Як підприємству оскаржити дії державного або приватного виконавця в адміністративному та судовому порядку
Майже кожен суб’єкт господарювання стикався з процесом виконання судових рішень. Виконавче провадження є завершальною стадією судового провадження – притягнення особи до відповідальності або відновлення порушених прав (повернення майна, стягнення коштів тощо). Примусове виконання рішень має здійснюватися виключно в порядку та спосіб, що передбачені законодавством. Якщо в процесі виконання рішень права особи було порушено, то вона має право оскаржити відповідні дії або бездіяльність приватного або державного виконавця. Як це зробити, розповімо в статті.
Види оскарження
Згідно із ч. 1 ст. 1 Закону від 02.06.2016 № 1404-VIII «Про виконавче провадження» (далі – Закон № 1404) виконавче провадження – це сукупність дій визначених у цьому Законі органів та осіб, які спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та в спосіб, що установлені Конституцією України, цим та іншими законами, нормативно-правовими актами, а також рішеннями, які підлягають примусовому виконанню.
Існує два види оскарження дій або бездіяльності державних і приватних виконавців: адміністративне та судове.
Адміністративний порядок оскарження
Відповідно до ч. 3 ст. 74 Закону № 1404 рішення, дії або бездіяльність державного виконавця можуть бути оскаржені стягувачем та іншими учасниками виконавчого провадження (крім боржника) до начальника відділу, якому безпосередньо підпорядкований держвиконавець. Своєю чергою рішення, дії та бездіяльність цього начальника можуть бути оскаржені до керівника органу Державної виконавчої служби (далі – ДВС) вищого рівня.
Начальник відділу, якому безпосередньо підпорядкований держвиконавець, контролюючи роботу останнього під час виконання рішень, має право в разі, якщо вони суперечать вимогам закону:
- своєю постановою скасувати постанову або інший процесуальний документ (або їх частину), що винесені у виконавчому провадженні держвиконавцем;
- зобов’язати його провести виконавчі дії в порядку, передбаченому Законом № 1404.
Начальник держвиконавця або сам виконавець з власної ініціативи або за заявою сторони виконавчого провадження може виправити граматичні чи арифметичні помилки, допущені в процесуальних документах, винесених у виконавчому провадженні, на підставі відповідної постанови.
Резюмуємо. Оскаржити дії або бездіяльність держвиконавця можуть усі учасники провадження, окрім боржника, і звертатись зі скаргою необхідно до керівника цього держвиконавця. Боржник може оскаржити дії або бездіяльність держвиконавця в судовому порядку, якщо такий виконавець зловживає своїми повноваженнями.
Керівник вищого органу ДВС у разі виявлення порушень вимог закону визначає їх своєю постановою та надає доручення начальнику відділу, якому безпосередньо підпорядкований держвиконавець, щодо проведення дій, передбачених абзацами другим і третім ч. 3 ст. 74 Закону № 1404.
Якими є форма та зміст скарги?
Скарга у виконавчому провадженні подається виключно в письмовій формі та має містити (ч. 4 ст. 74 Закону № 1404):
- найменування органу ДВС, до якого вона подається;
- повне найменування (ПІБ) стягувача та боржника, місця їх проживання чи перебування (для фізосіб) або місцезнаходження (для юросіб), а також найменування (ПІБ) представника сторони виконавчого провадження, якщо скарга подається представником;
- реквізити виконавчого документа (вид документа, найменування органу, що його видав, день видачі та номер документа, його резолютивна частина);
- зміст оскаржуваних рішень, дій чи бездіяльності та посилання на порушену норму закону;
- викладення обставин, якими скаржник обґрунтовує свої вимоги;
- підпис скаржника або його представника із зазначенням дня подання скарги.
Який строк подання скарги?
Скаргу слід подати протягом 10 робочих днів (далі – р. д.) із дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав, свобод чи законних інтересів.
Рішення виконавця про відкладення проведення виконавчих дій може бути оскаржене протягом 3 р. д. із дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав, свобод чи законних інтересів (ч. 5 ст. 74 Закону № 1404).
Чи можна оскаржити дії або бездіяльність приватного виконавця в адміністративному порядку?
