Підстави та правові наслідки визнання правочину недійсним

Укладення правочину (договору, контракту, угоди) має на меті отримання сторонами певного результату. Водночас його досягнення буде можливе лише за умови відповідності правочину встановленим цивільним законодавством вимогам. Тому не зайвим буде нагадати підстави, а також правові наслідки визнання правочинів недійсними.

Підстави недійсності

Підстави визнання правочину недійсним чітко визначено чинним законодавством, зокрема ст. 215 Цивільного кодексу (далі – ЦК).

Відповідно до п. 1 ст. 215 ЦК підставою недійсності правочину є недотримання в момент учинення правочину стороною (сторонами) вимог, установлених ч. 1–3, 5 та 6 ст. 203 ЦК, яка визначає загальні вимоги, дотримання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема:

• зміст правочину не повинен суперечити цивільному законодавству;
• особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності;
• волевиявлення учасника правочину має бути вільним;
• правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним;
• правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Звертаємо увагу, що серед підстав не названо ч. 4 ст. 203 ЦК, яка містить вимогу відповідності правочину формі, установленій для нього законом. Отже, недодержання форми правочину не означає автоматичного визнання його недійсним. Водночас правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Види недійсності правочинів

Відповідно до ст. 215 ЦК необхідно розмежовувати види недійсності правочинів: нікчемні правочини – якщо їх недійсність установлена законом, та оспорювані – якщо їх недійсність прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша зацікавлена особа заперечує їх дійсність на підставах, визначених законом. Іншими словами, нікчемний правочин є недійсним через його невідповідність вимогам закону та не потребує визнання його таким судом. Проте оспорюваний правочин може бути визнаний недійсним лише за рішенням суду.

До оспорюваних правочинів належать такі:

• учинені без відповідного дозволу (ліцензії);
• учинені під впливом помилки;
• фіктивний правочин, тобто правочин, учинений без наміру створити правові наслідки, які передбачалися ним;
• удаваний правочин, тобто правочин, який учинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, і деякі інші.

Також зазначимо, що підстави визнання недійсності договору (контракту) можуть бути визначені й іншими законами. Так, окремі спеціальні закони містять норми, які відносяться до різних галузей права (наприклад, земельного, податкового, антимонопольного, іншого). Як зазначено в постанові Пленуму Верховного Суду України від 06.11.09 р. № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», цивільні відносини щодо недійсності правочинів регулюються, крім ЦК, також Земельним та Сімейним кодексами, Законами від 06.10.98 р. № 161-XIV «Про оренду землі», від 12.05.91 р. № 1023-XII «Про захист прав споживачів» та іншими актами законодавства. Тому, розглядаючи справи про визнання правочинів недійсними, суди залежно від предмета та підстав позову мають застосовувати норми матеріального права, якими регулюються відповідні відносини.

Слід звернути увагу, що недійсною може бути визнана й окрема частина правочину. Проте недійсність окремої частини правочину не тягне за собою недійсності інших його частин і правочину загалом, якщо можна припустити, що він був би вчинений і без включення до нього недійсної частини (ст. 217 ЦК).

Правові наслідки

Визначення правових наслідків недотримання окремих вимог щодо укладання правочинів наведено у параграфі другому гл. 16 ЦК (ст. 218–235).

Укладення юридичною особою правочину, якого вона не мала права вчиняти. Якщо юридична особа уклала правочин без відповідного дозволу (ліцензії) і таким чином інша сторона була введена в оману, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. У такому разі винна сторона зобов’язана відшкодувати їй моральну шкоду, завдану таким правочином.

Укладення правочину, який порушує публічний порядок, учинений із метою, що суперечить інтересам держави та суспільства. Зокрема, це правочин, що порушує публічний порядок, якщо він спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, територіальних громад, незаконне заволодіння ним. Такий правочин є нікчемним. У разі недотримання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним.

У разі виконання такого правочину однією із сторін з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. За наявності умислу лише в одної зі сторін все одержане нею за правочином має бути повернуте іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави.

Правочин, який учинено під впливом помилки щодо обставин, які мають істотне значення, може бути визнаний судом недійсним. У цьому разі істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов’язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, установлених законом.

У разі визнання правочину недійсним особа, яка помилилася через її власне недбальство, зобов’язана відшкодувати другій стороні завдані їй збитки.

На сьогодні недобросовісність у договірних відносинах, на жаль, ще має місце. Це означає, що окремі суб’єкти під час укладання правочинів можуть навмисно вводити свого контрагента в оману щодо обставин, які мають істотне значення. Такий правочин може бути визнаний судом недійсним.

