Співробітництво із суб’єктами, пов’язаними з РФ: правові аспекти

Про що стаття? Ми відповімо на запитання суб’єктів господарювання, у яких залишилися незавершені операції з контрагентами, пов’язаними з країною-агресором.

Суть проблеми

Багато суб’єктів господарювання із запровадженням в Україні воєнного стану опинилися в непростій ситуації, проте продовжують свою діяльність, шукаючи шляхи вирішення виниклих проблем. Одна з можливих проблем – наявність договорів з контрагентами, які так чи інакше пов’язані з Російською Федерацією (далі – РФ): у когось у засновниках числяться російські громадяни або ж юрособи, створені відповідно до законодавства РФ, а у когось кінцеві бенефіціари – резиденти РФ.

Після 24.02.2022 (дати запровадження воєнного стану в Україні) операції з такими суб’єктами потрапили під заборону. При цьому залишилися незавершеними господарські операції, розпочаті задовго до зазначеної дати. І тепер українські контрагенти не знають, що з такими операціями робити (на нашу консультаційну лінію надходить чимало дзвінків на цю тему). Крім того, посилена відповідальність за невиконання вимог законодавства стосовно заборонених операцій, а також передбачене примусове вилучення майна в осіб, пов’язаних з РФ. Саме тому виникають запитання, на які ми і відповімо в консультації.

Нормативна база

Основними документами, якими встановлені заборони на співробітництво з вищезгаданими контрагентами, є:

• постанова Правління НБУ від 24.02.2022 № 18, до якої вже неодноразово вносилися зміни (далі – Постанова № 18);
• постанова КМУ від 03.03.2022 № 187 (далі – Постанова № 187).

Заборонені господарські операції

Постанова № 187 забороняє такі види операцій, як:

1. Виконання, у тому числі у примусовому порядку, грошових та інших зобов’язань, кредиторами (стягувачами) у яких є РФ або особи, пов’язані з країною-агресором.

Під особами, пов’язаними з країною-агресором, у Постанові № 187 розуміються:

• громадяни РФ, крім тих, які проживають на території України на законних підставах;
• юрособи, створені та зареєстровані відповідно до російського законодавства;
• юрособи, створені та зареєстровані відповідно до законодавства України, кінцевим бенефіціарним власником, членом або учасником (акціонером), який має частку в статутному капіталі в розмірі 10 і більше відсотків, є РФ, громадянин РФ (крім тих, які проживають на території України на законних підставах) або юрособа, створена чи зареєстрована відповідно до російського законодавства.

2. Відчуження або передання в заставу та будь-які інші дії, що мають або можуть мати наслідком відчуження нерухомого майна, цінних паперів, корпоративних прав, транспортних засобів, повітряних і морських суден, суден внутрішнього плавання державою-агресором або пов’язаними з нею особами, крім безоплатного відчуження на користь держави Україна.

3. Відчуження, передання в заставу, будь-які інші дії, які мають або можуть мати наслідком відчуження нерухомого майна, цінних паперів, корпоративних прав, транспортних засобів, повітряних і морських суден, суден внутрішнього плавання на користь держави-агресора або пов’язаних з нею осіб.

Заборонені банківські операції

Стосовно банківських операцій діють заборони, установлені НБУ в Постанові № 18, а саме:

1. Зупинено здійснення обслуговуючими банками видаткових операцій за рахунками резидентів РФ і Республіки Білорусь (далі – РБ), за рахунками юросіб (крім банків), кінцевими бенефіціарними власниками яких є резиденти зазначених країн (п. 15 Постанови № 18).

2. Заборонено (п. 15¹ Постанови № 18):

• зараховувати кошти на рахунки клієнтів-фізосіб за переказами, ініційованими з використанням електронних платіжних засобів, емітованих учасниками міжнародних платіжних систем, що здійснюють свою діяльність на території РФ та РБ;
• приймати в Україні електронні платіжні засоби (включаючи перекази, здійснення розрахунків і видачу готівки), емітовані учасниками міжнародних платіжних систем, що здійснюють свою діяльність на території РФ та РБ.

3. Заборонено здійснення уповноваженими банками будь-яких валютних операцій (п. 17 Постанови № 18):

• з використанням російських і білоруських рублів;
• учасником яких є юрособа або фізособа, яка має місце перебування (зареєстрована/постійно проживає) в РФ та РБ;
• для виконання зобов’язань перед юридичними або фізичними особами, які мають місце перебування (зареєстровані/постійно проживають) в РФ та РБ.

Крім вищеперелічених обмежень постановою КМУ від 28.02.2022 № 164 також обмежене вчинення нотаріальних дій за зверненнями громадян РФ (крім тих, які проживають на території України на законних підставах) та юросіб, створених і зареєстрованих відповідно до російського законодавства, а також юросіб, кінцевим бенефіціарним власником, членом або учасником (акціонером), який має частку у статутному капіталі 10 і більше відсотків, є громадянин РФ або юрособа, створена відповідно до російського законодавства.

