Документальне оформлення відрядження

Відрядження у сільгосппідприємствах: від А до Я

Одним із обов’язків працівника є виконання розпорядження власника, яке не суперечить умовам укладеного трудового договору та посадовим обов’язкам працівника. Адже відповідно до ст. 21 Кодексу законів про працю (далі – КЗпП) трудовий договір - це угода між працівником і роботодавцем, за якою працівник зобов’язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядку, а роботодавець зобов’язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Тому керівник має право направити працівника у відрядження для вирішення службових питань.

Службовим відрядженням уважається поїздка працівника за розпорядженням керівника підприємства на певний строк до іншого населеного пункту для виконання службового доручення поза місцем його постійної роботи (п. 1 розд. І Інструкції про службові відрядження в межах України та за кордон, затвердженої наказом Мінфіну від 13.03.98 р. № 59 (далі – Інструкція № 59).

Роботодавець не має права вимагати від працівника поїздки у відрядження для виконання завдання, що не входить до кола його трудових обов’язків (ст. 32 КЗпП). У такому разі направлення у відрядження допускається лише за згодою працівника.

Заборонено направляти у відрядження вагітних жінок (за наявності довідки з медичного закладу) та жінок, які мають дітей віком до трьох років (ст. 176 КЗпП). Зазначені гарантії поширюються також і на батьків, які виховують дітей без матері (у т. ч. в разі тривалого перебування матері в лікувальному закладі), а також на опікунів (піклувальників), прийомних батьків (ст. 186¹ КЗпП).