Відображення в обліку операцій з підзвітними коштами – звична й, можна сказати, повсякденна для бухгалтерів підприємств усіх форм власності та видів діяльності справа. Водночас такі господарські операції тісно пов’язані з іншими процесами: готівковими та безготівковими розрахунками, придбанням товарно-матеріальних цінностей (далі – ТМЦ) (необоротних та оборотних активів), оплатою послуг тощо. Операції з підзвітними коштами можуть призвести до оподаткування та утримань із зарплати працівників (у разі порушення вимог звітування). Крім того, для цієї ділянки обліку характерним є використання як типових форм первинних документів, так і розроблених кожним підприємством самостійно. У підсумку, як показує практика, помилки, що виникають під час проведення розрахунків із підзвітними коштами, не є рідкістю.
Можливість застосування санкцій з боку контролюючих органів за порушення законодавчих правил проведення розрахунків підзвітними коштами посилює відповідальність бухгалтера за дотримання нормативних обмежень щодо строків видачі підзвітних сум, раціональності їх використання, термінів звітування та відшкодування, а також достовірність і точність заповнення первинних документів і відображення операцій на рахунках бухобліку та у звітності.
Точного визначення цього поняття не дає жоден із чинних нормативних актів. У Податковому кодексі (далі – ПК) та Положенні про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затвердженому постановою Правління НБУ від 29.12.17 р. № 148 (далі – Положення № 148) містяться лише правила видачі коштів під звіт і подання звіту про їх використання.
Однак цими документами установлено, що: