Павло Розенко: «Для виплати компенсацій щодо мобілізованих треба 955 млн грн.»

Верховна Рада розширила категорії мобілізованих, на яких поширюються соціальні гарантії, зокрема збереження середнього заробітку та надання додаткових оплачуваних відпусток. При цьому законодавчі норми передбачають надання з держбюджету компенсацій роботодавцям, за рахунок яких такі гарантії забезпечуються. Та не так сталося, як гадалося: насправді державні програми перекладають на плечі суб’єктів господарювання, у тому числі й бюджетних установ, у кошторисах яких на зазначені цілі гроші не заплановані. Як діяти у таких випадках? Як уникнути нецільового використання бюджетних коштів? На ці та інші запитання відповідає міністр соціальної політики Павло Розенко.

Павло Валерійович Розенко – народився 15 липня 1970 року в Києві. У 1993 році закінчив Київський політехнічний інститут. Із 1996-го по 2000 рік – помічник-консультант народного депутата у Секретаріаті Верховної Ради України. Із 2000 року – радник міністра екології та природних ресурсів України. У 2001–2005 роках – помічник-консультант народного депутата України. У 2005–2006 роках – перший заступник міністра праці та соціальної політики України. У 2007-му – керівник служби соціальної політики Секретаріату Президента України. Із 2008-го по червень 2010 року – перший заступник міністра праці та соціальної політики України. Із 2010 року – незалежний експерт із питань соціальної політики України, провідний експерт Українського центру економічних і політичних досліджень імені Олександра Разумкова.
У жовтні 2012 року Павло Розенко був обраний народним депутатом України. Перебував на посаді заступника голови Комітету Верховної Ради з питань соціальної політики та праці. У грудні 2014 року призначений міністром соціальної політики України. Державний службовець 1-го рангу. Заслужений працівник соціальної сфери України (жовтень 2008 року). Автор понад 100 статей і публікацій із питань соціальної політики, пенсійної реформи, системи пільг та компенсацій, оплати праці, інших аспектів соціально-трудових відносин. Одружений, має сина і доньку. Захоплюється футболом.

– Павле Валерійовичу, який порядок надання компенсацї роботодавцям, працівники яких мобілізовані до лав Збройних Сил?

– У листі Мінсоцполітики від 07.05.15 р. № 525/13/84-15 йдеться про виплату установам (підприємствам) компенсації у розмірі середнього заробітку мобілізованих працівників. Така компенсація надається з урахуванням норм Порядку виплати компенсації підприємствам, установам, організаціям у межах середнього заробітку працівників, призваних на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, затвердженого постановою КМУ від 04.03.15 р. № 105. Бюджетні кошти спрямовуються на вказані виплати працівникам за період мобілізації, але не більше одного року. Для отримання компенсації підприємство щомісяця до 15-го числа подає органу соціального захисту населення звіт про фактичні витрати на виплату середнього заробітку працівникам. Фактичні витрати – це справжні витрати підприємства, установи чи організації, оформлені відповідними документами. Ураховуючи викладене, підприємство, установа, організація, на яких працювали працівники на час призову, мають нарахувати та виплатити середній заробіток у строки, установлені ст. 115 КЗпП.

У травні Верховна Рада ухвалила Закон від 14.05.15 р. № 433-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо питань соціального захисту громадян України, які проходять військову службу під час особливого періоду» (далі – Закон № 433). Однак при цьому не були враховані норми ст. 27 Бюджетного кодексу, згідно з якими у разі ухвалення законодавчого акта, прийняття якого призведе до зміни показників державного бюджету, суб’єкт права законодавчої ініціативи зобов’язаний додати фінансово-економічне обґрунтування (у т. ч. й відповідні розрахунки). Якщо такі зміни бюджетних показників передбачають збільшення державних витрат, тоді необхідно подати пропозиції щодо скорочення витрат (та/або джерел додаткових надходжень) для досягнення збалансованості бюджету. Проте минулого року цього не було зроблено. Саме це й є основною причиною того, що всі суб’єкти господарювання України, у тому числі й бюджетні установи, мають проблему з відображенням в обліку своїх витрат та проведенням інших дій із забезпечення їх відшкодування.

– Прийнятими останнім часом законодавчими актами збільшено обсяг соціальних гарантій мобілізованим працівникам. Відтепер вони мають право на збереження середнього заробітку та місця роботи до закінчення мобілізації, а не протягом одного року, як було раніше. Зазначені пільги отримали працівники, призвані на строкову військову службу, а також ті, хто був призваний на військову службу за контрактом або уклав контракт уже під час служби (тобто отримав це право до кінця дії контракту). Такі ж гарантії передбачені працівникам, які отримали поранення, перебувають на лікуванні. потрапили до полону або визнані безвісно відсутніми. У зв’язку із цим виникає запитання: чи прийнято державні програми, які передбачають фінансування з держбюджету на виплату компенсацій роботодавцям, що виплачують середній заробіток указаним категоріям працівників?

