Підписуйся на інформаційну страховку бухгалтера
Підписатися

Адмінарешт майна: як захищатися залежно від ситуації

26.01.2021 407 0 0

Підстави для «запуску» адмінарешту можуть бути різними. Податківці полюбляють застосовувати умовний арешт через недопуск до проведення перевірки та ігнорування їхньої вимоги провести інвентаризацію.

Розглянемо, як платнику податків захищатися від умовного адміністративного арешту контролюючого органу.

Неможливість вручення наказу працівникові підприємства

Ситуація:

Працівники контролюючого органу з метою проведення фактичної перевірки прибувають за фактичним місцезнаходженням платника податків, а не за юридичною адресою. Територія є закритою, наприклад об’єкт будівництва огороджено з усіх боків високим парканом. Але, щоб не порушити п. 81.1 Податкового кодексу (далі – ПК), перевіряльники мають вручити направлення та наказ на призначення фактичної перевірки. Для цього їм потрібно знайти уповноважену особу чи особу, яка здійснює розрахунково-касові операції. Однак «підходящого» працівника платника податків знайти не вдається, і направлення та наказ на фактичну перевірку вручається особі, яка взагалі не має стосунку до підприємства.

Не маючи можливості безпосередньо пройти на об’єкт платника податків (закрита територія), представники фіскального органу складають акт про недопуск до перевірки та акт про відмову від підпису. На цій підставі керівник контролюючого органу накладає на майно платника податків умовний арешт, яким фактично блокує будь-які можливі дії щодо нього. Далі контролюючий орган звертається до адміністративного суду з позовною заявою про підтвердження умовного арешту майна, який було накладено на платника податків. Перед зверненням до суду, але вже після накладення умовного арешту, контролюючий орган повідомляє платника податків про накладення арешту та неможливість відчужувати майно (п. 94.6 ПК).

Зазначимо, що в такій ситуації ключовим доказом для суду та підставою підтвердження накладення умовного арешту на майно платника податків буде акт відмови в допуску до проведення фактичної перевірки, безпідставність складення якого необхідно доводити в суді.

Як захищатися?

Акцент вручення наказу НЕпрацівникові підприємства

Рекомендація: подати відзив на позовну заяву контролюючого органу. У ньому слід зазначати про те, що особа, якій було вручено направлення та наказ на призначення фактичної перевірки, не є посадовою особою платника податків або працівником підприємства взагалі. Підтвердженням цього може бути копія штатного розпису, завірена належним чином.

У штатному розписі має міститися інформація щодо всіх найманих працівників підприємства, які працювали у платника податків на момент проведення фактичної перевірки.

Додатковим доказом підтвердження такої інформації може бути:

  • роздруківка, отримана в контролюючому органі, щодо повного переліку осіб, за яких платник податків сплачував ЄСВ за календарний місяць, в якому відбулася фактична перевірка. Таку роздруківку можна отримати в ДПІ відповідного району, подавши запит на доступ до публічної інформації. У разі неотримання відповіді на запит платника податків або отримання її не в строки, визначені законом, платник податків може заявити клопотання про витребування таких доказів через суд;
  • виписка банку, завірена належним чином (копія печатки та підпис працівника банку), про повний рух коштів за всіма рахунками платника податків, де буде інформація про всіх найманих працівників, яким виплачувалася зарплата, всі суми податків (ЄСВ, військовий збір, ПДФО), призначення платежів, що дозволить установити кількість найманих працівників та їхні анкетні дані. Доказом того, що особа, яка отримала наказ на перевірку та направлення, не є працівником підприємства, буде відсутність прізвища такої особи у здійснених платежах, підтвердженням яких є банківська виписка.

Також слід звернути увагу, чи зазначено анкетні дані особи, яка отримала направлення та наказ на фактичну перевірку, в акті про недопуск та акті про відмову від підпису. У разі відсутності назви посади такої особи в акті про недопуск, повних її анкетних даних (прізвища, ім’я, по батькові) про це слід зазначати у відзиві на позовну заяву контролюючого органу як підставу про відмову в задоволені позову, оскільки фактичної належності такої особи до товариства підтверджено не було. Водночас платнику податків слід доводити суду, що такої особи, яка не допустила податківців до перевірки, взагалі могло не бути, а дії податкового органу зі складання акта про недопуск та відмови від підпису направлено на обґрунтування причин невручення наказу на перевірку та направлення належним чином.

