Підприємець має право на податковий кредит у разі придбання автомобіля: судова практика

Податкова провела документальну планову виїзну перевірку фізособи-підприємця. За її результатами було винесено податкове повідомлення-рішення (далі – ППР) про збільшення податкового зобов'язання з ПДВ разом із штрафними санкціями. На думку контролерів, підприємець не мав права відносити до складу податкового кредиту суму ПДВ, сплачену ним під час придбання транспортного засобу (далі – ТЗ), адже ТЗ оформлено на нього як на фізособу і використовується не в госпдіяльності. Підприємець стверджує зворотне, тому звернувся до суду для оскарження ППР. Перша та друга інстанції суду вирішили задовольнити позов та скасували ППР. Податкова звернулась до касації, однак і тут програла (постанова Верховного Суду від 27.02.20 р. у справі № 807/2235/15).

Сторони спору: Позивач – фізособа-підприємець, Відповідач – податкова інспекція району.

Суть спору

Відповідач провів перевірку Позивача та виявив порушення норм п. 198.3 Податкового кодексу (далі – ПК) (формування податкового кредиту). На думку Відповідача, порушення полягає у включенні до складу податкового кредиту суми ПДВ із придбаного легкового автомобіля марки BMW. Автомобіль зареєстровано за Позивачем як за фізособою. А не будучи суб’єктом права власності на майно, підприємець не має права відносити до податкового кредиту суми ПДВ, сплачені під час його придбання. До того ж використання автомобіля не пов’язане із госпдіяльністю Позивача. Тому Відповідач прийняв ППР про збільшення Позивачу податкового зобов'язання із ПДВ на загальну суму 116 860 грн, з яких за основним платежем – 111 240 грн та за штрафними санкціями – 55 620 грн.

Зі свого боку Позивач стверджує, що правильно визначив свої податкові зобов’язання і має право відносити до складу податкового кредиту суми ПДВ, сплачені за придбаний ТЗ, адже він використовується у госпдіяльності. До того ж законодавством не передбачено можливості реєструвати ТЗ на фізосіб зі статусом підприємця. Тому автомобіль зареєстровано згідно з діючими нормами на фізособу, але придбано його для полегшення процесу госпдіяльності Позивача.

Для вирішення спору Позивач звернувся до суду із позовом про скасування ППР та стягнення з Відповідача витрат на сплату судового збору.

Рішення суду

Постановою Закарпатського окружного адміністративного суду від 23.02.16 р. у справі № 807/2235/15 та ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 17.11.16 р. позов задоволено – скасовано ППР про збільшення податкового зобов'язання з ПДВ. Також із Відповідача стягнуто витрати зі сплати судового збору.

Постановою Верховного Суду від 27.02.20 р. касаційну скаргу Відповідача залишено без задоволення, а попередні рішення судів – без змін. Постанова Верховного Суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

Аргументи суду

Судом установлено, що посадовими особами Відповідача проведено документальну планову виїзну перевірку Позивача. Питання перевірки стосувалися своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податків і зборів за певний період, оформлення трудових відносин із працівниками, правильності нарахування, обчислення та сплати ЄСВ. За результатами перевірки складено акт від 20.05.15 р., згідно з яким виявлено порушення, зокрема п. 198.3 ПК.

Відповідач дійшов висновку про порушення Позивачем вимог податкового законодавства, що полягає у включенні до складу податкового кредиту суми ПДВ із двох придбаних легкових автомобілів (марки Volkswagen та BMW). Але щодо автомобіля марки Volkswagen сплинув строк визначення грошових зобов’язань, передбачений ст. 102 ПК. Тому донарахування здійснено тільки щодо автомобіля марки BMW.

Відповідач уважає неправомірним віднесення до податкового кредиту суми ПДВ із вартості цього ТЗ, адже його оформлено на Позивача як на фізособу, тому він не стосується його підприємницької діяльності.

На підставі вищевикладеного Відповідач прийняв ППР, яким Позивачу збільшено податкові зобов'язання з ПДВ на загальну суму 116 860 грн.

Суд не погоджується із висновками Відповідача з огляду на таке.

1. Податковий кредит – це сума, на яку платник ПДВ має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду (пп. 14.1.181 ПК).

Із норм п. 198.3, 201.11 ПК випливає, що правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування податкового кредиту настають лише в разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій із придбання товарів/робіт/послуг із метою їх використання у своїй госпдіяльності. Має бути зв'язок із рухом активів та підтвердження у вигляді належним чином оформлених первинних документів.

