Як обчислюються строки давності з плати за землю

Сторони спору

Позивач – публічне акціонерне товариство (далі – ПАТ), відповідач – орган ДФС.

Обставини справи

Орган ДФС на підставі акта перевірки виніс податкове повідомлення-рішення (далі – ППР) від 25.12.15 р. про збільшення суми грошового зобов’язання з орендної плати за землю (основний платіж і штраф). Виходячи з вимог пп. 288.5.1 Податкового кодексу (далі – ПК) розмір орендної плати за землі державної або комунальної власності встановлюється в договорі оренди, але річна сума платежу не може бути менша: для земель сільгосппризначення – від розміру земельного податку, а для інших земель – 3-кратного розміру земельного податку (така редакція цієї норми діяла в період спірних правовідносин. – Ред.). При сплаті орендної плати за землю ПАТ розрахувало податкові зобов’язання без урахування цієї норми, що й спричинило донарахування податкових зобов’язань органом ДФС. Позивач оскаржив винесене ППР у судовому порядку. Суд першої інстанції відмовив у задоволенні позовних вимог, це рішення залишив у силі і суд апеляційної інстанції. Тоді ПАТ звернулося з касаційною скаргою до ВСУ.

Позиції сторін

Позивач. Просить скасувати винесені судові постанови, мотивуючи свою позицію нормою п. 102.1 ПК, оскільки грошове зобов’язання було збільшене органом ДФС із порушенням строків давності.

Відповідач. Не скористався своїм правом подати заперечення на касаційну скаргу.

На чиєму боці суд

ВСУ був на стороні позивача (Постанова ВСУ від 18.06.19 р., ЄДРСР, реєстр. № 82447003). Він скасував рішення суду першої та апеляційної інстанцій, а позов ПАТ задовольнив повністю: визнав протиправним і скасував ППР.

Аргументи суду

1. Висновки судів попередніх інстанцій, зроблені на підставі норм п. 102.1 ПК, не відповідають змісту цих норм. Контролюючий орган, крім випадків, передбачених п. 102.2 ПК, має право самостійно визначити суму грошових зобов’язань платника податків не пізніше закінчення 1 095-го дня, що настає після закінчення строку, установленого для подання податкової декларації, або після дня її фактичного подання, якщо декларація була подана пізніше, або після дня подання уточнюючого розрахунку (далі – УР), та/або строку сплати грошових зобов’язань, нарахованих контролюючим органом. Якщо ж протягом зазначеного строку контролюючий орган не визначає суму грошових зобов’язань, платник податків уважається вільним від такого грошового зобов’язання, а спір щодо такої декларації та/або ППР не підлягає розгляду в адміністративному або судовому порядку. У разі подання уточнюючого розрахунку (далі – УР) контролюючий орган має право визначити суму податкових зобов’язань за такою декларацією протягом 1 095 днів із дня подання УР.

2. Винятки із цього правила (коли початок перебігу зазначеного строку визначається інакше) установлені п. 102.2 ПК. Підстави для таких винятків судом не встановлено, на них також не посилалися і сторони в рамках судового процесу.

3. Застосовуючи названі правові норми, суди попередніх інстанцій дійшли неправильного висновку, пов’язавши початок перебігу строку давності не з датою подання податкової декларації, а з датою нарахування податкового зобов’язання за кожний окремий місяць. Позивач подав річну податкову декларацію (граничний строк її подання – 20.02.12 р.) і до неї 4 УР, останній з яких подано 30.08.12 р. Отже, саме із цієї дати повинен обчислюватися строк давності в 1 095 днів. Спірне ППР прийнято 25.12.15 р., тобто відповідачем пропущено строк давності для визначення розміру плати за землю за 2012 рік.

Висновок

Це судове рішення наочно показує, що коли при винесенні ППР орган ДФС порушив строк давності, передбачений ст. 102 ПК, таке ППР підлягає скасуванню, навіть якщо платник податків порушив податкове законодавство. А спір виник через особливості порядку декларування плати за землю: згідно з п. 286.2 ПК платники податків подають декларацію не пізніше 20 лютого поточного року з розбиттям суми рівними частинами за місяцями. І подання такої декларації звільняє платника податків від обов’язку подавати щомісячні декларації.