далі – Кодекс), який набрав чинності з 21.04.2019, банкрутство – визнана господарським судом неспроможність боржника відновити свою платоспроможність за допомогою процедури санації та реструктуризації і погасити встановлені у порядку, визначеному цим Кодексом, грошові вимоги кредиторів інакше, ніж через застосування ліквідаційної процедури.

Боржник – юридична особа або фізична особа, у тому числі фізична особа - підприємець, неспроможна виконати свої грошові зобов'язання, строк виконання яких настав.

Кредитор – юридична або фізична особа, а також контролюючий орган, уповноважений відповідно до Податкового кодексу України здійснювати заходи щодо забезпечення погашення податкового боргу та недоїмки зі сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування у межах своїх повноважень, та інші державні органи, які мають вимоги щодо грошових зобов'язань до боржника;

забезпечені кредитори - кредитори, вимоги яких до боржника або іншої особи забезпечені заставою майна боржника; конкурсні кредитори - кредитори за вимогами до боржника, що виникли до відкриття провадження у справі про банкрутство і виконання яких не забезпечено заставою майна боржника;

поточні кредитори - кредитори за вимогами до боржника, що виникли після відкриття провадження у справі про банкрутство.

Згідно з п. 3 ст. 49 Кодексу у підсумковому засіданні господарський суд ухвалює одне з таких судових рішень:

• ухвалу про продовження строку процедури розпорядження майном у межах граничних строків, визначених цим Кодексом;
• ухвалу про введення процедури санації та затвердження плану санації у разі схвалення плану санації боржника зборами кредиторів та погодження його забезпеченими кредиторами в порядку, встановленому цим Кодексом;
• постанову про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури;
• ухвалу про закриття провадження у справі про банкрутство.

Відповідно до п. 1 ст. 58 Кодексу у випадках, передбачених цим Кодексом, господарський суд у судовому засіданні за участю сторін ухвалює постанову про визнання боржника банкрутом і відкриває ліквідаційну процедуру.

Згідно з п. 1 ст. 59 Кодексу з дня ухвали господарським судом постанови про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури:

• господарська діяльність банкрута завершується закінченням технологічного циклу з виготовлення продукції у разі можливості її продажу, крім укладення та виконання договорів, що мають на меті захист майна банкрута або забезпечення його збереження (підтримання) у належному стані, договорів оренди майна, яке тимчасово не використовується, на період до його продажу у процедурі ліквідації тощо;
• строк виконання всіх грошових зобов'язань банкрута вважається таким, що настав;
• у банкрута не виникає жодних додаткових зобов'язань, у тому числі зі сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), крім витрат, безпосередньо пов'язаних із здійсненням ліквідаційної процедури;
• припиняється нарахування неустойки (штрафу, пені), процентів та інших економічних санкцій за всіма видами заборгованості банкрута;
• відомості про фінансове становище банкрута перестають бути конфіденційними чи становити комерційну таємницю;
• продаж майна банкрута допускається в порядку, передбаченому цим Кодексом;
• скасовуються арешт, накладений на майно боржника, визнаного банкрутом, та інші обмеження щодо розпорядження майном такого боржника.

Накладення нових арештів або інших обмежень щодо розпорядження майном банкрута не допускається;

припиняються повноваження органів управління банкрута щодо управління банкрутом та розпорядження його майном, якщо цього не було зроблено раніше, члени виконавчого органу (керівник) банкрута звільняються з роботи у зв'язку з банкрутством підприємства, а також припиняються повноваження власника (органу, уповноваженого управляти майном) майна банкрута.

Таким чином, підставою для визнання заборгованості боржника, визнаного банкрутом, безнадійною відповідно до вимог п.п. «з» п.п. 14.1.11 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу є постанова про визнання його банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури.

Відповідно до п.п. 134.1.1 п. 134.1 ст. 134 Податкового кодексу об'єктом оподаткування податком на прибуток підприємств є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень Кодексу.

Резерв сумнівних боргів або резерв очікуваних кредитних збитків (зменшення корисності активів) визначено нормами ст. 139 Податкового кодексу.

Згідно з п.п. 139.2.1 п. 139.2 ст. 139 Податкового кодексу фінансовий результат до оподаткування збільшується:

• на суму витрат на формування резерву сумнівних боргів або резерв очікуваних кредитних збитків (зменшення корисності активів) відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності;
• на суму витрат від списання дебіторської заборгованості понад суму резерву сумнівних боргів або понад резерв очікуваних кредитних збитків (зменшення корисності активів).
• Відповідно до п.п. 139.2.2 п. 139.2 ст. 139 Податкового кодексу фінансовий результат до оподаткування зменшується:
• на суму коригування (зменшення) резерву сумнівних боргів або резерв очікуваних кредитних збитків (зменшення корисності активів), на яку збільшився фінансовий результат до оподаткування відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності;
• на суму списаної дебіторської заборгованості (у тому числі за рахунок створеного резерву сумнівних боргів або резерв очікуваних кредитних збитків (зменшення корисності активів), що відповідає ознакам, визначеним п.п. 14.1.11 п. 14.1 ст. 14 цього Кодексу.

Отже, у періоді, на який припадає дата ухвали господарським судом постанови про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури, прийнятої у судовому засіданні за участі сторін, платник зменшує фінансовий результат до оподаткування відповідно до п.п. 139.2.2 п. 139.2 ст. 139 Податкового кодексу на суму списаної дебіторської заборгованості, як такої, що відповідає ознакам п.п. «з» п.п. 14.1.11 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу.

Згідно з п. 52.2 ст. 52 Податкового кодексу індивідуальна податкова консультація має індивідуальний характер і може використовуватися виключно платником податків, якому надано таку консультацію.