У матеріалах справи містяться такі докази придбання ТЗ, як контракт, платіжне доручення, рахунок-фактура, видаткова накладна, акт приймання-передачі. Кошти на придбання ТЗ отримано від діяльності Позивача як підприємця. Мета придбання – використання ТЗ у госпдіяльності. Утім, згідно із чинним законодавством оформлення прав власності на ТЗ можливе тільки на фізособу (не підприємця) та юрособу.

Для виконання укладених договорів постачання Позивач мав доставляти продукцію покупцям в інші міста. Тому він використовував ТЗ для виконання взятих на себе зобов’язань із постачання. На підтвердження використання у госпдіяльності ТЗ Позивач надав маршрутні (подорожні) листи службового легкового автомобіля BMW та накази про відрядження. Крім того, цей ТЗ відображено в переліку основних засобів Позивача.

Отже, суд погоджується із твердженнями Позивача про використання ТЗ в оподатковуваних операціях, пов’язаних із його госпдіяльністю.

2. Стосовно позиції Відповідача про безпідставність формування Позивачем податкового кредиту з огляду на реєстрацію ТЗ за ним як за фізособою суд зазначає таке.

Ця позиція є хибною, вона не ґрунтується на нормах чинного законодавства, адже для фізосіб-підприємців – платників ПДВ не встановлено особливих умов формування податкового кредиту, визначення дати виникнення права на податковий кредит. Реєстрація ТЗ на фізособу, а не на суб’єкта підприємницької діяльності, жодним чином не впливає на право Позивача на податковий кредит.

Суд зазначає, що реєстрація права власності на фізособу не може розглядатись як підстава для неукладення договорів підприємцем у межах його підприємницької діяльності. До того ж підприємець відповідає всім майном, що йому належить на праві приватної власності (ч. 2 ст. 128 Господарського кодексу). Так само його ідентифікаційний номер, виданий йому як фізособі, використовується надалі у сфері підприємництва. Безліч речей є невід’ємними від фізособи та використовуються у його діяльності як підприємця.

Дійсно, реєстрацію права власності на ТЗ передбачено виключно для юридичних та фізичних осіб. Реєстрацію автомобіля на фізособу-підприємця не передбачено (п. 6 Порядку державної реєстрації (перереєстрації), зняття з обліку автомобілів, автобусів, а також самохідних машин, сконструйованих на шасі автомобілів, мотоциклів усіх типів, марок і моделей, причепів, напівпричепів, мотоколясок, інших прирівняних до них транспортних засобів та мопедів, затвердженого постановою КМУ від 07.09.98 р. № 1388). Незважаючи на це, ТЗ, оформлений на фізособу, може використовуватися в угодах, які укладаються нею як підприємцем.

Таким чином, доводи Відповідача відхилено судом. Суд дійшов висновку, що факт реєстрації ТЗ на фізособу, а не на фізособу-підприємця, не позбавляє останнього права на формування податкового кредиту за реально здійсненою госпоперацією із придбання ТЗ.

Тому Позивач має право віднести до складу податкового кредиту суми понесених витрат у вигляді ПДВ, сплаченого за придбання ТЗ.

Отже, суд постановив залишити без задоволення касаційну скаргу Відповідача, а постанову першої інстанції та ухвалу другої – залишити без змін. Тобто ППР про збільшення податкового зобов'язання з ПДВ скасовано, з Відповідача стягнуто витрати зі сплати судового збору.

Висновки

1. Фізособа-підприємець (платник ПДВ) має право включити до податкового кредиту суми ПДВ із придбаного автомобіля, зареєстрованого на неї як на фізособу. Чинне законодавство дозволяє реєструвати ТЗ виключно на юридичних чи фізичних осіб. Але майно фізособи та її майно як підприємця нерозривне. Підприємець має право використовувати власне майно в госпдіяльності, придбавати нове майно за зароблені кошти.
2. Судова практика із цього питання досі є несталою. Податківці наполягають на відсутності підстав для включення підприємцями до податкового кредиту таких сум. До того ж у більшості випадків суди йдуть по колу (Верховний Суд повертає справу на новий розгляд до попередньої інстанції). Але існує й позитивна практика, як, наприклад, це рішення. Суди звертають увагу на реальне використання ТЗ у госпдіяльності підприємця, докази придбання, включення авто до основних засобів тощо. Тож належним чином оформлені документи є запорукою виграшної справи.