Емфітевзис як об’єкт бухобліку

Із цієї статті ви дізнаєтесь про: визнання, оцінку та облікове відображення права користування землею за договором емфітевзису (далі – емфітевзис, право користування земельною ділянкою, право емфітевзису).

Діючий на сьогодні мораторій на продаж землі не є перешкодою для тих землевласників та землекористувачів, які намагаються реалізувати свої майнові права. Однією з таких форм є договір емфітевзису.

Емфітевзис – це право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб, яке є окремим видом майнового права, передбаченим Цивільним кодексом. По суті це майнове право на чуже майно. Таке користування має обмежений характер, оскільки власник земельної ділянки передає землекористувачу (емфітевту) право володіння та право цільового користування земельною ділянкою, зберігаючи за собою право розпорядження нею (реалiзовувати чи передавати iншим особам, здавати в оренду тощо).

Отже, з облікової точки зору, право користування земельними дiлянками на умовах емфітевзису не можна визнавати земельним активом, який повністю належить пiдприємству-емфітевту, оскiльки, нагадаємо, право власностi на землю є правом володiння, користування i розпорядження земельними дiлянками (ст. 78 Земельного кодексу). Тобто пiдприємство, якому надана в користування земельна дiлянка, не є її власником i не може нею розпоряджатися, тому в бухобліку визнається активом не сама земля, а лише право на її експлуатацію.

Слід зазначити, що на сьогодні порядок обліку використання земель сільгосппризначення на умовах емфітевзису в Україні, на жаль, не врегульовано на законодавчому рівні. І досі залишається відкритим питання, як бухгалтер сільгосппідприємства повинен розцінити отримання земельної ділянки за договором емфітевзису. І поки відсутні детальні методрекомендації та триває полеміка в наукових колах, ми пропонуємо доцільні (виходячи з наявної нормативної бази) методичні прийоми відображення в обліку господарських операцій з емфітевзисом.

Придбаний або отриманий актив відображається у балансі, якщо існує ймовірність одержання майбутніх економічних вигід, пов’язаних із його використанням, та його вартість може бути достовірно визначена (п. 3 НП(С)БО 1 «Загальні вимоги до фінансової звітності»).