Андрій Новак: «Україні потрібна стратегічна модель взаємодії всіх видів економічної діяльності»

Те, що сталося з нашою економікою, вимагає глибокого аналізу та осмислення. Ні Велику депресію 1930-х років у США, ні війну СРСР із Німеччиною не можна порівняти з тим, що сталося з Україною в мирний час! «Головна причина стрімкого спаду виробництва – непрофесіоналізм влади та відсутність стратегічного бачення національного розвитку», – уважає голова Комітету економістів України, кандидат економічних наук Андрій Новак.

Андрій Яремович Новак народився 24 січня 1973 року в м. Коломиї Івано-Франківської області.
Економіст, політолог, громадський діяч, кандидат економічних наук, автор книги «Як підняти українську економіку».
Закінчив Європейський університет у м. Києві та Канадську бізнес-школу Університету Західного Онтаріо (одночасно брав участь у програмі «Навчайся працюючи»).
1997-2001 рр. – вчився в аспірантурі Науково-дослідного фінансового інституту при Міністерстві фінансів України. Захистив дисертацію на тему «Взаємозв'язок податково-бюджетних і грошово-кредитних важелів у політиці економічного зростання України».
2002 рік – начальник фінансового управління державного підприємства Міноборони «Укроборонпостачальник». Пізніше працював помічником народного депутата України.
Із 2004 року – начальник відділу по зв'язках із громадськістю в компанії «Оболонь».
2005-2006 рр. – радник двох прем'єр-міністрів України. Вийшла книга «Як підняти українську економіку», у якій Андрій Новак запропонував модель формування конкурентоспроможної та високоефективної української економіки – трифункціональну економічну модель.
2010 рік – очолив Комітет економістів України.
2011 рік – обраний проректором Європейського університету.

– Андрію Яремовичу, останнім часом наші економічні проблеми списуються на «донбаську війну». Невже головна причина тільки в цьому?

– Звичайно, владі дуже зручно списувати всі економічні проблеми на війну: глибоку девальвацію гривні, затягування соціальних поясів, проблеми із забезпеченням армії, неготовність до опалювального сезону... Але війна є причиною тільки частини проблем, причому меншою. Головні причини – дуже неефективна економічна політика як урядів, так і НБУ протягом усіх років незалежності, а фактично відсутність системної стратегічної економічної політики як такої. Саме тому українська економіка все менш конкурентоспроможна, а звідси й усе гірше фінансування всіх сфер життя – від армії до медицини...

– Наскільки нинішня модель розвитку країни відрізняється від тієї, яку Ви запропонували у своїй книзі «Як підняти українську економіку»?

– У книзі я запропонував системну стратегічну трифункціональну економічну модель України. Вона базується на взаємодії трьох головних економічних функцій – виробництва, продажу та розподілу. А що стосується того, яка модель реалізується в Україні, то мені й самому було б цікаво довідатися, як вона називається і в чому її суть. На розум приходить хіба що одна «модель» – «кради-ховай». Чи не так? Поки Україна не почне реалізацію будь-якої системної стратегічної економічної моделі, доти економічний розвиток і добробут нам не світять.

– У згаданій книзі говориться про необхідність прийняття «економічного розділу в загальній Конституції України». Розкажіть докладніше про цей розділ.

– У тому розділі досить цікаві моменти: у структурі ВВП частка зведеного держбюджету повинна бути не менше 40 %, а витрати на «соціалку» – не менше 50 %, мінімальний розмір пенсії повинен дорівнювати 1,5 величини прожиткового мінімуму, а мінімальна зарплата – двом таким величинам. Граничний розмір дефіциту зведеного держбюджету – не більше 3 % ВВП, гранична девальвація курсу гривні – не більше 2 % протягом фінансового року, гранична дисконтна ставка НБУ – не більше 5 % (сьогодні – близько 9 %)...

– На яких розрахунках засновані ці дані?

