«Відрядження: оформлення та облік витрат»

Сторони спору

Позивач – фізособа; відповідач – дочірнє іноземне підприємство (далі – ДП).

Обставини справи

Позивач (колишній працівник) під час перебування в трудових відносинах із ДП у 2013 році 4 рази виїжджав у службове відрядження до Російської Федерації (усього на 104 дні). Однак ДП не відшкодувало йому понесені у відрядженні витрати. 30.10.14 р. позивач звільнився, але компенсаційні виплати за час відряджень йому дотепер не здійснені. У зв'язку із цим фізособа звернулася до суду з вимогою стягнути на її користь із ДП витрати на відрядження; 3 % річних; інфляційні витрати; середній заробіток за час затримки та відшкодування морального збитку.

Суди першої та апеляційної інстанцій відмовили в задоволенні вимог позивача. Тоді він подав скаргу до ВСУ.

Позиції сторін

Позивач. Компенсаційні виплати, у т. ч. і відшкодування витрат на перебування в службових відрядженнях, входять у структуру заробітної плати, тому обмежень за строками звернення з вимогами про повернення цих сум немає.

Відповідач. У судовому рішенні його позиція не відображена.

На чиєму боці суд

Суд (Постанова ВСУ від 06.09.18 р., ЄДРСР, реєстр. № 76349755) відмовив у задоволенні касаційної скарги позивача, залишивши діючим рішення апеляційного суду.

Аргументи суду

1. Згідно зі ст. 121 КЗпП працівники мають право на відшкодування витрат та отримання інших компенсацій у зв'язку зі службовими відрядженнями. Відрядженим виплачуються добові й оплачуються вартість проїзду до місця призначення і назад та витрати з наймання житлового приміщення в порядку та розмірах, установлюваних законодавством.

2. За відрядженими працівниками зберігаються протягом усього часу відрядження місце роботи (посада) і середній заробіток. Тобто позивач мав право вимагати від ДП стягнення суми не оплачених витрат на відрядження.

3. Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного в місті, міського або міськрайонного суду у тримісячний строк із дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення – у місячний строк із дня вручення копії наказу про звільнення або із дня видачі трудової книжки. У випадку порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому зарплати без обмеження будь-яким строком.

4. Позивач вимагає стягнути з відповідача витрати на відрядження. Порядок відшкодування цих витрат регулюється ст. 121 КЗпП. Згідно із ч. 1 ст. 1 Закону № 108 зарплатою є винагорода в грошовому вираженні, яку за трудовим договором власник або уповноважений ним орган виплачує працівнику за виконану роботу.

5. У структуру зарплати, визначену ст. 2 Закону № 108, входять: основна та додаткова зарплата, інші заохочувальні та компенсаційні виплати. До останніх відносяться виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, компенсаційні та інші грошові та матеріальні виплати, не передбачені актами діючого законодавства або здійснювані понад установлені зазначеними актами норми (ч. 3 ст. 2 Закону № 108).

6. Згідно з пп. 3.15 Інструкції № 5 не відносяться до фонду оплати праці: добові (у повному обсязі), вартість проїзду, витрати на наймання житлового приміщення.

7. Заявлена позивачем сума неоплачених витрат не входить до фонду оплати праці, про невиплату цієї суми позивач знав на момент проведення розрахунків із ним при звільненні в жовтні 2014 року. Значить, строк звернення до суду в цьому випадку не є необмеженим. Тобто позивач пропустив строк звернення до суду за вирішенням трудового спору, передбачений ст. 233 КЗпП.

Висновок

Витрати у зв'язку зі службовими відрядженнями (добові, вартість проїзду, витрати на наймання житла) не відносяться до фонду оплати праці. Тому, якщо роботодавець не відшкодував працівнику витрати на відрядження, звернутися до суду працівник може тільки протягом трьох місяців