Уважається, що обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, що можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування. У такому разі сторона, яка застосувала обман, зобов’язана відшкодувати другій стороні збитки в подвійному розмірі та моральну шкоду, що завдані у зв’язку з учиненням цього правочину.

Правочин, який учинено під впливом насильства. Правочин, учинений особою проти її справжньої волі внаслідок застосування до неї фізичного чи психічного тиску з боку другої сторони або з боку іншої особи, також визнається судом недійсним. У такому разі винна сторона (інша особа), яка застосувала фізичний або психічний тиск до другої сторони, зобов’язана відшкодувати їй збитки у подвійному розмірі та моральну шкоду.

Правочин, який учинено внаслідок зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною. Нерідко трапляються випадки укладання правочинів унаслідок зловмисної домовленості представників сторін. Такий правочин визнається судом недійсним. У такому разі суб’єкт господарювання – довіритель – має право вимагати від свого представника та другої сторони солідарного відшкодування збитків та моральної шкоди, що завдані йому у зв’язку з учиненням правочину внаслідок зловмисної домовленості між ними.

Правочин, який учинено під впливом тяжкої обставини. Вплив тяжких обставин, які сприяли укладанню стороною правочину на вкрай невигідних для неї умовах може бути визнаний судом недійсним незалежно від того, хто був ініціатором такого правочину. Якщо такий правочин буде визнаний недійсним, винна сторона зобов’язана повернути другій стороні в натурі все, що вона отримала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема якщо одержане полягає в користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, – відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування. Крім того, сторона, яка скористалася тяжкою обставиною, зобов’язана відшкодувати другій стороні збитки та моральну шкоду, завдані їй через учинення цього правочину.

Фіктивний правочин. Ця категорія правочинів і досі популярна у представників фіскальної служби. ЦК трактує фіктивний правочин як такий, що вчиняється сторонами без наміру створення правових наслідків, які обумовлюються цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним, а його правові наслідки встановлюються законами.

Удаваний правочин. Удаваним є правочин, який учинено сторонами для приховання іншого, який вони насправді вчинили. Однак, якщо буде встановлено, що правочин був учинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили.

Деякі особливості

Відповідно до ст. 215 та 216 ЦК вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним та про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою зацікавленою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину. Водночас недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов’язані з його недійсністю.

Одним із наслідків недійсності правочину є двостороння реституція: кожна зі сторін зобов’язана повернути іншій стороні в натурі все, що вона отримала на виконання цього правочину. А якщо таке повернення неможливе, зокрема тоді, коли одержане полягає в користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі – відшкодувати вартість того, що отримано, за цінами, які існують на момент відшкодування. Якщо у зв’язку з учиненням недійсного правочину другій стороні чи третім особам було завдано збитків та моральної шкоди, вони підлягають відшкодуванню винною стороною (ст. 216 ЦК).

Зазначимо, що сторони не мають права за своєю домовленістю змінювати встановлені законом правові наслідки недійсності нікчемного правочину. Так, вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути висунута будь-якою зацікавленою особою. Окрім того, наслідки недійсності нікчемного правочину можуть застосовуватися й за ініціативою суду.

Указані правові наслідки визнання угоди недійсною застосовуються лише в разі, коли законом не встановлено особливих умов їх застосування або особливих правових наслідків окремих видів недійсних правочинів.

Зацікавлена сторона має довести факт учинення правочину або оспорювання окремих його частин письмовими доказами, засобами аудіо-, відеозапису та іншими доказами, за винятком свідчення свідків. Якщо ж правочин, для якого законом установлено його недійсність у разі недодержання вимоги щодо письмової форми, укладено усно і одна зі сторін учинила дію, а друга сторона підтвердила її вчинення, зокрема шляхом прийняття виконання, такий правочин у разі спору може бути визнаний судом дійсним.

Окремі види правочинів (застава, іпотека, дарування тощо) мають бути посвідчені нотаріально. У разі недотримання цієї вимоги такий правочин є нікчемним. Водночас суд може визнати односторонній правочин (наприклад, дарування) дійсним, якщо буде встановлено, що він відповідав справжній волі особи, яка його вчинила, а нотаріальному посвідченню перешкоджала обставина, яка не залежала від її волі.

Якщо сторони домовилися щодо всіх істотних умов договору (наприклад, купівлі-продажу земельної ділянки), що підтверджується письмовими доказами, і відбулося повне або часткове виконання договору, але одна зі сторін ухилилася від його нотаріального посвідчення, суд може визнати такий договір дійсним. У такому разі подальше нотаріальне посвідчення договору не вимагається.

Насамкінець зазначимо, що нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним із моменту його вчинення. Водночас якщо за недійсним правочином права та обов’язки для сторін передбачалися лише на майбутнє, можливість настання їх у майбутньому припиняється.