Ні, не можна. Законом № 1404 не передбачено порядок адміністративного оскарження дій або бездіяльності приватного виконавця, оскільки такі виконавці не мають адміністративного підпорядкування ДВС чи Мін’юсту. Крім того, відповідно до ст. 5 Закону від 02.06.2016 № 1403-VIII «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» (далі – Закон № 1403) приватний виконавець під час здійснення професійної діяльності є незалежним, керується принципом верховенства права та діє виключно за законом.
Однак Рада приватних виконавців України має право за зверненням учасника виконавчого провадження або за власною ініціативою перевірити діяльність приватного виконавця на предмет дотримання ним (ч. 1 ст. 35 Закону № 1403):
1) статуту Асоціації приватних виконавців України;
2) Кодексу професійної етики приватного виконавця;
3) рішень Ради приватних виконавців України та з’їзду приватних виконавців України, пов’язаних із діяльністю приватних виконавців.
Перевірка Радою приватних виконавців України діяльності приватного виконавця проводиться шляхом надсилання приватному виконавцю письмового запиту в межах предмета перевірки. Протягом 15 календарних днів із дня отримання запиту приватний виконавець зобов’язаний надати пояснення та копії відповідних документів (ч. 2 ст. 35 Закону № 1403).
Рада приватних виконавців України зобов’язана протягом 30 р. д. із дня отримання пояснень приватного виконавця або часу, коли такі пояснення мали бути отримані, у разі їх ненадання розглянути надані матеріали на предмет наявності ознак дисциплінарного проступку та вирішити питання щодо внесення до Дисциплінарної комісії приватних виконавців подання про притягнення приватного виконавця до дисциплінарної відповідальності (ч. 3 ст. 35 Закону № 1403).
Резюмуємо. Незважаючи на те що адміністративне оскарження дій чи бездіяльності приватного виконавця і не передбачено законодавством, у разі порушення прав сторона виконавчого провадження може звернутися зі скаргою на такі дії або бездіяльність приватного виконавця до Ради приватних виконавців.
Судовий порядок оскарження
Відповідно до ст. 74 Закону № 1404 рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів ДВС можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами так:
- щодо виконання судового рішення – до суду, який видав виконавчий документ, у передбаченому законом порядку (ч. 1);
- щодо виконання рішень інших органів (посадових осіб), у тому числі постанов держвиконавця про стягнення виконавчого збору, постанов приватного виконавця про стягнення основної винагороди, витрат виконавчого провадження та штрафів, – до відповідного адміністративного суду (ч. 2).
Тобто, якщо виконавче провадження відкрито на підставі виконавчого документа, який видав суд (наказ, виконавчий лист, судовий наказ), дії або бездіяльність виконавця оскаржуються в суді, який видав такий документ, за правилами Цивільного процесуального кодексу (далі – ЦПК) або Господарського процесуального кодексу залежно від юрисдикції, в якій розглядалася справа.
А справи щодо оскарження дій чи бездіяльності приватного виконавця або постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, постанов приватного виконавця про стягнення основної винагороди, витрат виконавчого провадження та штрафів оскаржуються в адміністративному суді відповідно до норм Кодексу адміністративного судочинства (далі – КАС).
Зокрема, Велика Палата Верховного Суду в постанові від 11.09.2024 у справі № 310/2210/21 (ЄДРСР, реєстр. № 122061990) зробила висновок, що спір щодо оскарження постанови виконавця про визначення розміру додаткових витрат виконавчого провадження слід розглядати за правилами адміністративного судочинства. Такий спір не є спором учасників приватноправових відносин, виконавець під час винесення постанови не був у зазначених відносинах із заявником.
Також дії або бездіяльність приватного або державного виконавця підлягають оскарженню в адміністративних судах, якщо виконавче провадження було відкрито на підставі виконавчого документа, виданого іншими посадовими особами чи органами влади.
Що має містити позовна заява до адмінсуду?
Позовна заява до адміністративного суду має відповідати критеріям, установленим ст. 160 КАС.
