Підприємство не зобов’язане перевіряти ще раз достовірність документів контрагента при підписанні договорів
Сторони спору
Позивач – підприємство, відповідач – податковий орган.
Обставини справи
З 23 по 29 жовтня 2018 року відбулася документальна позапланова виїзна перевірка підприємства з питань правильності нарахування: податкового кредиту з ПДВ за операціями з контрагентами і з податку на прибуток. За результатами перевірки був складений акт, у якому зафіксовано порушення чинного податкового законодавства. Зокрема, перевіряючі указували на безтоварність операцій, здійснюваних підприємством. Їх висновки ґрунтувалися на податковій інформації про контрагентів підприємства і на актах про неможливість проведення зустрічних звірянь у цих контрагентів. На підставі акта перевірки були прийняті податкові повідомлення-рішення (далі – ППР) про застосування до підприємства штрафних санкцій. Підприємство не погодилося з висновками перевірки і звернулося до суду з позовом, у якому просило визнати протиправними і скасувати ці ППР.
Окружний адміністративний суд задовольнив позов, це рішення було залишене без змін постановою апеляційного адміністративного суду: ППР визнали протиправними і скасували. Не погодившись із судовими рішеннями, податковий орган подав касаційну скаргу.
Позиція позивача
Позивач пояснював, що висновки податкового органу про фіктивний характер операцій з контрагентами, є безпідставними, оскільки не були проаналізовані належним чином первинні документи. Крім того, підприємство не може нести відповідальність за дотримання податкової дисципліни своїми контрагентами і третіми особами.
На чиєму боці суд
Верховний Суд касаційну скаргу податкового органу не задовольнив. Рішення судів першої та апеляційної інстанцій залишено без змін (постанова Верховного Суду України від 04.06.20 р., ЄДРСР, реєстр. № 89675141).
Аргументи суду
1. Реальність господарських операцій підприємства з контрагентом підтверджується належним чином оформленими первинними документами та реальністю руху активів у процесі здійснення цих операцій. Тому в цій справі відсутні законні підстави для донарахування підприємству податкових зобов’язань.
2. Норми податкового законодавства не ставлять достовірність даних податкового обліку платника податків у залежність від дотримання податкової дисципліни його контрагентами, якщо цей платник (покупець) здійснив реальні витрати у зв’язку з придбанням товарів (робіт, послуг), призначених для використання в його госпдіяльності.
Якщо контрагент допустив порушення законодавства, то це тягне за собою відповідальність і негативні наслідки саме для нього, адже законом інше не передбачено. А недостатня кількість трудового ресурсу не свідчить про неможливість виконати роботи або надати послуги і не є підставою для виключення з податкового обліку саме за цими мотивами витрат на оплату цих робіт/послуг, у т. ч. і ПДВ. Суб’єкти господарювання (далі – СГ) наділені самостійністю, зокрема, при виборі контрагентів, рішенні питання про необхідність залучення третіх осіб до виконання своїх госпзобов’язань тощо.
3. Будь-яка податкова інформація, що є в інформаційно-аналітичних базах стосовно контрагентів СГ за ланцюгами постачань, а також надана іншими контролюючими органами, у т. ч. і складена внаслідок неможливості проведення документальних перевірок, носить виключно інформативний характер і не є належним доказом у розумінні процесуального закону.
4. Відсутність та/або дефектність документів на транспортні перевезення не є безумовною підставою ставити під сумнів реальність здійснення господарських операцій.
Висновок
Чинне законодавство не зобов’язує СГ при укладенні господарських договорів перевіряти достовірність наданих контрагентами документів
Коментарі до матеріалу