Позивач – підприємство, відповідач – податковий орган.
З 23 по 29 жовтня 2018 року відбулася документальна позапланова виїзна перевірка підприємства з питань правильності нарахування: податкового кредиту з ПДВ за операціями з контрагентами і з податку на прибуток. За результатами перевірки був складений акт, у якому зафіксовано порушення чинного податкового законодавства. Зокрема, перевіряючі указували на безтоварність операцій, здійснюваних підприємством. Їх висновки ґрунтувалися на податковій інформації про контрагентів підприємства і на актах про неможливість проведення зустрічних звірянь у цих контрагентів. На підставі акта перевірки були прийняті податкові повідомлення-рішення (далі – ППР) про застосування до підприємства штрафних санкцій. Підприємство не погодилося з висновками перевірки і звернулося до суду з позовом, у якому просило визнати протиправними і скасувати ці ППР.
Окружний адміністративний суд задовольнив позов, це рішення було залишене без змін постановою апеляційного адміністративного суду: ППР визнали протиправними і скасували. Не погодившись із судовими рішеннями, податковий орган подав касаційну скаргу.
Позивач пояснював, що висновки податкового органу про фіктивний характер операцій з контрагентами, є безпідставними, оскільки не були проаналізовані належним чином первинні документи. Крім того, підприємство не може нести відповідальність за дотримання податкової дисципліни своїми контрагентами і третіми особами.
Верховний Суд касаційну скаргу податкового органу не задовольнив. Рішення судів першої та апеляційної інстанцій залишено без змін (постанова Верховного Суду України від 04.06.20 р., ЄДРСР, реєстр. № 89675141).
1. Реальність господарських операцій підприємства з контрагентом підтверджується належним чином оформленими первинними документами та реальністю руху активів у процесі здійснення цих операцій. Тому в цій справі відсутні законні підстави для донарахування підприємству податкових зобов’язань.
2. Норми податкового законодавства не ставлять достовірність даних податкового обліку платника податків у залежність від дотримання податкової дисципліни його контрагентами, якщо цей платник (покупець) здійснив реальні витрати у зв’язку з придбанням товарів (робіт, послуг), призначених для використання в його госпдіяльності.
Якщо контрагент допустив порушення законодавства, то це тягне за собою відповідальність і негативні наслідки саме для нього, адже законом інше не передбачено. А недостатня кількість трудового ресурсу не свідчить про неможливість виконати роботи або надати послуги і не є підставою для виключення з податкового обліку саме за цими мотивами витрат на оплату цих робіт/послуг, у т. ч. і ПДВ. Суб’єкти господарювання (далі – СГ) наділені самостійністю, зокрема, при виборі контрагентів, рішенні питання про необхідність залучення третіх осіб до виконання своїх госпзобов’язань тощо.
3. Будь-яка податкова інформація, що є в інформаційно-аналітичних базах стосовно контрагентів СГ за ланцюгами постачань, а також надана іншими контролюючими органами, у т. ч. і складена внаслідок неможливості проведення документальних перевірок, носить виключно інформативний характер і не є належним доказом у розумінні процесуального закону.
4. Відсутність та/або дефектність документів на транспортні перевезення не є безумовною підставою ставити під сумнів реальність здійснення господарських операцій.
Чинне законодавство не зобов’язує СГ при укладенні господарських договорів перевіряти достовірність наданих контрагентами документів