Позиція контролюючого органу базуватиметься на порушенні платником податків п. 16.1.13 ПК, відповідно до якого останній зобов’язаний був допускати посадових осіб контролюючого органу під час проведення ними перевірок до обстеження приміщень, територій (крім житла громадян), що використовуються ним для одержання доходів. Наполягатимуть, що направлення та наказ про призначення перевірки фактично вручено платникові податків, а допуск до перевірки не відбувся, і тому контролюючим органом було законно застосовано умовний арешт майна на підставі п. 94.6 ПК.

Контраргумент платника: оскільки направлення та наказ на призначення фактичної перевірки було вручено особі, що не є працівником підприємства, недопуск до проведення перевірки фактично не відбувся, оскільки немає доказів пред’явлення платнику податків (його посадовим (службовим) особам або його уповноваженому представнику, або особам, які фактично проводять розрахункові операції) документів, передбачених п. 81.1 ПК.

За таких обставин платникам податків слід будувати захист з урахуванням висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 23.01.18 р. у справі № К/9901/1105/17. Саме отримання наказу на призначення фактичної перевірки іншою особою, ніж працівником підприємства, що перевірялося, було покладено в основу рішення суду про відмову контролюючому органу в задоволенні позову про підтвердження умовного арешту майна: «Відмову отримали від особи, яка відношення до вказаного суб’єкта господарювання не має, тобто не може бути уповноваженим представником».

Важливо: Якщо особа, якій було вручено наказ та направлення на перевірку, є працівником підприємства, але вона не була посадовою особою товариства або особою, яка проводила касово-розрахункові операції, у розумінні п. 80.7 ПК, то слід апелювати, що документи було вручено неналежній особі.

Якщо ж документи було вручено належній особі, то підприємству можна спробувати оскаржувати наказ на призначення фактичної перевірки у зв’язку з порушенням процедури її призначення (див. далі) – звісно, якщо такі підстави були.

Акцент перевірка не за юридичною адресою

Рекомендація: у разі спроби контролюючого органу провести фактичну перевірку платника податків за місцем фактичного його знаходження, наприклад об’єкта будівництва, підприємству як аргумент слід зазначати суду, що всі органи управління та посадові особи, уповноважені на отримання наказу та направлення на фактичну перевірку, перебували за юридичною адресою. Слід наголошувати на тому, що контролюючий орган знав про юридичне місцезнаходження підприємства та міг туди прийти для вручення документів, оскільки така інформація є відкритою – її можна знайти в ЄДРПОУ.

 Зважаючи на ту обставину, що, скоріш за все, умовний адміністративний арешт буде застосовано щодо майна, яке знаходиться за юридичною адресою, такі обставини підтверджують обізнаність контролюючого органу про реальне місцезнаходження платника податків. Тому неприбуття контролюючого органу за юридичною адресою платника податків для вручення йому направлення та наказу на перевірку є порушенням права платника податків на отримання таких документів, а застосування умовного арешту майна є безпідставним.

Оскарження наказу на перевірку в суді

Ситуація:

Перевірку призначено без законних підстав (скажімо, не дотримано контролюючим органом всіх вимог закону щодо процедури призначення документальної або фактичної перевірки), не пред’явлено наказ на перевірку, складений відповідно до п. 81.1 ПК, не вручено направлення на перевірку, яке відповідає наказу про її призначення; вручено такий наказ та направлення не посадовій особі суб’єкта господарювання або не особі, що виконує касово-розрахункові операції. На підставі недопуску до перевірки – адмінарешт майна.

Подаючи до суду позовну заяву про підтвердження умовного арешту майна платника податків, контролюючому органу достатньо довести, що відповідно до пп. 94.2.3 ПК платник податків відмовився від проведення документальної або фактичної перевірки за наявності законних підстав для її проведення або відмовився від допуску посадових осіб контролюючого органу до такої перевірки. Фактично пп. 94.2.3 ПК перекладає на платника податків необхідність доведення правомірності своїх дій щодо недопуску контролерів до проведення перевірки. Це суперечить загальним положенням ч. 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України (далі – КАСУ), які покладають обов’язок доведення правомірності своїх дій на фіскальний орган.

І ось тут момент: суд може задовольнити подання контролюючого органу про підтвердження умовного арешту майна, оскільки платник не оскаржував у суді наказ про призначення фактичної перевірки.

