Екоподаток сплачується за розміщення відходів, а не за їх утилізацію

Думка контролерів: у 2011–2012 роках підприємство, яке тимчасово розміщує на своїй території та використовує відходи, що утворилися у процесі його діяльності, було платником екологічного податку за розміщення відходів.

Аргументи практиків: утворені відходи, які розміщуються на власній території та використовуються самим підприємством, є вторсировиною. Тому екологічний податок за розміщення таких відходів підприємство не сплачує.

Що відбулося

На підприємстві хімічної галузі у процесі діяльності утворюються шлакові відходи, які використовуються цим підприємством як добрива (цинкові полімікродобрива) для земель свого підсобного господарства. Податкова інспекція провела документальну планову перевірку діяльності підприємства за 2011–2012 роки та заявила про порушення норм податкового законодавства. Зокрема, підприємством не було нараховано і сплачено екологічного податку за розміщення таких відходів (далі – екоподаток).

Свої претензії до підприємства податкова інспекція обґрунтувала тим, що до внесення змін (тобто у 2011–2012 роках) до пп. 14.1.223 Податкового кодексу (далі – ПК) підприємства, які тимчасово розміщували на своїй території отримані відходи, були платниками екоподатку.

Підприємство не згодне сплачувати екоподаток «за добрива». Хто має рацію в цій ситуації?

Винна термінологія

Питання про сплату екоподатку за розміщення відходів викликало спори між підприємствами і податковими органами з дати набуття чинності ПК. Уся річ у термінології. Спочатку (до 2013 року) визначення терміна «розміщення відходів» звучало так (пп. 14.1.223 ПК):

«Розміщення відходів – зберігання (тимчасове розміщення до утилізації чи видалення) і захоронення відходів у спеціально відведених для цього місцях чи об'єктах (місцях розміщення відходів, сховищах, полігонах, комплексах, спорудах, ділянках надр тощо), на використання яких отримано дозвіл спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої владі у сфері поводження з відходами».

Ключовим у цьому формулюванні для податкових органів було словосполучення «тимчасове розміщення». На думку податківців, це означало, що будь-які утворені відходи, які тимчасово зберігаються і розміщуються на підприємстві до їх утилізації, були об'єктом обкладення екоподатком. Виняток становили відходи у вигляді вторинної сировини, що розміщуються на власних територіях підприємств, які мають ліцензію на збір і заготівлю окремих видів відходів як вторинної сировини. Виходячи зі свого тлумачення цього визначення, податкові органи й вимагали сплати екоподатку (лист ДПАУ від 26.08.11 р. № 23116/7/15-2117).

Таку позицію податківці займали до внесення до пп. 14.1.223 ПК змін, які набрали чинності 1 січня 2013 року (Закон від 24.05.12 р. № 4834-VI). А чому було внесено ці зміни до ПК? Тому що була неузгодженість у визначеннях поняття «розміщення відходів» у ПК і в Законі від 05.03.98 р. № 187/98-ВР (далі – Закон № 187) (лист Мінприроди від 06.03.12 р. № 4794/07/10-12, далі – Лист № 4794; лист Мінприроди від 04.08.11 р. № 14364/07/10-11).

Завдяки внесеним змінам об'єктом обкладення екоподатком із 1 січня 2013 року є обсяг лише тих відходів, які остаточно розміщуються у спеціально відведених місцях чи об'єктах і на використання яких отримано дозвіл спеціально уповноважених органів. Цю думку податківці висловили в листі від 17.06.13 р. № 8443/7/99-99-15-04-01-17 (далі – Лист № 8443). Тобто вони визнали, що після 1 січня 2013 року в рядах платників екоподатку за розміщення відходів залишилися тільки підприємства, що мають спеціальний дозвіл на виконання різних дій із відходами (захоронення, видалення тощо).

Однак...

Проте, зауважте, у Листі № 8443 (воно стосувалося сплати екоподатку сільгосппідприємствами, які використовують як добрива відходи свого тваринництва – гній і курячий послід) все одно прозвучало, що до 1 січня 2013 року платниками екоподатку були підприємства, що розміщують відходи (незалежно від того, тимчасове це було розміщення чи остаточне).

На нашу думку, позиція податкових органів щодо відходів, які використовуються як добрива, є помилковою. Пояснимо чому.

Аргументи проти позиції податкових органів

Дійсно, через те, що раніше в пп. 14.1.223 ПК було об'єднано два поняття зі ст. 1 Закону № 187 (зберігання відходів і розміщення відходів), виходило, що платниками екоподатку мають бути всі підприємства, які тимчасово розміщують на своїй території відходи. Проте, вимагаючи сплати екоподатку від підприємства, яке використовує відходи власного виробництва для власних потреб, податкові органи не врахували один важливий момент – про нього йдеться в Листі № 4794.

У цьому листі Мінприроди порушило питання про визначення терміна «розміщення». Так от, згідно з Базельською конвенцією про контроль за транскордонними перевезеннями небезпечних відходів і їх видаленням від 22.03.89 р. (далі – Конвенція), до операцій із розміщення відходів належать:

• захоронення;
• постійне зберігання.

Саме в результаті того чи іншого виду розміщення відходи знаходять своє «остаточне місце». До речі, Конвенція є міжнародним документом, який контролює поводження з небезпечними і токсичними відходами. Станом на 1 січня 2011 року налічувалося 175 країн – її учасниць, у тому числі й Україна. А це означає, що на території нашої країни мають виконуватися норми Конвенції.

Згідно з Листом № 4794, у разі використання відходів на полях у вигляді добрива відбувається їх утилізація. Утилізація (ст. 1 Закону № 187) – це використання відходів як вторинних матеріальних або енергетичних ресурсів.

Тобто між визначеннями «розміщення відходів» і «утилізація відходів» є істотні відмінності, і плутати ці поняття не можна. Норми ПК і Закону № 187 передбачають сплату екоподатку тільки за розміщення відходів (захоронення і постійне, остаточне зберігання), а не за їх утилізацію.

Таким чином, підприємство, яке використовує утворені відходи для удобрення ґрунту (як вторсировину), у період 2011–2012 років не було платником екоподатку за розміщення таких відходів і не є зараз. Про це говорить і виняток, передбачений пп. 240.1.3 ПК.

ВИСНОВКИ

Екоподаток за розміщення відходів сплачується, що зрозуміло із самого визначення, лише за розміщення (захоронення та остаточне зберігання) відходів, а не за їх утилізацію. Якщо ваше підприємство використовує відходи власного виробництва як добрива, екоподаток за розміщення таких відходів сплачувати не треба. Адже такі відходи вважаються вторсировиною і повністю утилізуються на полях. А якщо все-таки податкові органи вимагають від вас сплати екоподатку за звітні періоди 2011–2012 років, скористайтеся нашими доводами, викладеними в консультації. Якщо податківці наполягатимуть на своєму, ви можете звернутися до суду, щоб відстояти свою правоту.