Чи достатньою умовою є наявність первинних документів для формування податкового кредиту та витрат: позиція суду

Касаційним адміністративним судом у складі Верховного Суду скасовано постанову суду апеляційної інстанції та залишено в силі рішення суду першої інстанції, яким підтримано позицію ГУ ДПС у Харківській області у справі щодо спростування реальності господарських операцій позивача з його контрагентами.

Визнаючи доводи контролюючого органу щодо нереальності господарських операцій, суд першої інстанції взяв до уваги такі обставини: відсутність у зазначених постачальників фізичних, технічних, технологічних умов, кваліфікованого персоналу, об`єктивно необхідних для вчинення господарських операцій з постачання товару на адресу позивача, зокрема, не подання зазначеними суб`єктами господарювання звітності, пов`язаної з використанням трудових ресурсів (податкових розрахунків сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податків, і сум утриманого з них податку форми № 1ДФ); не підтвердження факту транспортування, навантаження, розвантаження, зберігання, приймання товарів, у зв`язку із відсутністю відповідних документів; відсутність сертифікатів якості або паспортів товару; за результатами аналізу інформації з Єдиного реєстру податкових накладних придбання вказаними контрагентами-постачальниками товарів та послуг відповідної номенклатури по ланцюгу постачання не встановлено; згідно з даними з Єдиного реєстру досудових розслідувань контрагенти фігурують у кримінальних провадженнях.

Верховний Суд зауважив, що транспортні документи не є первинними документами щодо господарської операції з придбання (постачання), разом з тим, при оцінці відповідного доводу ГУ ДПС як необґрунтованого, апеляційний суд не взяв до уваги наведені обставини щодо характеру діяльності контрагентів та вимоги Національного стандарту України ДСТУ Б В.2.7-127:2015, які об`єктивно свідчать не на користь доводу позивача, що господарські операції мали реальний характер. Оцінка судом першої інстанції факту відсутності у позивача документів щодо транспортування, розвантаження, приймання та зберігання товару є правильною з огляду на обсяг задокументованих позивачем операцій з придбання товарів, число постачальників та спільність їх характеристик. Допускаючи відсутність документів щодо транспортування товару, загальна практика господарювання передбачає їх наявність. Водночас у позивача немає документів щодо транспортування товару в операціях з 39 контрагентами.

Колегія суддів зазначила, що чинне податкове законодавство не ставить у залежність право платника податків на витрати та/або податковий кредит від виконання податкового обов`язку іншими платниками - постачальниками товарів (послуг). Однак, у разі встановлення в судовому процесі обставин, які свідчать, що платник податків був чи міг бути обізнаний щодо протиправної діяльності його контрагента, яка полягає в незаконній мінімізації податкових зобов`язань, зокрема, у створенні штучних підстав для збільшення витрат та/чи податкового кредиту, або у разі коли платник податків діяв без належної обачності чи обережності при виборі контрагента, який не виконує податкового обов`язку, при встановлених обставинах, які спростовують реальність господарських операцій, отримана таким платником податків податкова вигода у вигляді права на витрати та податковий кредит є безпідставною.

Враховуючи наведені обставини щодо характеру діяльності контрагентів та доступність до цієї інформації в офіційних джерелах, стверджувати, що позивач проявив належну обачність при виборі цих контрагентів, а також що у позивача не було обґрунтованих підстав сумніватись у добросовісності зазначених суб`єктів господарювання, не можна.

Як підсумок, у суду апеляційної інстанції не було підстав для застосування принципу індивідуальної відповідальності платника податку, адже на противагу доводам ГУ ДПС позивач не довів, що він діяв з належною обачністю при виборі контрагента та розумними заходами пересвідчився у достовірності первинних документів, на підставі яких сформував показники свого бухгалтерського та податкового обліку.

Касаційний адміністративний суд резюмує, що наявність первинних документів є обов`язковою, але не єдиною достатньою умовою для формування податкового кредиту та витрат, оскільки виконання зобов`язання за правочином зумовлює складання й інших документів. Формальне складення лише первинного документа не є беззаперечним доказом реальності конкретної господарської операції, якщо контролюючий орган наводить доводи, які ставлять під сумнів її здійснення, зокрема доводи щодо неможливості здійснення поставок контрагентами з огляду на відсутність у них матеріальних, трудових ресурсів для здійснення підприємницької діяльності та не відповідність при цьому номенклатури придбаних товарів номенклатурі поставлених товарів згідно з даними з Єдиного реєстру податкових накладних; епізодичну або обмежену терміном, на який припадають дати виписування документів на операцію з постачання, фінансову та податкову звітність контрагентів, не відображення у цій звітності відповідних податкових зобов`язань.

Відтак, постановою Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 28.12.2022 касаційну скаргу ГУ ДПС у Харківській області задоволено, постанову суду апеляційної інстанції від 20.02.2020 скасовано, а рішення Харківського окружного адміністративного суду від 23.10.2019, яким відмовлено в задоволені позовних вимог про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень на загальну суму 11,16 млн грн, – залишено в силі.

https://tax.gov.ua