Договір може бути розірвано в односторонньому порядку, якщо в ньому передбачено таку умову

Топ-добірка судових рішень для захисту від штрафів

Суть спору

01.12.16 р. між ТОВ (орендодавець) і фізособою-підприємцем (орендар) був укладений договір оренди приміщення. Орендар (позивач) звернувся до суду з вимогою визнати недійсним п. 41.3 договору оренди, який передбачає право орендодавця (відповідача) припинити дію договору у випадку вчинення орендарем істотного порушення умов договору. На думку орендаря, цей пункт договору не відповідає нормам ст. 188, 291 ГК, оскільки передбачає дострокове розірвання договору на вимогу орендодавця, причому без згоди орендаря. Договором також установлено ​​дату, коли він буде вважатися розірваним за відсутності згоди сторін на його дострокове розірвання. Крім того, пп. 41.3.6 і 41.3.8 договору теж не відповідають вимогам ст. 291 ГК, оскільки за підставу для розірвання договору визначають обставини, яких немає у виключному переліку підстав для розірвання договору в односторонньому порядку на вимогу орендодавця, наведеному в ст. 783 ЦК.

Суд першої інстанції відмовив позивачеві в задоволенні позову. Однак суд апеляційної інстанції скасував рішення суду першої інстанції та задовольнив скаргу орендаря. Орендодавець оскаржив рішення апеляційного суду в касаційному суді. Верховний Суд задовольнив скаргу відповідача, скасувавши рішення апеляційного суду та залишивши чинним рішення суду першої інстанції.

Висновки суду

У своїй постанові Верховний Суд зазначив, що виходячи із принципу свободи договору сторони договору мали право на свій розсуд узгодити підстави та порядок припинення дії договору. Суд першої інстанції зробив правильний висновок про те, що узгоджена сторонами умова спірного п. 41.3 договору про право орендодавця припинити дію договору не суперечить вимогам законодавства. У зв’язку із цим правові підстави для визнання даного пункту договору недійсним відсутні (Постанова Верховного Суду від 31.07.19 р., ЄДРСР, реєстр. № 83379271).

Коментар

Сторони вільні в укладанні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням норм ЦК, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ч. 1 ст. 627 ЦК). До договору можуть включатися умови (пункти), визначені на розсуд сторін і узгоджені ними, та умови, які є обов’язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Одностороння відмова від зобов’язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 ЦК).

Зобов’язання припиняється частково або в повному обсязі з підстав, установлених договором або законом. Тобто припинення зобов’язання на вимогу однієї зі сторін можливе, якщо такі дії вчинені відповідно до вимог закону або передбачені умовами договору.

Зміна або розірвання договору допускається тільки за угодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом, у порядку, установленому ст. 188 ЦК. Договір може бути змінений або розірваний за рішенням суду, на вимогу однієї зі сторін у випадку істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, установлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона в значній мірі втрачає те, на що розраховувала при укладанні договору (ст. 651 ЦК).

Зміна й розірвання договору (припинення зобов’язання) в однобічному порядку допускається винятково з підстав, прямо передбачених законом або договором.

З розглянутого нами судового рішення можна зробити висновок, що сторони договору за обопільною згодою можуть указати в ньому підстави та порядок його припинення в односторонньому порядку, наприклад, орендодавець має право припинити дію договору шляхом письмового попередження про це орендаря не менш ніж за 30 календарних днів. Якщо таку умову включено до договору, визнати даний пункт договору недійсним через суд не вийде.