Загальновиробничі витрати: обираємо варіанти бухобліку

Із цієї статті ви дізнаєтеся про:

• обґрунтування складу загальновиробничих витрат (далі – ЗВВ) для сільгосппідприємств;
• доцільність поділу ЗВВ на постійні та змінні;
• раціональний спосіб розподілу ЗВВ.

ЗВВ – це непрямі витрати, пов’язані з організацією виробництва та управління цехами, бригадами, відділеннями та іншими структурними підрозділами підприємства. Ці витрати пов’язані з виробництвом кількох видів продукції, а тому повинні бути враховані під час обчислення собівартості кожного виду продукції.

Основними нормативними документами, що регламентують порядок обліку та розподілу ЗВВ на сільськогосподарських підприємствах, є:

• П(С)БО 16 «Витрати»;
• Інструкція про застосування Плану рахунків бухгалтерського обліку активів, капіталу, зобов’язань і господарських операцій підприємств і організацій, затверджена наказом Мінфіну від 30.11.99 р. № 291 (далі – Інструкція № 291);
• Методичні рекомендації з планування, обліку і калькулювання собівартості продукції (робіт, послуг) сільськогосподарських підприємств, затверджені наказом Мінагрополітики від 18.05.01 р. № 132 (далі – Методрекомендації № 132).

Питання ЗВВ набуває особливо важливого значення для обчислення фактичної собівартості виробленої продукції. Для сільськогосподарських підприємств багато проблем із цього приводу залишаються невирішеними. Зокрема, потребують відповідного обґрунтування склад ЗВВ, поділ їх на постійні та змінні, економічно доцільний спосіб розподілу тощо. Тож далі розглянемо ці аспекти.