– Вони базуються на стандартах соціально орієнтованих економік Швеції, Німеччини, Норвегії, Данії та інших європейських країн. Таким чином, використання економічних нормативів знайшло своє відображення у світовій практиці. Особливо показовим щодо цього є досвід Євросоюзу. Ще в 1989 році Європейська рада визначила стратегічну мету, а потім розробила програму створення єдиного європейського ринку, європейського валютного союзу та здійснила перехід на єдину євровалюту. Згідно із цією програмою відбулася конвергенція економік країн, поглибилася економічна інтеграція, розроблено механізм єдиної валютної системи, що привело до встановлення фіксованих валютних курсів.

«Сподіваюся, що хоча б трагедія війни, фактичне руйнування території та економіки України змусять представників політичної і бізнес-еліти задуматися над тим, до чого призвела їх багаторічна «діяльність». Вони повинні усвідомити, що систему треба реально міняти, тому що це вже питання виживання країни та нації».

– Україна теж прагне в ЄС. Однак наш державний курс, який був орієнтований на приватну власність, привів до перебільшення ролі малого та середнього бізнесу і недооцінки потужного виробництва. Чому все сталося не так, як хотілося б?

– Проблема не в самій приватній власності, адже в усьому світі вона є основою ринкової економіки. Справа в тому, що після роздачі власності влада не задіяла її в ефективній економічній системі країни. У таких умовах безсистемності працює тільки одна економічна «модель» – «кради-ховай», про яку я вже говорив. Ще раз підкреслюю, Україні потрібна стратегічна модель взаємодії всіх видів економічної діяльності та всіх форм власності.

– Досвід розвинених країн свідчить, що створення високоефективних вітчизняних корпорацій є діючим інструментом економічної політики. Чому ж ця ідея, яку Ви теж підтримуєте, в Україні не реалізується?

– Формувати вертикальні корпорації потрібно було до приватизації, коли вся виробнича власність була державною, або хоча б під час приватизації (як її ключова умова). Зараз це робити складніше, оскільки йдеться про тисячі різних приватних власників. Але все одно це робити потрібно стимулами, мотиваторами, а при необхідності – примусом. Без великих вітчизняних вертикальних корпорацій – виробників масової споживчої продукції – не буде локомотивів розвитку вітчизняної економіки.

– Сьогодні ситуація у сфері купівлі-продажу характеризується високою конкуренцією товарів (переважно імпортних), що сприяє задоволенню потреб споживачів. Чому для багатьох вітчизняних виробників ця конкуренція не під силу?

– Конкурентоспроможність – це питання ефективності виробника на тлі ефективності самої економічної системи. Коли система неефективна, неконкурентна, то й конкурентоспроможних виробників у ній дуже мало, вони як виняток із правила. Наприклад, у нашу неефективну систему не хочуть вкладати гроші західні інвестори. А саме в них – провідні технології, які й дають конкурентну продукцію. І вітчизняний бізнес по можливості не реінвестує, а виводить капітал, розуміючи, що економічна система країни, у яку вкладати дорого та ризиковано, неефективна. Тому окремі приклади конкурентоспроможності українських компаній – це тільки заслуга їх власників і менеджменту, а не системи.

– Під впливом яких визначальних факторів буде відбуватися подальше формування національної економіки?

– Сподіваюся, що хоча б трагедія війни, фактичне руйнування території та економіки України змусять представників політичної і бізнес-еліти задуматися над тим, до чого призвела їх багаторічна «діяльність». Вони повинні усвідомити, що систему потрібно реально міняти, оскільки це вже питання виживання країни та нації.

«Податків за кількістю має бути мало, їх адміністрування – максимально зручним і простим, а порушення в цій сфері – карати дуже жорстко. При цьому платити податки повинні всі, без винятків і пільг, оскільки в українських реаліях будь-яка фінансова пільга перетворюється в масове зловживання нею. Виняток може бути тільки для територій, підданих військовій агресії РФ».

