Чи можна ціну «внутрішнього» договору встановити в інвалютному еквіваленті?

У договорах постачання, які не є зовнішньоекономічними, підприємство хоче встановлювати ціну в еквіваленті іноземної валюти, щоб забезпечити свій бізнес від наслідків коливання валютних курсів. Чи правомірно це?

Що говорить закон

Для відповіді на це запитання звернемося до норм законодавства, які регулюють правила ціноутворення в договірних відносинах. Треба сказати, що ці норми досить суперечливі, а саме:

• Цивільний кодекс (далі – ЦК) допускає можливість визначення ціни договору в еквіваленті іноземної валюти. Так, у ст. 524 сказано, що зобов'язання повинне бути виражене в грошовій одиниці України – гривні, проте сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті, а ч. 2 ст. 533 передбачає, що якщо в зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, то сума, яка підлягає сплаті в гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлено договором або законодавством;
• Господарський кодекс (далі – ГК) забороняє встановлювати ціну у внутрішньому договорі в іноземній валюті. Так, у ст. 189 ГК сказано, що для господарських договорів ціна є істотною умовою, ціна повинна бути зазначена в договорі в гривнях, а ціни в іноземній валюті можуть бути встановлені за угодою сторін тільки в зовнішньоекономічних договорах (контрактах). Згідно із ч. 2 ст. 198 ГК грошові зобов'язання учасників господарських відносин повинні бути виражені і підлягають оплаті в гривнях, при цьому грошові зобов'язання можуть бути виражені в іноземній валюті лише у випадках, якщо суб'єкти господарювання мають право проводити розрахунки між собою в інвалюті за законодавством (тобто, як правило, тільки у ЗЕД-контрактах);
• Закон від 21.06.12 р. № 5007-VI «Про ціни і ціноутворення» (далі – Закон № 5007) в ч. 2 ст. 10 також містить заборону на встановлення ціни внутрішнього договору в іноземній валюті. Так, згідно із цією нормою ціни на товари, призначені для реалізації на внутрішньому ринку країни, установлюються виключно у валюті України, якщо інше не передбачене міжнародними угодами, ратифікованими Україною, і постановами КМУ;
• постанова КМУ від 18.12.98 р. № 1998 передбачає, що формування, встановлення і застосування вільних цін на території України здійснюється виключно в національній грошовій одиниці.

Виходячи з вищесказаного можна зробити висновок, що суб'єкти господарювання, які укладають «внутрішній» договір, не мають права встановити ціну в іноземній валюті. Що стосується дозволу, передбаченого ЦК, то скористатися ним не вдасться: норми цього кодексу є загальними в порівнянні із спеціальними нормами ГК і Закону № 5007. А як відомо, спеціальні норми мають пріоритет перед загальними нормами.

Що можна зробити на практиці

Разом із тим вихід із цієї ситуації є, і його правомірність неодноразово підтверджена судовою практикою.

Вихід полягає в такому: сторони встановлюють ціну договору в гривнях, визначають її еквівалент в іноземній валюті на дату укладення договору і передбачають можливість перегляду сторонами ціни договору в разі зміни валютного курсу і необхідність перерахунку покупцем суми, що перераховується в оплату постачання при настанні строку платежу.

Судова практика із цього питання була узагальнена ВГСУ: див. п. 5.3 постанови пленуму ВГСУ від 29.05.13 р. № 12 (далі – Постанова № 12); п. 3 інформаційного листа ВГСУ від 24.11.11 р. № 01-06/1642/2011 і п. 10 оглядового листа ВГСУ від 29.04.13 р. № 01-06/767/2013 (далі – Лист № 01-06/767/2013). У цих документах ВГСУ зроблено висновок про те, що якщо засобом платежу у внутрішніх договорах виступають гривні, а ціна договору підлягає перерахунку з урахуванням коливань валютного курсу, то така умова договору не суперечить чинному законодавству України.

При цьому зверніть увагу на важливі нюанси:

• якщо договір міститиме застереження щодо перерахунку ціни в прив'язці до інвалютного еквівалента, то в разі невиконання боржником грошових зобов'язань стягнути з нього «інфляційні» втрати, передбачені ст. 625 ЦК, швидше за все, не вийде (свою позицію ВГСУ із цього приводу озвучив в п. 10 Листа № 01-06/767/2013);
• договором можна передбачити прив'язку не тільки до офіційного курсу НБУ, але й до ринкового курсу інвалюти в одному з комерційних банків (наприклад, у банку, де обслуговується одна із сторін договору).

Умову щодо перерахунку ціни договору в разі змін валютного курсу можна сформулювати таким чином (див. зразок):

Підприємство-резидент хоче змінити діючі договори постачання, у яких ціна виражена в гривнях: прив'язати ціну до еквівалента в інвалюті. Чи можливо це зробити, якщо контрагент заперечує?

За загальним правилом змінити умови діючого договору можна тільки за обопільною угодою сторін, якщо інше не передбачене самим договором (ч. 1 ст. 651 ЦК). Тому, якщо договором не названі конкретні умови, що дозволяють змінювати ціну договору в односторонньому порядку, доведеться умовляти контрагента.

Бувають, звичайно, випадки, коли діючий договір підлягає зміні або розірванню на вимогу однієї із сторін. Зокрема, це можливо, коли істотно змінилися обставини, якими сторони керувалися при укладенні договору (ст. 652 ЦК). Проте якщо друга сторона договору заперечуватиме, то вирішувати спір, швидше за все, доведеться в суді. А на думку ВГСУ, зміна економічної ситуації і коливання курсу іноземної валюти щодо національної валюти України є комерційним ризиком сторін договору, тому такі обставини не можуть вважатися підставами для зміни або розірвання договору або для невиконання зобов'язань за ним (п. 5.3 Постанови № 12).

Ураховуючи таку позицію ВГСУ, можна припустити, що рішення суду буде не на вашу користь.

Якщо ж сторони досягнуть згоди із цього питання, тоді їм треба буде укласти додаткову угоду до діючого договору, зазначити в цій угоді нову ціну, а також включити до неї валютне застереження про перерахунок ціни в разі зміни курсу валют (див. вищенаведений зразок).