У позовній заяві зазначаються (ч. 5 ст. 160 КАС):
1) найменування суду першої інстанції, до якого подається заява;
2) повне найменування (для юросіб) або ім’я (ПІБ) (для фізосіб) сторін та інших учасників справи, їх місцезнаходження (для юросіб) або місце проживання чи перебування (для фізосіб), поштовий індекс, код ЄДРПОУ (для юросіб, зареєстрованих за законодавством України), РНОКПП (для фізосіб) за його наявності або номер і серія паспорта для фізосіб – громадян України (якщо такі відомості відомі позивачу), відомі номери засобів зв’язку, адреса електронної пошти, відомості про наявність або відсутність електронного кабінету;
3) ціна позову, обґрунтований розрахунок суми, що стягується, – якщо в позовній заяві містяться вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної оскаржуваним рішенням, діями, бездіяльністю суб’єкта владних повноважень;
4) зміст позовних вимог, а в разі подання позову до декількох відповідачів – зміст позовних вимог щодо кожного з відповідачів;
5) виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, та докази, що підтверджують вказані обставини;
6) відомості про вжиття заходів досудового врегулювання спору – якщо законом установлено обов’язковий досудовий порядок урегулювання спору;
7) інформація про вжиття заходів забезпечення доказів або позову до подання позовної заяви, якщо такі вживалися;
8) перелік документів та інших доказів, що додаються до заяви; зазначення доказів, які не можуть бути подані разом із позовною заявою (за наявності), зазначення щодо наявності в позивача або іншої особи оригіналів письмових або електронних доказів, копії яких додано до заяви;
9) у справах щодо оскарження рішень, дій та бездіяльності суб’єкта владних повноважень – обґрунтування порушення оскаржуваними рішеннями, діями чи бездіяльністю прав, свобод, інтересів позивача;
10) власне письмове підтвердження позивачем того факту, що він не подавав іншого позову (позовів) до цього самого відповідача (відповідачів) із тим самим предметом і з тих самих підстав.
Також до позовної заяви додаються її копії, копії доданих до неї документів відповідно до кількості учасників справи, крім випадків, визначених ч. 2 ст. 161 КАС (ч. 1 ст. 161 КАС).
Зразок позовної заяви про оскарження дій державного виконавця див. у кінці консультації.
Пам’ятайте! У разі подання позовної заяви та доданих до неї документів в електронній формі через електронний кабінет до заяви додаються докази надсилання їх копій іншим учасникам справи з урахуванням положень ст. 44 КАС (ч. 2 ст. 161 КАС). Якщо суб’єкт господарювання планує подавати позов у паперовому вигляді, у позовній заяві слід обов’язково вказати на наявність у компанії електронного кабінету, зареєстрованого в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі (далі – ЄСІТС).
Якщо такого кабінету в компанії немає, то його необхідно зареєструвати. Адже якщо компанія подасть позов і не матиме кабінету в ЄСІТС, то суд залишить таку заяву без руху. Про це ми писали у статті «Як подати позов через електронний кабінет у підсистемі ЄСІТС «Електронний суд»?».
Чи сплачується судовий збір у разі оскарження дій або бездіяльності виконавця?
Згідно зі ст. 4 Закону від 08.07.2011 № 3674-VI «Про судовий збір» (далі – Закон № 3674) сплату судового збору за подання скарги на рішення, дії чи бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи ДВС не передбачено.
Також варто зазначити, що згідно з рішенням Конституційного Суду від 13.05.2024 № 6-р(II)/2024 норму ч. 2 ст. 3 Закону № 3674 було визнано такою, що не відповідає Конституції України (є неконституційною), в тім, що вона уможливлює справляння судового збору під час подання апеляційної та касаційної скарг на ухвалу суду, постановлену за результатами розгляду скарги на рішення, дію або бездіяльність держвиконавця чи іншої посадової особи органу ДВС або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до ЦПК. Ця норма втрачає чинність через 6 місяців із дня ухвалення рішення.
На виконання вищезазначеного рішення Конституційного Суду Верховною Радою був проголосований законопроєкт від 18.10.2024 № 12128-1, який 5 листопада було направлено на підпис Президента (на дату публікації цієї статті документ ще не підписано).