– Поділіться своєю думкою із приводу податкової реформи, яка продовжує буксувати.

– На словах у нас реформували вже все, а на ділі в кожній із «реформованих» сфер ситуація гірша, ніж до реформи. Корінь проблеми в тому, що в чиновників є бажання не змінювати систему, а тільки очолювати її та налаштовувати на свій політико-діловий лад. Із податковою реформою те ж саме. У результаті її проведення податкове навантаження на населення, малий і середній бізнес збільшилося, а на великий бізнес – зменшилося. От вам і чергова «реформа».

– Скільки, на Вашу думку, потрібно залишити податків?

– Сьогодні Україна де-факто перебуває в глобальному світовому економічному просторі. Тому цікавою та привабливою повинна бути вся наша економічна система, а не тільки окремі суб'єкти господарювання. І, звичайно ж, наша податкова система також повинна бути привабливою і конкурентоспроможною (у порівнянні із системами інших країн). А для цього податків повинно бути мало, їх адміністрування – максимально зручним і простим, а порушення в цій сфері – карати дуже жорстко. При цьому платити податки повинні всі, без винятків і пільг, оскільки в українських реаліях будь-яка фінансова пільга перетворюється в масове зловживання нею. Виняток може бути тільки для територій, підданих військовій агресії РФ. Там відновити нормальне економічне життя без податкових канікул неможливо. Я б оподатковував споживання, майно, землю та земельні надра не більш ніж одним-двома податками, плюс акцизи та мито. Усе!

– Які Ваші прогнози щодо девальвації гривні?

– Спрогнозувати курс неможливо з тієї причини, що немає головної бази прогнозування – стратегії самого регулятора, тобто Національного банку України. Уважаю, що такою стратегією на цьому етапі повинен бути «валютний коридор» у бік захисту гривні від нинішнього курсу, наприклад 11,5-12,0 грн. за $1. Це змусило б комерційні банки не притримувати валюту, а навпаки викинути її на ринок: вона буде дешевшати, оскільки Нацбанк буде заганяти її в цей валютний коридор. Крім того, Національний банк повинен припинити практику безсистемної та «безкритеріальної» роздачі рефінансування «мертвим» банкам. Їх потрібно не підтримувати, а виставляти на продаж, щоб їх викуповували інші комерційні банки або держава. При цьому потрібно зберегти всі зобов'язання перед клієнтами. До останньої копійки!

– Цього року ми пережили дострокові президентські та парламентські вибори. Які ще умови потрібні для того, щоб політичне відродження перейшло в економічну парадигму незалежної держави?

– Якщо за результатами цих виборів ми лише в черговий раз змінюємо «шило на мило» і залишаємо на високих позиціях виконавчої, законодавчої та судової влади тих же політиків, які роками формували неефективну та глибоко корумповану економічну систему, то в такому випадку не варто очікувати реальних змін – «кроків назустріч людям», «проривів», «поліпшення», «життя по-новому» і т. д. Адже приходять/повертаються до влади ті самі люди, і вони хочуть не змінювати діючу корумповану систему, а тільки очолити її.

– Яким Ви бачите розвиток подальшого співробітництва України з ЄС? Які проблеми нас очікують на шляху євроінтеграції?

– У нас будуть проблеми з викорінюванням корупції у всіх галузях влади, адаптацією до європейських стандартів українського законодавства, принципів державного управління та економічних принципів. Але якщо ми це зробимо, то повноцінна євроінтеграція поступово дозволить нам досягти спочатку східноєвропейського, а потім і західноєвропейського рівня життя та економічного розвитку. Але це на сто відсотків наше внутрішнє політичне, суспільне та економічне завдання, яке замість нас ніхто вирішувати не буде. Це потрібно запам'ятати раз і назавжди...

Бесіду вів Валентин Ковальський