Роз'їзний характер робіт для керівника

Чи може підприємство, яке займається будівельною діяльністю, запровадити роз’їзний характер роботи для керівника підприємства, щоб не оформлювати щоразу відрядження, коли він виїжджає на об’єкти будівництва в інші регіони? Для працівників, які займаються будівельно-монтажними роботами на цих об’єктах цей режим роботи запроваджено.

Чинне законодавство, хоч і оперує терміном «роз’їзний (пересувний) характер робіт», не дає прямого визначення цього поняття. Хоча постанова КМУ від 31.03.99 р. № 490 «Про надбавки (польове забезпечення) до тарифних ставок і посадових окладів працівників, направлених для виконання монтажних, налагоджувальних, ремонтних і будівельних робіт, та працівників, робота яких виконується вахтовим методом, постійно проводиться в дорозі або має роз'їзний (пересувний) характер» (далі - Постанова № 490) дає можливість скласти загальну уяву про нього.

В той же час Мінсоцполітики в листі від 17.11.06 р. № 307/13/133-06 рекомендувало керуватися в цьому питанні постановою Держкомпраці СРСР та Секретаріату ВЦРПС від 01.06.89 р. № 169/10-87 «Про затвердження Положення про виплату надбавок, пов’язаних з рухомим та роз’їзним характером робіт в будівництві», що діє в Україні відповідно до постанови ВР України від 12.09.91 р. № 1545-XII «Про порядок тимчасової дії на території України окремих актів законодавства Союзу РСР». Нею визначено, що надбавка за пересувний характер робіт встановлюється працівникам з метою компенсації підвищених витрат, пов'язаних з частою передислокацією організації (переміщенням працівників) або відірваністю від постійного місця проживання, а за роз’їзний характер робіт - працівникам, які виконують роботи на об'єктах, розташованих на значній відстані від місця розміщення організації, в зв'язку з поїздками в неробочий час від місця знаходження організації (збірного пункту) до місця роботи на об'єкті і назад. І далі у цій постанові наведено перелік працівників, яким їх може бути встановлено: надбавка за пересувний характер робіт виплачується всім працівникам, а надбавка за роз'їзний характер робіт - тільки робітникам і лінійним фахівцям. 

Таким чином керівник підприємства хоча б огляду на ці нормативні акти не попадає в категорію осіб, яким може бути встановлено надбавку за пересувний чи роз’їзний характер роботи, бо його робота такою не є. Але й нема прямої заборони на їх встановлення, тож будівельні підприємства можуть за бажанням встановити їх і керівнику. Головне, щоб замовник погодився на це, як про це сказано в Постанові № 490. Проте якщо замовником будівельно-монтажних робіт виступатиме «бюджет», то включити ці надбавки в кошторис може бути проблематичним.

В той же час підприємство переслідує за ціль «зекономити» на оформленні відряджень. Дійсно, запровадження працівникам надбавок за пересувний (роз’їзний) характер робіт, які «за день не можуть перевищувати граничні норми витрат, установлених Кабміном Міністрів України для відряджень у межах України » позбавляє необхідності оформлення їх (працівників) відряджень. При цьому витрати на проїзд та проживання таким працівникам компенсуються в загальному порядку, як при відрядженнях. Тож економія - в оформленні наказу та «авансового» звіту про відрядження. Документи на проїзд чи проживання керівник повинен надавати, навіть і в разі встановлення йому пересувного (роз’їзного) характеру роботи. 

Позбутися відрядження можна таким чином. Що таке відрядження? Службовим відрядженням вважається поїздка працівника за розпорядженням керівника органу державної влади (поїздка державного службовця — за розпорядженням керівника державної служби), підприємства, установи та організації, що повністю або частково утримується (фінансується) за рахунок бюджетних коштів, на певний строк до іншого населеного пункту для виконання службового доручення поза місцем його постійної роботи (за наявності документів, що підтверджують зв'язок службового відрядження з основною діяльністю підприємства) — загальновідоме визначення терміну з Інструкції про службові відрядження в межах України та за кордон, затвердженої наказом Мінфіну від 13.03.98 р. № 59, для «бюджетників». А для «небюджетників»?

«Небюджетники» самі в локальних актах з питань відрядження визначають, що вважати відрядженням. І, як правило, воно таке: «службовим відрядженням вважається поїздка працівника за розпорядженням керівника підприємства на певний строк до іншого населеного пункту для виконання службового доручення поза місцем його постійної роботи (за наявності документів, що підтверджують зв'язок службового відрядження з основною діяльністю підприємства)». Тож його можна доповнити нормою: «Не вважаються відрядженням службові поїздки керівника підприємства в інші населені пункти з питань, пов’язаних зі виконанням будівельно-монтажних робіт на будівельних об’єктах, які виконуються в них підприємством». 

В такому разі постає питання відшкодування витрат на такі поїздки. І перше, що спадає на думку, виникає додаткове благо. Але чи так це?

Підпунктом «г» пп. 164.2.17 ПК встановлено, що до оподатковуваного доходу включається дохід, отриманий як додаткове благо у вигляді суми грошового або майнового відшкодування будь-яких витрат або втрат платника податку, крім тих, що обов’язково відшкодовуються згідно із законом за рахунок бюджету або звільняються від оподаткування. Якщо поїздка працівника в інші населені пункти має службову ціль (відвідування об’єктів будівництва), то витрати на проїзд та проживання не є його додатковим благом. 

Крім того, додатковим благом відповідно до пп. «а» пп. 164.2.17 ПК вартість використання житла, інших об’єктів матеріального або нематеріального майна, що належать роботодавцю, наданих платнику податку в безоплатне користування, або компенсації вартості такого використання, але крім випадків, коли таке надання зумовлено виконанням платником податку трудової функції відповідно до трудового договору (контракту) чи передбачено нормами колективного договору або відповідно до закону в установлених ними межах. А відповідно до пп. «б» пп. 164.2.17 ПК додатково до винятків, передбачених підпунктом «а» цього підпункту, не вважаються додатковим благом платника податку доходи, одержані у формі та розмірах, що підлягають включенню роботодавцем до собівартості реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг.

Таким чином підприємство і без встановлення керівнику пересувного (роз’їзного) характеру роботи може позбутися оформлення йому відряджень в інші населені пункти для поїздки на об’єкти будівництва.