Резюмуємо. Сплачувати судовий збір у разі подання до суду позовної заяви щодо оскарження дій чи бездіяльності приватного або державного виконавця, який видав виконавчий документ, а також у разі оскарження такого рішення в апеляційному та касаційному порядку не потрібно.
|
Але увага! У разі оскарження в адміністративному суді постанов держвиконавця про стягнення виконавчого збору, постанов приватного виконавця про стягнення основної винагороди, витрат виконавчого провадження та штрафів судовий збір становить один прожитковий мінімум для працездатних осіб (пп. 1 п. 3 ч. 2 ст. 4 Закону № 3674). У 2024 році – це 3 028 грн. |
Зразок
ПОЗОВНА ЗАЯВА Обставини справи Рішенням Господарського суду міста Києва від 01.10.2024 у справі № 910/1111/24 (далі – Рішення) було задоволено позовні вимоги ТОВ «ФІНІШ» щодо стягнення заборгованості з ТОВ «СТАРТ» за договором від 01.09.2024 № 01/2024 у розмірі 100 000,00 грн на користь ТОВ «ФІНІШ» у зв’язку з неналежним виконанням ТОВ «СТАРТ» умов договору. Рішення набрало законної сили з 21.10.2024, і судом був виданий наказ від 21.10.2024. ТОВ «СТАРТ» добровільно виконало Рішення, перерахувавши 22.10.2024 на банківський рахунок ТОВ «ФІНІШ» 100 000,00 грн, що підтверджується платіжним дорученням від 22.10.2024 № 1234. Однак державним виконавцем Іваненком Іваном Івановичем Печерського відділу Державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (м. Київ) (далі – Відповідач) 24.10.2024 було відкрито виконавче провадження № 12345678 на підставі наказу Господарського суду міста Києва від 21.10.2024 у справі № 910/1111/24. Також Відповідачем у рамках виконавчого провадження № 12345678 24.10.2024 було ухвалено: постанову про відкриття виконавчого провадження, постанову про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження (про стягнення 260 грн) і постанову про арешт коштів боржника. Позивачу стало відомо про відкриття виконавчого провадження 26.10.2024, оскільки на банківські рахунки компанії було накладено арешт. Позивач подав заяву про закінчення виконавчого провадження від 26.10.2024, додатком до якої є платіжне доручення від 22.10.2024 № 1234. Цією заявою Позивач повідомив Відповідача про те, що він добровільно виконав Рішення до відкриття виконавчого провадження № 12345678, тому виконавче провадження підлягає закінченню на підставі п. 9 ч. 1 ст. 39 Закону України від 02.06.2016 № 1404-VIII «Про виконавче провадження» (далі – Закон № 1404). Постановою від 27.10.2024 Відповідачем було закінчено виконавче провадження № 12345678 на підставі п. 9 ч. 1 ст. 39 Закону № 1404 та скасовано арешт банківських рахунків Позивача. Однак постанова про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження від 24.10.2024 не була скасована та й досі підлягає виконанню. Позивач, використовуючи контактні дані Печерського відділу Державної виконавчої служби у місті Києві, за допомогою телефонного зв’язку зв’язався з Відповідачем з приводу постанови про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження від 24.10.2024. В усному порядку Відповідач повідомив Позивачу, що він не може скасувати зазначену постанову, оскільки фактично поніс витрати на відкриття цього провадження, і ця постанова підлягає виконанню Позивачем. Доказів понесених витрат Відповідач не надав. Товариство з обмеженою відповідальністю «СТАРТ» вважає постанову про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження від 24.10.2024 за виконавчим провадженням № 12345678 незаконною і такою, яка підлягає скасуванню з огляду на таке. Щодо підсудності справи Відповідно до ч. 2 ст. 74 Закону № 1404 рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання рішень інших органів (посадових осіб), у тому числі постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, постанов приватного виконавця про стягнення основної винагороди, витрат виконавчого провадження та штрафів, можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом. Як визначено ч. 