Відповідальність за порушення заборон

За порушення вищенаведених заборон передбачені серйозні заходи відповідальності.

Що загрожує суб’єктові господарювання, який здійснить операцію, заборонену Постановою № 187?

Усі правочини, укладені суб’єктом господарювання (далі – СГ) з порушенням мораторію, установленого Постановою № 187, є нікчемними (пп. 1 п. 2 Постанови № 187).

Крім того, щодо такого СГ або його посадових осіб можуть бути застосовані заходи відповідальності, передбачені законодавством.

Що чекає порушників, які співробітничають з особами, пов’язаними з державою-агресором?

До посадових осіб юрособи, які вчинили таке порушення, може бути застосована кримінальна відповідальність на підставі ст. 111¹ Кримінального кодексу (далі – КК). Цією статтею установлено відповідальність за колабораційну діяльність.

Так, ч. 4 цієї статті передбачає, що за провадження господарської діяльності у взаємодії з державою-агресором може бути застосоване покарання у вигляді штрафу до 10 000 НМДГ, або позбавлення волі на строк від 3 до 5 років з позбавленням права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю на строк від 10 до 15 років з конфіскацією майна.

Крім того, самій юрособі загрожує санкція у вигляді ліквідації – це передбачено ст. 96⁹ КК.

Ситуації з практики

Розглянемо декілька ситуацій і підкажемо, що слід зробити резидентам України, щоб не порушити вищенаведені заборони.

Ситуація 1

Постановою № 187 передбачено заборону на здійснення операцій стосовно громадян РФ, за винятком тих, хто на законних підставах проживає на території України. Які саме громадяни у цьому випадку маються на увазі та які документи вони повинні пред’явити для можливості співробітництва з ними?

Визначення поняття «проживання на території України на законних підставах» наведене в Законі від 18.01.2001 № 2235-III «Про громадянство України» (ст. 1). Це проживання в Україні іноземця чи особи без громадянства, які мають у паспорті громадянина колишнього СРСР зразка 1974 року відмітку про постійну чи тимчасову прописку на території України або зареєстрували на території України свій національний паспорт, або мають посвідку на постійне чи тимчасове проживання на території України, або мають військовий квиток, виданий іноземцеві чи особі без громадянства, які в установленому порядку уклали контракт про проходження військової служби у Збройних Силах України, або мають посвідчення біженця чи документ, що підтверджує надання притулку в Україні.

Виходячи із цього визначення і слід вимагати від фізособи відповідний документ, що підтверджує законність її проживання в Україні.

Ситуація 2

У нашого підприємства є господарський договір з особою, пов’язаною з країною-агресором (це підприємство, у статутному капіталі якого частка у розмірі 15 % належить громадянинові РФ). Договір постачання із цим підприємством був укладений ще до запровадження в Україні воєнного стану. За цим договором ми отримали передоплату за товар, але товар ще не поставили і тепер уже поставляти не будемо, хочемо розірвати договір. У якій спосіб нам тепер закрити цей договір? Отриману передоплату повернути не можемо – банк не пропускає платіж. Чи є варіанти виходу із цієї ситуації – і якщо є, то як їх правильно оформити?

Так, є декілька варіантів виходу із ситуації, що створилася, розглянемо їх. Ідеться про законодавчі підстави для припинення договірного зобов’язання, передбачених нормами ЦК.

Варіант 1. Прощення боргу (ст. 605 ЦК)

Кредитор має право звільнити боржника від його обов’язків (простити борг), якщо це не порушує права третіх осіб щодо майна кредитора.

Для оформлення прощення боргу достатньо заяви кредитора про своє бажання. Але на практиці сторони – щоб уникнути розбіжностей – зазвичай укладають двосторонню угоду про прощення боргу. Складається така угода в довільній формі із зазначенням усіх необхідних реквізитів, у тому числі реквізитів сторін і договору, за яким прощається борг.

Варіант 2. Передання відступного (ст. 600 ЦК)

Зобов’язання припиняється за угодою сторін унаслідок передання боржником кредиторові відступного (грошей, іншого майна тощо). Розмір, строки і порядок передання відступного встановлюють сторони.

Тобто у цьому випадку сторонам необхідно підписати двосторонню угоду про передання відступного, у якій застерегти, яке саме майно (!) буде передане як відступне, у які строки і яким чином воно буде передане.

Варіант 3. Переведення боргу (ст. 520 ЦК)

Переведення боргу – це заміна боржника у зобов’язанні. Причому така заміна можлива тільки зі згоди кредитора.

Припустимо, у вас є третя особа, яка готова взяти на себе ваш борг, тобто повернути суму передоплати вашому контрагентові. І кредитор не заперечує проти такої заміни. У такому разі потрібно буде оформити тристоронню угоду між кредитором, вашим підприємством (боржником) і новим боржником. На наш погляд, у ситуації, що склалася, це найбільш зручний варіант закриття договору.