– Дійсно, Законом № 433 внесено зміни до ст. 119 КЗпП щодо збільшення строку збереження місця роботи (посади) та виплати компенсації з бюджету у межах середнього заробітку мобілізованих працівників – від одного року до дня фактичної демобілізації або до закінчення особливого періоду. Ці норми поширено на працівників, призваних на строкову військову службу та прийнятих на військову службу за контрактом. Гарантії, визначені ст. 119 КЗпП, зберігаються за працівниками, які під час проходження військової служби отримали поранення та перебувають на лікуванні у медичних закладах, а також потрапили у полон або визнані безвісно відсутніми. На виконання Закону № 433 сьогодні готуються нові зміни до Порядку № 105 та відповідні програми із фінансування цих виплат.

Підставою для надання гарантій мобілізованим працівникам є повістка з військкомату про призов працівника на військову службу. На підставі повістки підприємству треба видати наказ про те, що працівник відсутній на роботі у зв’язку із перебуванням на військовій службі. У наказі рекомендується вказати про виплати, які належить здійснити працівнику, а також про те, як він повинен підтвердити своє перебування на військовій службі. Основним документом, що свідчить про призов і проходження військової служби військовослужбовцями в особливий період, а також про призов під час мобілізації резервістів і військовозобов'язаних, є військовий квиток, у якому у відповідних розділах здійснюються службові позначки.

– Для реалізації вимог Закону № 433 потрібні чималі кошти. Чи передбачені вони в держбюджеті-2015?

– Наразі мушу сказати: коштів на виплату компенсацій у межах середнього заробітку мобілізованих за новими умовами на 2015 рік не передбачено. Мінфін працює над цим питанням.

– А що зроблено з боку Мінсоцполітики?

– З метою недопущення порушень бюджетного законодавства та вимог ст. 119 КЗпП Мінсоцполітики звернулося до Кабміну із проханням доручити Мінфіну розглянути можливість внесення до держбюджету-2015 відповідних змін, аби знайти додаткові кошти.

– Про яку суму йдеться? Наведіть, будь ласка, хоча б приблизні цифри.

– Для виплати компенсацій щодо мобілізованих треба близько 955 млн грн. За даними Мінфіну, питання виплати такої компенсації буде розглянуто у разі внесення змін до держбюджету-2015 у порядку, визначеному ст. 52 та 53 Бюджетного кодексу, з урахуванням збалансування цих видатків з наявними бюджетними ресурсами.

Під час призову на військову службу (мобілізації) трудові відносини із працівниками не перериваються. Оскільки за «солдатом підприємства» зберігається робоче місце, роботодавець зобов’язаний нараховувати йому компенсацію в межах середнього заробітку (ст. 119 КЗпП) та подавати у звіті про суми нарахованої заробітної плати застрахованих осіб та суми нарахованого ЄСВ відомості про нарахування зарплати такому працівнику.

– Звернемося до Закону від 14.05.15 р. № 426-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення рівня соціального захисту окремих категорій ветеранів війни». Цей документ передбачає надання учасникам бойових дій додаткової відпустки зі збереженням зарплати тривалістю 14 календарних днів. З огляду на це виникать запитання: чи поширюється дана норма на працівників, призваних на військову службу в особливий період, та за рахунок яких коштів оплачуватимуться такі відпустки?

– Для підтвердження права на додаткову оплачувану відпустку працівник має подати роботодавцю посвідчення учасника бойових дій або інваліда війни. Витрати, пов’язані з оплатою такої відпустки, мають здійснюватися за рахунок коштів підприємства, установи, організації, призначених на оплату праці, або за рахунок коштів фізичної особи, у якої працює за трудовим договором працівник.

– Отже, виходить, що й ці соціальні гарантії надаються державою, але, по суті, фінансуються з кишені роботодавців. Тому виникає чергове запитання: чи не передбачається надання компенсації роботодавцям для оплати додаткових відпусток «солдат підприємства» за схемою, що діє для працівників, потерпілих під час аварії на ЧАЕС?

– Ні! Зараз такі варіанти лише на рівні ідей. Реальні ресурси для цих компенсацій відсутні…

– А чому відсутні? У чому проблема?

– Ну, а хто ж має компенсувати? Державний бюджет? Але ж він сьогодні в катастрофічному стані…

– Який вихід Ви, як міністр, бачите? Що можете запропонувати?

– Вихід – це реформи, зростання економіки та додаткові надходження до державного бюджету, які можна буде використати на соціальні програми.

Бесіду вів Валентин Ковальський,
редактор рубрики «Інтерв’ю»