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі – КАС), завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб’єктів владних повноважень. Верховний Суд у постанові від 11.09.2024 у справі № 310/2210/21 зазначив, що постанови виконавця про стягнення витрат виконавчого провадження і про визначення розміру додаткових витрат виконавчого провадження хоча і є відмінними постановами виконавця, проте мають подібну правову природу: обидва види постанов стосуються безпосереднього виконання рішень інших органів (посадових осіб) – виконавця, а не судового рішення. Тож розглядати скарги на дії виконавця щодо винесення постанови про визначення розміру додаткових витрат виконавчого провадження, а також визнання протиправною та скасування відповідної постанови. належить за правилами адміністративного судочинства. Подібні висновки про юрисдикцію такого спору зробив Верховний Суд у складі Касаційного цивільного суду в постанові від 21.06.2023 у справі № 760/16864/19 (провадження № 61-2555св22). Відповідно до ч. 1 ст. 25 КАС адміністративні справи з приводу оскарження індивідуальних актів, а також дій чи бездіяльності суб’єктів владних повноважень, які прийняті (вчинені, допущені) стосовно конкретної фізичної чи юридичної особи (їх об’єднань), вирішуються за вибором позивача адміністративним судом за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем проживання (перебування, знаходження) цієї особи-позивача або адміністративним судом за місцезнаходженням відповідача, крім випадків, визначених цим Кодексом. Згідно з п. 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 13.12.2022 № 2825-IX «Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду» до початку роботи Київського міського окружного адміністративного суду справи, підсудні Окружному адміністративному суду, територіальна юрисдикція якого поширюється на місто Київ, розглядаються та вирішуються Київським окружним адміністративним судом, крім випадку, передбаченого абзацом четвертим цього пункту. Таким чином, ця справа підсудна Київському окружному адміністративному суду. Обґрунтування порушення оскаржуваними рішеннями, Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 26 Закону № 1404 виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного в ст. 3 цього Закону, зокрема, за заявою стягувача про примусове виконання рішення. Як передбачено ч. 1 ст. 18 Закону № 1404, виконавець зобов’язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Відповідно до п. 1 ч. 5 ст. 26 Закону № 1404 виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій вказує на обов’язок боржника подати декларацію про доходи та майно, попереджає боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей. У постанові про відкриття виконавчого провадження за рішенням, примусове виконання якого передбачає справляння виконавчого збору, державний виконавець зазначає про стягнення з боржника виконавчого збору в розмірі, установленому ст. 27 цього Закону. Як визначено в ч. 1, 2 ст. 27 Закону № 1404, виконавчий збір – це збір, що справляється на всій території України за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби. Виконавчий збір стягується з боржника до Державного бюджету України державним виконавцем у розмірі 10 % суми, що фактично стягнута, повернута, або вартості майна боржника, переданого стягувачу за виконавчим документом. Нормою п. 2 розд. VI Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02.04.2012 № 512/5 (далі – Інструкція № 512/5), установлено, що витрати виконавчого провадження складаються з мінімальних і додаткових витрат. Виконавець виносить постанову про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження (крім виконавчих проваджень щодо виконання рішень Європейського суду з прав людини) та надсилає її сторонам виконавчого провадження не пізніше наступного робочого дня після її винесення. Мінімальні витрати виконавчого провадження складаються з плати за користування автоматизованою системою виконавчого провадження та витрат, пов’язаних з винесенням постанов:
Витрати, пов’язані з винесенням постанов, включають витрати:
Згідно із ч. 1 ст. 28 Закону № 1404 копії постанов виконавця та інші документи виконавчого провадження (далі – документи виконавчого провадження) доводяться виконавцем до відома сторін та інших учасників виконавчого провадження, надсилаються адресатам простим поштовим відправленням або доставляються кур’єром (крім постанов про відкриття виконавчого провадження, про повернення виконавчого документа стягувачу, повідомлення стягувачу про повернення виконавчого документа без прийняття до виконання, постанов, передбачених п. 1–4 ч. 9 ст. 71 цього Закону, які надсилаються рекомендованим поштовим відправленням). Боржник вважається повідомленим про початок примусового виконання рішень, якщо йому надіслано постанову про відкриття виконавчого провадження на адресу, зазначену у виконавчому документі. Документи виконавчого провадження надсилаються стягувачу та боржнику на їхні адреси, зазначені у виконавчому документі, а в разі зміни стороною місця