Прикладом такої судової практики може бути рішення Одеського окружного адміністративного суду від 20.10.17 р. у справі № 815/5420/17. Незважаючи на скасування такого рішення Верховним Судом у порядку касаційного провадження, суд першої інстанції прийняв до уваги той факт, що наказ на призначення фактичної перевірки не було оскаржено платником податків, а тому за наявності факту недопуску перевіряльників до проведення перевірки умовний адміністративний арешт підлягав підтвердженню судом: «На момент розгляду подання в суд відсутні докази оскарження наказу Головного управління ДФС в Одеській області від 18.10.2017 року № 5185. …. З урахуванням встановлених в судовому засіданні обставин, суд дійшов до висновку про задоволення подання про підтвердження обґрунтованості умовного адміністративного арешту».

Зауважимо, що за своєю правовою суттю така позиція суду є правомірною виходячи з того, що будь-який наказ або рішення контролюючого органу, винесене ним у межах своєї компетенції, є чинним до моменту його скасування судом. Аналогічну позицію закріплено в ч. 4 ст. 151 КАСУ, яка зазначає, що сам факт подання позову, а також відкриття провадження в адміністративній справі не зупиняють дію оскаржуваного рішення суб’єкта владних повноважень, якщо судом не було застосовано відповідні заходи забезпечення позову. А оскільки у вищезазначеній судовій справі на момент розгляду подання контролюючого органу судом першої інстанції було встановлено, що наказ фіскального органу на проведення фактичної перевірки не було скасовано та навіть оскаржено, подання було задоволено.

Якщо ж, припустімо, крім цього всього, наказ про проведення фактичної перевірки був неправомірним чи виданий з порушеннями, рекомендуємо оскаржувати в суді цей наказ.

Наголошуємо, що факт звернення до суду з позовом про визнання наказу протиправним не зупиняє його дію автоматично. Тому з метою зупинення дії наказу на призначення перевірки підприємство має право подати заяву про забезпечення позову в порядку ч. 1 ст. 150 КАСУ. Обґрунтуванням заяви про забезпечення позову буде п. 1 ч. 1 ст. 151 КАСУ, який наділяє адміністративний суд першої інстанції правом зупинити дію індивідуального акта або нормативно-правового акта.

Зауважимо, що наказ на призначення фактичної перевірки є актом індивідуальної дії. Тому його дія може бути зупинена судом до винесення рішення за справою по суті.

Підставою для забезпечення позову буде п. 1 ч. 2 ст. 151 КАСУ. А саме невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або позивачеві потрібен ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав.

До заяви про забезпечення позову слід додати ухвалу адміністративного суду першої інстанції про відкриття провадження у справі за позовною заявою контролюючого органу про підтвердження умовного адміністративного арешту майна.

 Зважаючи що фактично такий арешт уже накладено на майно платника податків і фіскальний орган просить суд підтвердити, то під «поновленням порушених прав» підприємству слід заявити про необхідність зупинення дії такого наказу на перевірку до винесення рішення по суті. Заявнику слід урахувати, що відповідно до ч. 1 ст. 154 КАСУ заява про забезпечення позову розглядається без виклику та повідомлення сторін, має бути аргументованою, оскільки платник податків не матиме змоги пояснити свої доводи в суді особисто.

Що далі? Після отримання ухвали суду про зупинення дії наказу на перевірку, підприємство може просити адміністративний суд першої інстанції, який розглядає позовну заяву контролюючого органу про підтвердження умовного адмінарешту, зупинити розгляд справи. Підставою зупинення слугуватиме той факт, що платником податків подано позов про визнання наказу на призначення перевірки протиправним, і в разі його скасування питання щодо підтвердження умовного адмінарешту взагалі ставитися не буде.

Додатковою обставиною для зупинення провадження щодо розгляду підтвердження умовного арешту майна є той факт, що в порядку забезпечення позову адміністративним судом в іншій справі було зупинено дію наказу на перевірку, на підставі якої умовний арешт намагаються підтвердити. А підставою для зупинення розгляду умовного арешту майна слугуватиме п. 3 ч. 1 ст. 236 КАСУ, а саме наявність у провадженні адміністративного суду іншої адміністративної справи, розгляд якої не дає змоги розглянути цю справу по суті. Про необхідність зупинення розгляду справи щодо підтвердження умовного арешту майна платнику податків слід подати клопотання, на підставі якого буде винесено ухвалу суду про зупинення провадження у справі.

Наголошуємо, що контролюючий орган матиме змогу оскаржити ухвалу суду про зупинення провадження у справі в порядку ч. 4 ст. 236 КАСУ до суду апеляційної інстанції.