А що робити, коли жоден із запропонованих варіантів кредиторові не підходить і сторонам не вдалося дійти згоди?

У цьому випадку кредитор, по суті, позбавляє боржника можливості виконати свої зобов’язання за договором. Таку ситуацію слід розцінювати як форс-мажорну. Відповідно, вона є підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобов’язання (ст. 617 ЦК).

Правда, від виконання самого зобов’язання форс-мажор не звільняє. Тому, що робити далі з таким договором, не зовсім зрозуміло. Але, скоріше за все, потрібно дочекатися або закінчення воєнного стану (тобто закінчення дії форс-мажорних обставин), або ж прийняття закону, що регулює відношення з особами, які пов’язані з державою-агресором (про це ми говорили на початку консультації).

Також у цій ситуації проблемний момент з виконанням договору може бути вирішений кредитором, якщо з його складу вийде або буде виключений засновник – громадянин РФ. Тоді у нашого боржника не буде перешкод для подальшого співробітництва зі своїм контрагентом-кредитором.

Ситуація 3

Знаємо, що під час воєнного стану був прийнятий закон, який передбачає примусове стягнення майна, що належить державі-агресору або пов’язаним з нею особам. Що це за закон, кого конкретно стосується таке стягнення і як воно проводиться?

Дійсно, такий закон був прийнятий. Це Закон від 03.03.2022 № 2116-IX «Про основні заходи примусового вилучення в Україні об’єктів права власності Російської Федерації та її резидентів» (далі – Закон № 2116, набув чинності з 07.03.2022, опублікований у «Голосі України» від 06.03.2022 № 47).

Закон передбачає можливість примусового вилучення в Україні об’єктів права власності РФ та її резидентів, яке здійснюється за мотивами суспільної необхідності (включаючи випадки, коли цього настійно вимагає воєнна необхідність) на користь держави Україна і ґрунтується на принципах законності, прозорості, об’єктивності, відповідності меті, стратегічної важливості та ефективності (ст. 2 Закону № 2116).

Під резидентами РФ у цьому Законі розуміються юрособи (їх філії, представництва), що провадять свою діяльність відповідно до законодавства України на її території, засновником (учасником, акціонером) або бенефіціаром яких прямо або опосередковано є РФ та/або юрособи, засновником (учасником, акціонером) або бенефіціаром яких є РФ та/або у яких РФ прямо або опосередковано має частку у статутному (складеному) капіталі, акції, паї, інше членство (участь у будь-якій формі) в юридичній особі (ст. 1 Закону № 2116).

Отже, усі вищеперелічені особи потрапляють до сфери дії Закону № 2116 – і є ризик примусового вилучення у них майна, що належить країні-агресору.

Хто в таких випадках приймає рішення про примусове вилучення майна?

Рішення про таке примусове вилучення уповноважена приймати Рада національної безпеки та оборони України (далі – РНБО), крім того, це рішення вводиться в дію Указом Президента (ст. 3 Закону № 2116). А після закінчення воєнного стану в шестимісячний строк такий указ Президента повинен бути затверджений Верховною Радою шляхом прийняття відповідного закону.

Як бачимо, процедура достатньо серйозна.

Ситуація 4

Підприємство відвантажило товар своєму покупцеві відповідно до умов договору постачання. Покупець (юрособа, зареєстрована в Україні) є особою, пов’язаною з державою-агресором: один з його бенефіціарів – громадянин РФ. Строк оплати за цим договором настав 1 травня 2022 року. Покупець не оплатив товар, оскільки його рахунки заблоковані. Як нам слід учинити в цій ситуації? Ми вважаємо, що не маємо права простити цей борг виходячи з вимог Постанови № 187.

У цій ситуації ви маєте право зажадати від боржника, щоб він знайшов спосіб оплатити поставлений йому товар. Адже заборона на співробітництво з особами, пов’язаними з країною-агресором, що установлена Постановою № 187, не позбавляє кредитора права стягати заборгованість з боржника, пов’язаного з РФ, у тому числі й у судовому порядку.

Нагадаємо: п. 1 Постанови № 187 забороняє виконувати зобов’язання, за якими кредитором (стягувачем) є РФ або пов’язані з нею особи. У нашому ж випадку ситуація зворотна: особа, пов’язана з країною-агресором, є боржником у зобов’язанні. Тому немає ніяких перешкод для звернення до суду з позовом про стягнення заборгованості.

Також хочемо завважити, що в Постанові № 187 немає заборони на прощення боргу. І якщо цей варіант вас влаштовує (наприклад, сума боргу невелика, немає сенсу витрачати час на судовий розгляд), ви можете укласти з боржником відповідну угоду (докладніше див. у ситуації 2). Адже прощення боргу не можна вважати виконанням зобов’язання на користь «забороненого» контрагента. Це просто один із способів припинення договірного зобов’язання, але ніяк не виконання цього зобов’язання.