проживання чи перебування або місцезнаходження – на адресу, вказану у відповідній заяві сторони виконавчого провадження. Документи виконавчого провадження доводяться до відома або надсилаються адресатам не пізніше наступного робочого дня з дня їх винесення. Виконавче провадження підлягає закінченню, зокрема, у разі фактичного виконання в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом (п. 9 ч. 1 ст. 39 Закону № 1404). Відповідно до ч. 1 ст. 40 Закону № 1404 у разі закінчення виконавчого провадження (крім закінчення виконавчого провадження за судовим рішенням, винесеним у порядку забезпечення позову чи вжиття запобіжних заходів, та випадків нестягнення приватним виконавцем виконавчого збору, витрат виконавчого провадження або основної винагороди), повернення виконавчого документа до суду, який його видав, арешт, накладений на майно (кошти) боржника, знімається, відомості про боржника виключаються з Єдиного реєстру боржників, скасовуються інші вжиті виконавцем заходи щодо виконання рішення, а також проводяться інші необхідні дії у зв’язку із закінченням виконавчого провадження. Як зазначалось вище, Позивач добровільно виконав Рішення до відкриття виконавчого провадження, тобто до початку примусового виконання Рішення. Отже, постанова про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження від 24.10.2024 підлягає скасуванню з огляду на ч. 1 ст. 40 Закону № 1404. Варто зазначити, що Відповідач в оскаржуваній постанові зазначив лише суму таких мінімальних витрат, однак докази понесення таких витрат у матеріалах виконавчого провадження відсутні. Ця обставина вказує на безпідставність стягнення цих витрат із Позивача. Згідно із ч. 1 ст. 77 КАС кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, установлених ст. 78 цього Кодексу. Відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, тобто на виконавця. Верховний Суд у постанові від 12.03.2021 у справі № 640/1612/20 зазначив, що суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку, що постанова приватного виконавця від 08.01.2020 про стягнення витрат у виконавчому провадженні № 59607875 є рішенням суб’єкта владних повноважень, у зв’язку з чим у разі оскарження в судовому порядку вона підлягає перевірці на відповідність критеріям, визначеним у ч. 2 ст. 2 КАС. Верховний Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що зазначені норми права у своїй сукупності вказують на те, що саме на приватного виконавця як суб’єкта владних повноважень покладено обов’язок доведення правомірності своєї постанови від 08.01.2020, у тому числі відповідності зазначених сум фактичним витратам, що були понесені у виконавчому провадженні. Отже, відсутність доказів понесення таких витрат свідчить про неправомірність і безпідставність винесення постанови про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження від 24.10.2024. Процесуальні заяви Позивач повідомляє суд, що: 1) законом не встановлено обов’язкового досудового порядку урегулювання спору і він не скористався правом адміністративного оскарження постанови про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження від 24.10.2024 (виконавче провадження № 12345678); 2) заходи забезпечення доказів або позову до подання позовної заяви не здійснювалися; 3) ним не подано іншого позову до цього ж Відповідача з тим самим предметом та з тих самих підстав, як і немає рішень судів щодо предмета спору. Ураховуючи вищевикладене, ПРОСИМО: 1. Скасувати постанову про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження від 24.10.2024 (виконавче провадження № 12345678). 2. Стягнути судові витрати з Відповідача на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «СТАРТ». Додатки: 1. Виписка з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб – підприємців та громадських формувань. 2. Копія позовної заяви з усіма додатками для Відповідача. 3. Платіжне доручення про сплату судового збору. 4. Копія рішення Господарського суду міста Києва від 01.10.2024 у справі № 910/1111/24. 5. Копія платіжного доручення від 22.10.2024 № 1234. 6. Постанова про відкриття виконавчого провадження від 24.10.2024. 7. Постанова про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження від 24.10.2024 – про стягнення 260 грн. 8. Постанова про арешт коштів боржника від 24.10.2024. 9. Копія заяви про закінчення виконавчого провадження від 26.10.2024 з доказами направлення та отримання Відповідачем. 10. Постанова про закінчення виконавчого провадження від 27.10.2024.
|
Коментарі до матеріалу