Якщо працівник придбав ТМЦ для підприємства своїм коштом

Підзвітні кошти

Трудові відносини між найманими працівниками та роботодавцями регулюються Кодексом законів про працю (далі – КЗпП). Цей нормативний документ містить положення щодо гарантій компенсацій для працівників (гл. VIII): на час виконання державних та громадських обов’язків, у разі переїзду на роботу в іншу місцевість, службових відряджень, направлення працівників на підвищення кваліфікації та ін. І ні слова в ньому – про відшкодування працівникові витрат на придбання для підприємства власним коштом деяких товарів (робіт, послуг), хоча така ситуація є досить поширеною на практиці і знайома, зокрема, багатьом фермерським господарствам. Адже трудове законодавство не передбачає для роботодавця можливості зобов’язати працівника здійснювати будь-які витрати власним коштом. Водночас до кола трудових обов’язків працівника (за трудовим договором, посадовою інструкцією) може входити закупівля товарів (робіт, послуг) для підприємства.

У такому разі слід звертатися до норм цивільного законодавства (ч. 1 ст. 9 Цивільного кодексу, далі – ЦК), які передбачають порядок відшкодування підприємством витрат, понесених працівником у господарських інтересах. Зокрема:

відповідно до ст. 1000 ЦК за договором доручення одна сторона (повірений) зобов’язується вчинити від імені та за рахунок другої сторони (довірителя) певні юридичні дії. А ст. 1007 ЦК передбачено обов’язок довірителя відшкодувати повіреному витрати, пов’язані з виконанням доручення;

згідно зі ст. 1011 ЦК комісіонер відповідно до договору комісії також вчиняє дії за рахунок комітента. А ст. 1024 ЦК передбачає право комісіонера на відшкодування витрат, здійснених ним у зв’язку з виконанням своїх обов’язків за договором комісії, навіть у разі, якщо він ужив усіх заходів щодо вчинення правочину, але не міг його вчинити за обставин, які від нього не залежали.

Тобто працівник вправі бути повіреним чи комісіонером для роботодавця, залишаючись водночас у трудових відносинах із цим роботодавцем. Про правомірність такого висновку опосередковано свідчить і те, що відповідно до абзацу третього п. 3 Порядку складання Звіту про використання коштів, виданих на відрядження або під звіт, затверджений наказом Мінфіну від 28.09.15 р. № 841 (далі – Наказ № 841, Звіт) дія цього Порядку поширювалася також на витрати, пов’язані з відрядженням чи виконанням деяких цивільно-правових дій.