Зазначимо, що платнику податків доречно оскаржувати наказ на перевірку лише в разі, якщо він упевнився, що документ не відповідає вимогам закону та контролюючим органом порушено процедуру його складення. Платнику податків слід обґрунтовувати суду свою правову позицію з урахуванням того, що перевірка, яку хотіли провести податківці, є призначеною без належних правових підстав, оскільки наказ на її призначення скасовано судом, і тому в задоволенні позову щодо підтвердження обґрунтованості адмінарешту майна слід відмовити.

Стратегію захисту можна будувати з урахуванням висновків, викладених у рішенні Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 13.09.18 р. у справі № 804/4076/17. Суд апеляційної інстанції взяв до уваги той факт, що наказ на призначення фактичної перевірки було скасовано судом, а тому перевірка проводилася без належних правових підстав: «Таким чином, встановивши обставини, які свідчать про відсутність правових підстав для призначення перевірки, а відповідно і для її проведення, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відсутність підстав для застосування до відповідача умовного адміністративного арешту майна».

Аналогічного висновку дійшов Дніпропетровський окружний адміністративний суд, який виклав свої висновки у рішенні від 04.12.18 р. у справі № 804/7200/17.

Непроведення інвентаризації

Ситуація:

Під час перевірки податківці вимагають проведення інвентаризації основних засобів, товарно-матеріальних цінностей, коштів, зняття залишків ТМЦ, готівки. Таким правом контролюючий орган наділений відповідно до пп. 20.1.9 ПК. Зазвичай цю вимога міститься в повідомленні контролюючого органу про необхідність проведення інвентаризації в його присутності. Відмова є підставою для застосування адмінарешту майна підприємства (пп. 94.2.8 ПК). Щоправда, протягом 24 годин після прийняття такого рішення податковий орган має звернутися до суду з клопотанням про підтвердження обґрунтованості адмінарешту майна платника податків.

Як захиститися?

Рекомендуємо: платнику податків варто погодитися з вимогою контролюючого органу та призначити інвентаризацію залишків ТМЦ, основних засобів та коштів. На підтвердження такої згоди слід скласти наказ «Про призначення інвентаризації залишків товарно-матеріальних цінностей та коштів на виконання вимоги податкового органу» та надіслати його копію із супровідним листом до контролюючого органу цінним листом з описом вкладення.

У схожій ситуації показовим є рішення Волинського окружного адміністративного суду від 08.05.19 р. у справі № 140/1483/19. У ній підприємство погодилося виконати вимогу контролюючого органу про проведення інвентаризації, про що повідомило фіскальний орган письмово. І воно провело інвентаризацію, але на декілька годин раніше, ніж було зазначено в первісному наказі про її призначення (через об’єктивні підстави, які, звісно, варто задокументувати). Водночас підприємство не надало документи щодо інвентаризації на запит контролюючого органу, що і стало підставою для накладення адмінарешту на його майно.

Аналізуючи правомірність дій контролюючого органу під час винесення рішення про накладення адмінарешту, суд першої інстанції врахував обов’язок платника допускати посадових осіб контролюючого органу під час проведення ними перевірок до обстеження приміщень, територій (крім житла громадян), що використовуються для одержання доходів чи пов’язані з утриманням об’єктів оподаткування.

Судом було враховано, що платник податків погодився виконати вимогу контролюючого органу щодо проведення інвентаризації, підтвердженням чого став лист-відповідь та наказ про її проведення, а також той факт, що інвентаризацію було проведено в строки, визначені у вимозі контролюючого органу, чим фактично її було виконано. Поряд з цим, судом було встановлено, що обставини справи, викладені в позовній заяві контролюючого органу щодо відмови платника податків від проведення інвентаризації на підставі податкової вимоги, не відповідають дійсності, оскільки фактично інвентаризація відбулася.

Звернімо увагу: у рішенні суду було розмежовано такі підстави для накладення адмінарешту на майно платника податків, як «відмова від проведення інвентаризації» та «відмова від проведення інвентаризації у присутності контролюючого органу», які є різними поняттями.

Надаючи висновки щодо правомірності дій фіскального органу, адміністративний суд урахував абзац четвертий п. 1 розд. ІІ Положення про інвентаризацію активів та зобов’язань, затвердженого наказом Мінфіну від 02.09.14 р. № 879 (далі – Положення № 879). Згідно з цими абзацом у разі проведення інвентаризації за судовим рішенням або на підставі належним чином оформленого документа органу, який відповідно до закону має право вимагати проведення такої інвентаризації, посадові особи відповідного органу (за їх згодою) можуть бути присутні під час проведення інвентаризації.

Водночас в абзаці п’ятому вищезгаданого п. 1 Положення № 879 зазначено, що інвентаризація проводиться повним складом інвентаризаційної комісії або робочої інвентаризаційної комісії та у присутності матеріально відповідальної особи.

Тому адміністративним судом було звернено увагу контролюючого органу на той факт, що зі змісту зазначеної норми вбачається, що у суб`єкта господарювання немає імперативного обов`язку щодо проведення інвентаризації лише в присутності працівників органу, який видав таку вимогу, а є лише право. Далі судом було зроблено такий висновок щодо обов’язку платника податків проводити інвентаризацію у присутності працівників контролюючого органу: «Отже, присутність посадових осіб органу, який оформив вимогу про проведення інвентаризації, не є обов`язковою».

А тому проведення платником податків інвентаризації на вимогу контролюючого органу за його відсутності не є підставою для накладення адмінарешту на майно підприємства.

Цікавий момент: той факт, що платник податку не надав документи про інвентаризацію податківцям, суд не взяв до уваги. Причина – бо це виходить за рамки предмета поданої заяви про підтвердження обґрунтованості адміністративного арешту майна платника податків.

Наголошуємо, що в разі заявлення таких аргументів контролюючим органом як підставу для задоволення позову платникам податків слід зазначати про наявність між підприємством та фіскальним органом спору про право, що відповідно до п. 2 ч. 4 ст. 283 КАСУ є підставою для закриття провадження у справі та повернення матеріалів контролюючому органу.

Рекомендуємо: подавати відзив на позов контролюючого органу та просити суд відмовити в його задоволенні у зв’язку із проведенням підприємством інвентаризації на вимогу контролюючого органу та врахувати ті обставини, що відмови від її проведення не було, що не дає підстав контролюючому органу застосовувати адміністративний арешт майна платника податків на підставі пп. 94.2.8 ПК.

Зауважимо: не варто апелювати в такій ситуації до пп. 94.19.9 ПК, оскільки це підстави для зняття адмінарешту. Слід відмежовувати підстави припинення адміністративного арешту майна від незаконності накладення умовного арешту. Тож, зазначаючи пп. 94.19.9 ПК у відзиві на позовну заяву, платник податків визнає, що саме рішення контролюючого органу про умовний арешт було винесено правомірно., а це є хибною позицією.

Висновки

Для захисту від умовного арешту майна платникам податків рекомендуємо таке:

  1. Якщо порушено умови призначення та проведення фактичної перевірки – оскаржити наказ на її призначення шляхом подання позову до суду. У такому разі факт звернення до суду не зупиняє дію наказу на перевірку автоматично. З метою зупинення дії наказу на перевірку слід подати заяву про забезпечення позову. Далі треба отримати ухвалу суду про забезпечення позову та подати клопотання до адміністративного суду про зупинення провадження щодо розгляду підтвердження умовного арешту майна платника податків на підставі того, що ним розпочато процедуру оскарження наказу на призначення перевірки та його дію зупинено судом.
  2. Якщо наказ про призначення фактичної перевірки відповідає вимогам закону і його оскарження є недоцільним, слід перевірити, чи є інші аргументи для оспорювання адмінарешту. Зокрема, кому було вручено наказ на перевірку та направлення, чи є така особа працівником підприємства, а саме посадовою особою чи особою, яка проводить розрахунково-касове обслуговування. Якщо вручено не працівнику – звернути увагу суду, що в акті про недопуск не зазначено достовірних анкетних даних такої особи, а також її посади.
  3. У разі отримання вимоги податкового органу про проведення інвентаризації основних засобів, ТМЦ, коштів платнику податків рекомендується погодитися її провести. Потрібно скласти наказ, копію якого разом із супровідною заявою надіслати до контролюючого органу цінним листом з описом вкладення. Наказ про проведення інвентаризації має містити інформацію про її проведення в межах строків, зазначених у податковій вимозі, та мати чіткі часові рамки. Податкове законодавство не передбачає обов’язку платника податків проводити інвентаризацію за обов’язкової присутності податкового органу. Аргументуючи підстави відмови в задоволені позову контролюючого органу, платник податків має надати суду обґрунтування відмінностей понять «відмова від проведення інвентаризації» та «відмова від проведення інвентаризації у присутності контролюючого органу». Подаючи заперечення на позовну заяву контролюючого органу, платнику податків слід урахувати відмінності між «припинення адміністративного арешту майна» та «підстави відмови в підтвердженні його обґрунтованості».

Коментарі до матеріалу

Оформити передплату на розділ «Комерція»

Найповніша бібліотека безпечних рішень з бухобліку, податків та права

4428 грн. / рік

Купити

Кращі матеріали